read-books.club » Дитячі книги » Незнайко в Сонячному місті 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Незнайко в Сонячному місті" автора Микола Миколайович Носов. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 64
Перейти на сторінку:
коли господарі спали, й брати без дозволу їхні речі.

А втім, Пегасик і Калігула були анітрохи не кращі. Їм усім трьом, як і раніше, здавалося дивиною, що вони ходять не на чотирьох ногах, а на двох. Їх весь час переслідувало бажання порачкувати й закричати по-ослячому, але якась внутрішня сила стримувала їх від цього. Внаслідок нездійсненого бажання їх починала гризти туга, білий світ їм був немилий, і весь час неначе ссало під ложечкою, а від цього хотілось устругнути що-небудь бридке, щоб і в інших на душі зробилося так само недобре, як у них. Якби Незнайко дізнався про їхні муки, то мерщій перетворив би їх знову на ослів. Але він нічого про це не знав.

Жителі Сонячного міста часто бачили всіх трьох друзів разом. Кожному мимоволі впадало у вічі те, що вони були дуже схожі між собою. Та й справді, всі троє були одягнуті, наче по одній моді: в яскраві піджаки з вузенькими, короткими рукавами, з яких стирчали ваговиті кулаки, довгі й широкі штани ядучого зеленувато-жовтого кольору, а на головах замість капелюхів чи кепок — якісь чудернацькі берети з яскравими плямами. Якщо придивитись уважніше, то й в обличчях можна було помітити схожість. Особливо впадало у вічі те, що в кожного був маленький, ніби ґудзик, ніс і довга верхня губа, що надавало обличчю якогось недоумкуватого виразу. Різниця, як уже говорилося, була лише в тому, що в Пегасика ластовиння сиділо тільки на носі, в Брикуна — на носі й на щоках, а в Калігули все обличчя було обсипане ластовинням, неначе маком.

Оскільки в Сонячному місті дуже великого значення надавали одягу і взагалі модам, багато жителів тут же звернули увагу на те, як були одягнуті Калігула, Брикун і Пегасик. Декотрі відразу подумали, що з'явилася нова мода, й кинулись у магазини. Однак ні барвистих піджаків з вузенькими рукавами, ні строкатих беретів у магазинах не виявилось. Єдине, що можна було взяти — це жовті штани. Багато коротульок вирядилось у жовті штани, але незабаром побачили, що ці штани були не такі, як треба. По-перше, вони були не досить широкі, по-друге, не досить довгі; по-третє ж, вони були просто жовті, тим часом як справжні модні штани були не чисто жовті, а з зеленкуватим відтінком. Величезна кількість жовтих штанів, випущених фабрикою одягу, лежала в магазинах. Їх ніхто не хотів брати. Голочка ладна була рвати на собі волосся від досади. А в цей час із магазинів стали надходити на фабрику вимоги прислати широкі жовто-зелені штани, піджаки з вузькими рукавами й строкаті берети.

— Збожеволіти можна від таких вимог! — гарячкувала Голочка. — Де це бачено, щоб штани були широкі, а піджаки з вузькими рукавами! Ні, ми цього допустити не можемо! Це несмак.

— Звичайно! — вторила їй Акварелька, яка була дуже розгнівана тим, що пошиті за її проектом штани не мали збуту. — Де це бачено, щоб штани були жовто-зелені! Це не художньо! Не естетично!

— Ні, ні! — підхопила Голочка. — Наша фабрика таких штанів випускати не буде. Хай вони там хоч зовсім без штанів ходять, яке нам до того діло!..

Деякі любителі одягатися по моді, не діждавшись, коли фабрики випускатимуть потрібні їм фасони одягу, стали самі шити собі з зеленувато-жовтої матерії штани такої довжини й ширини, як їм хотілося. З модними піджаками та беретами справа була простіша. Досить було взяти в магазині будь-який піджак, укоротити й звузити в ньому рукави, й піджак одразу ставав модним. Для виготовлення беретів використовувалися звичайні капелюхи. Для цього в капелюсі зовсім обрізувалися криси, так що замість капелюха виходив ніби ковпак. У цього ковпака підкочувались усередину краї, наводились якою-небудь фарбою плями, а зверху пришивався з шматочка мотузочки хвостик. Деякі модники добилися великих успіхів у кравецькому мистецтві, а в одному будинку навіть виникло товариство по вивченню крою та шиття.

Слід сказати, що наслідування трьом колишнім ослам не обмежилося тільки одягом. Деякі коротульки так старалися дотримуватись моди, що хотіли в усьому бути схожими на Калігулу, Брикуна й Пегасика. Часто можна було бачити якого-небудь коротульку, котрий годинами стовбичив перед дзеркалом й однією рукою приплюскував свого власного носа, а другою відтягував донизу верхню губу, домагаючись, щоб ніс був якнайкоротшим, а губа якнайдовшою. Були серед них і такі, що, нарядившись у модні піджаки й штани, без діла тинялися по вулицях, нікому не поступаючись дорогою, й щохвилини плювалися, куди хотіли.

У газетах тим часом стали з'являтися повідомлення про те, що десь когось облили водою із шланга, десь хтось спіткнувся об мотузку й розбив собі лоба, десь у когось кинули з вікна якийсь важкий предмет, і тому подібне.

Чесні коротульки, яких, розуміється, була більшість у місті, обурювались усім цим, а один газетний читач, на ім'я Букашка, опублікував навіть велику статтю в газеті. У цій статті читач Букашка писав, що він обурюється тією байдужістю, з якою усі дивляться на ті неподобства, що кояться навколо. Він заявляв, що в усіх цих неподобствах винні невідомі зайди-вітрогони, в існуванні яких тепер уже можна не сумніватися. Букашка писав, що звідкіля б не забрели ці вітрогони, з ними так чи інакше треба боротися. Для того, щоб боротися з вітрогонами, Букашка радив створити товариство нагляду за порядком. Члени цього товариства повинні були ходити по вулицях, затримувати порушників-вітрогонів і садити їх під арешт: кого на добу, а кого й на більше, залежно від розміру провини.

У відповідь на статтю Букашки в другій газеті з'явилася стаття читача Таракашки, який доводив, що ніякого товариства нагляду за порядком створювати не треба, оскільки таке товариство дуже давно створене, й це ні що інше, як усім відома, міліція, котра, проте, забула, що їй слід займатися тією справою, задля якої її було організовано. За словами Таракашки, в минулі часи в Сонячному місті ніяких автомобілів не було, по вулицях ходили самі пішоходи, й міліція стежила тільки за тим, щоб вони не пустували, не хуліганили, не билися між собою, оскільки в ті часи серед коротульок було чимало задирак. З роками вдача у коротульок помітно покращала. Усі зробилися чемними й вихованими, стали поводитися цілком добре й культурно. Тим часом на вулицях з'явилися різні автомашини, мотоцикли, велосипеди. Міліціонери всю увагу приділяють регулюванню вуличного руху і поступово навіть забули, що колись же їм доводилося стежити за поведінкою жителів і втихомирювати поганих, невихованих вітрогонів. Наприкінці статті Таракашка писав, що міліція знову повинна взятися за свою безпосередню роботу й розпочати боротьбу з

1 ... 48 49 50 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайко в Сонячному місті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайко в Сонячному місті"