read-books.club » Наука, Освіта » Звільни свого внутрішнього римлянина 📚 - Українською

Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Звільни свого внутрішнього римлянина" автора Марк Сідоній Фалкс. Жанр книги: Наука, Освіта / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 58
Перейти на сторінку:
href="ch2.xhtml#id23">[49], наше військо було таким упевненим у перемозі і в безумовній підтримці небес, що солдати кричали від нетерпіння, вимагаючи скоріше вести їх у бій. Але консул, який очолював військо, знав, наскільки важливо перевірити, чи підтримують нас боги. Він наказав жерцям уважно стежити за знаменнями; відтак священним курям дали ритуальне зерно. Охоплений тим самим радісним збудженням, що переповнювало і римські війська, жрець відмовився вірити своїм очам, коли кури не захотіли клювати корм. Тому він доповів, що кури клювали корм із такою жадібністю, що зернятка сипалися з їхніх дзьобів. Надзвичайно задоволений цією звісткою, консул оголосив, що більш сприятливого знамення годі чекати, та наказав почати підготовку до битви.

Хтось із вершників бачив, якими були знамення насправді, і розповів це консулові. Та консул звелів їм не тривожитися. «Якщо людина, котра відповідає за знамення, повідомила нам неправду, — сказав він, — вона наслала нещастя лише на свою власну голову. Мені ж офіційно повідомили, що кури клювали жадібно, а кращого знамення для римського війська не можна й бажати». Потім він наказав жерцю іти в бій у перших рядах. Тієї самої миті перед ним на землю опустилася ворона і голосно каркнула. Командувач зрадів цьому доброму знакові й оголосив, що боги ще ніколи не виявляли Риму своєї підтримки настільки явно. Він наказав сурмити атаку і вести військо вперед. Ясна річ, самнітів ми перемогли, але жреця-ошуканця було смертельно поранено в тому бою.

Богами не можна нехтувати. Клавдій Пульхр одного разу вступив у морський бій неподалік від Сицилії, хоча кури не захотіли клювати зерно (а це вважалося поганим знаменням). Він розгнівався, кинув їх у море і заявив: «Коли не хочуть їсти, то нехай п’ють». У тому бою він потерпів поразку. Буває й таке, що зміст знамення є просто трагічним. Перед тим як повести в бій своє військо під схилами Везувію, консул Децій здійснив жертвопринесення. Жрець роздивився нутрощі жертовної тварини і виявив, що загалом знамення є сприятливим, за винятком однієї обставини: було чітко видно, що сам командувач загине. «Хай буде так!» — вигукнув Децій і вирушив назустріч новій перемозі римського війська та невідворотній власній загибелі.

Давним-давно, ще за правління царів, боги послали Риму надзвичайно цінний дар, який і дотепер сприяє нам, захищаючи від усіляких напастей. Одного разу невідома чужоземка на ім’я Сивілла[50] прийшла до царя Тарквінія і запропонувала йому придбати в неї дев’ять книг провіщень. Тарквіній відмовився. Тоді вона пішла геть і спалила три книги, після чого повернулася та запропонувала цареві купити шість книг, що залишилися, за тією самою ціною. Цар Тарквіній вирішив, що жінка втратила розум, і знову відіслав її геть, після чого вона спалила ще три книги. За деякий час Сивілла знову прийшла до царя, але тепер уже запропонувала йому купити тільки три книги, заплативши їй початкову ціну. Тарквіній запідозрив, що в цій справі, очевидно, не все так просто, і послав по жерців. Вони за якимись ознаками відразу ж зрозуміли, що книги ті були даром богів, і попросили царя віддати Сивіллі за них усе, чого вона хотіла. Тарквіній саме так і вчинив. Жінка взяла з царя обіцянку акуратно їх зберігати, а потім зникла, й ніхто її більше ніколи не бачив. Тарквіній призначив двох шляхетних мужів, які разом із двома приставленими до них рабами почали охороняти ті три книги. Цар надзвичайно відповідально ставився до цього завдання, а коли дізнався від когось, що один із двох охоронців, Марк Атилій, не сприймає свого призначення всерйоз, покарав його так, як карають за вбивство власного батька: його зашили в шкіряний мішок разом із собакою, півнем, змією та мавпою і кинули в море. Від того часу Римська держава зберігала Сивіллині книги з великою пильністю — ретельніше, ніж будь-яке інше своє надбання. За розпорядженням сенату в цих книгах шукали поради кожного разу, коли державу роздирали чвари, або коли військо зазнавало нищівної поразки, або провісники доповідали про дуже погані знамення, які, як це часто буває, не було змоги однозначно витлумачити. Пізніше, під час війни з одним із наших союзників, сталося нещастя: храм, у якому зберігалися священні книги, згорів, і це само по собі було вже знаком того, що богам не подобалася та громадянська війна. Від оригіналів залишилися жалюгідні клапті, але окремі частини священних книг вдалося скопіювати, і вони до сьогодні залишаються джерелом найцінніших порад, які тільки може отримати наша держава.

Одну таку дорогоцінну пораду було отримано нами під час другої війни з Карфагеном і його видатним полководцем Ганнібалом. Погані знамення, одне по одному, здавалося, віщували Римові невідворотну поразку. Спочатку потік метеорів осяяв небокрай, потім трапився неврожай, а слідом за ним — і голод. За цих жахливих обставин сенат постановив шукати поради в Сивіллиних книгах. Отриману пораду зрозуміли так: Рим зазнає в цій війні поразки, якщо не перейме в Азії культу Великої Матері. Рідною домівкою цієї богині у ті часи було Пергамське царство, союзник Риму, і туди відправили посла для перемовин про перенесення культу. Незабаром статуя богині прибула до Остії. Найшляхетнішого з мужів Рима, Корнелія Сципіона, було послано зустріти її і з почтом найдоброчесніших жінок міста супроводити до храму Перемоги, де вона мала чекати, доки завершиться будівництво її власного неперевершеного храму на Палатинському пагорбі[51]. Усі громадяни Рима з пахощами в курильницях вийшли зустрічати нову богиню, возносячи їй щирі молитви у міру того, як її статуя рухалася вулицями.

А пізніше з’ясувалося, що Велика Мати первісно була троянською богинею, шанованою, як відомо, Енеєм — тим самим, котрий уперше привів майбутніх римлян до Італії, коли вони втекли з Трої після її зруйнування. Тобто виходить, що богиня просто повернулася додому. І все ж таки вона принесла із собою декілька несподіванок. Її жерці, котрих називають «півні», у День крові, вбрані в усе жовте, носять вулицями зображення богині, граючи при цьому на цимбалах і барабанах, сурмлячи в роги та флейти, а також шмагають самих себе до крові; врешті-решт в екстатичній безтямі вони самі себе каструють. Потім жерці кидають свої відрізані чоловічі органи у відчинені вікна будинків, повз які проходять. Оскільки, за римськими стандартами, такий ритуал є певною мірою екстремальним, практикувати його дозволяється лише небагатьом; решта бажаючих посвячення в містерію може замість цього принести як криваву жертву тварину. Під час Криоболії жертвують барана, а під час Тавроболії — бика. Мій брат одного разу брав участь у цьому ритуалі і, звичайно, пожертвував богині бика,

1 ... 48 49 50 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни свого внутрішнього римлянина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звільни свого внутрішнього римлянина"