Читати книгу - "Грот афаліни"

А Радж навіть заспокоївся, був у сконцентрованій готовності блискавично ударити у відповідь будь-яким способом — ногою, кулаком, ребром долоні, ліктем, головою. Стежив краєчком ока за Пуолом: здається, в кишенях у нього нічого немає, великий гаманець несе загорнутим у порвану газету. А хоч би й було щось, Радж був певний — з Пуолом справиться. «Може, хіба тільки якоїсь отрути сипне у питво… Доведеться бути пильним, від стола не відпускати. Місце, де сісти, виберу сам. Може, навіть у «Літучу рибу» заведу…. Будемо сидіти, а тут раптом Амара: «Здорові були!» От Пуол закрутиться…»

Позаду почулися свист, гикання. Оглянулися разом: посередині вулиці мчали два рикші, в одного бідарка двоколісна з голобельками, у другого триколісний візок з педалями. В обох візках хиталися, розмахували пляшками солдати-янкі. Той рикша, що біг пішки, був у довгих трусах і сандалетах, у другого замість трусів були білі штани, він крутив педалі стоячи, босоніж, майже навалившись на кермо. Американці і підскакували, й гепали на сидінні, задираючи ноги, знову схоплювалися, криком і свистом підбадьорювали своїх «коней» і самі кричали-гоготали, як мустанги в преріях. «Скоріше! Дохлятина, скоріше! Приз! Премія переможцеві!»

На тротуарах осторонь і слідом за колясками бігли люди, потішалися незвичайним видовищем, чекали чим закінчиться це змагання. Пуол і Радж, підхоплені натовпом, теж побігли. Але в кожного були різні почуття. Пуол сам ладен був гикати й улюлюкати, а Раджа душив гнів: «Забаву влаштували… Вони ж просто знущаються над нами!.. Невже ніхто не бачить у цьому зневаги?! О, бечі дурні, і як вони погодилися на це?!»

Рикші вилетіли на майдан, люди розбіглися на всі боки, щоб не потрапити під колеса. Візки помчали по кругу навколо фонтана. У якусь мить і Радж і Пуол опинилися якраз навпроти них. У того, що біг, шльопаючи сандалетами, тіло блищало, руки з голобельками були підігнуті й відтягнуті назад, ніби його почали піднімати на дибу. Очі витріщені, рот роззявлений, аж, здавалося, метлявся язик. У того, який щосили натискував на педалі, поспадали до самих ліктів плічка брудної, мокрої від поту майки, щербатий старечий рот був теж вискалений. У педалях вищало-стогнало, і здавалось, що візок от-от розсиплеться на частини, і поряд з ними упаде господар. Майже два повних круги об'їхали рикші навколо фонтана. Той, що тримав візок за оглобельки, почав уже випереджати. І тут сталося те, що, мабуть, і мало статися: швидкість по кругу перейшла за критичну, а може, янкі хитнувся убік. Бідарка перекинулася, американець випав, як мішок з глиною, тернувшись об асфальт вухом. Рикша вискочив з голобельок, ніби випряжений кінь або віслюк, і дивився перелякано, як крутиться і ніяк не може спинитися верхнє колесо таратайки. А велорикша, щоб не налетіти на голобельки, крутнув руль до фонтана. Здавалось, він відразу ж і назад повернув, але було пізно: налетів заднім колесом на борт фонтана. Пасажир шубовснув у воду…

Одні реготали, інші допомагали «купальникові» вибратися з басейну. Навколо обох колясок стовпилися люди. Американець з обідраним вухом бив свого рикшу, закривавлював йому обличчя. Люди вже хапали янкі за руки, але американець ревів, як бізон, відмахувався від усіх: «Не підхо-о-одь!»

Радж розштовхав людей, протовпився до американця. Пуол не помітив із-за спин, які блискавичні рухи зробив він, але янкі враз осів під ноги людей.

— В'яжіть!.. Руки в'яжіть! — кричав Радж.

І, мабуть, знайшлося, чим в'язати, знайшлося, кому. Бо коли підбігли туди поліцейські, засвиставши у свистки, то янкі вже лежав зі зв'язаними за спиною руками розідраним вухом догори. Качав голову по асфальту, скреготав зубами:

— Пекла хочу-у! Пе-екла! До біса ваш рай! Пе-е-е-кла!

Радж сам знайшов Пуола, як тільки вибрався з натовпу.

— Ходімо… Зараз тут почнуть розпитувати, записувати, хай розбираються. Пасажири, мабуть, з тих вояків, що висадилися на Біргусі… Думають, що в нас скрізь джунглі і все дозволено. У-ух! — Радж сильно зціпив зуби, смикнулися на щоках жовна.

— А я і не втручався б. Хай би хоч повбивали один одного, — сказав Пуол.

— Так вони ж наших б'ють, а не один одного! Дурні бечі наввипередки пустилися, заробити хотіли… От я їх повозив би, цих янкі! Десятому б замовили!

— Скільки ми будемо ходити? І кабаре проминули, і дансінг — пройшли… Давай от сюди, в «Летючу рибу», — показав Пуол.

— Мені байдуже, — погодився Радж.

Він не впізнав бару. Тоді, коли заходив з Амарою, зала була, може, втричі меншою. А тепер у сторони розсунули рухому чорно-перетинчасту, як крило кажана, порегородку, і зала відкрилась у всій своїй величині й красі, в тому кінці її було синьо від сигаретного диму, численні гірлянди різнобарвних китайських ліхтариків не так світили, як створювали таємничий сутінок. І в цьому сутінку біля сцени-подіума смикалися-танцювали іноземці в яскравих сорочечках. На сцені тряслися і оркестранти, то виймаючи, то вставляючи в труби сурдінки. Неймовірні колінця з мікрофоном біля рота виробляв співак-мулат.

За стойкою буфету відбивалися в дзеркальцях численні пляшки. За прилавком спритно змахував якоюсь посудиною, тряс і перекидав її відгодований буфетник у білому кітелі, розливав потім у фужери коктейль. Ліворуч на прилавку сипів автомат для приготування кави, дрібно дзинчали наставляні на ньому маленькі чашечки. Радж зрозумів: того разу був або вихідний в оркестру, або не працювала кухня, тому й відвідувачів було мало і всі купчилися за перегородкою, коло буфету.

«Цікаво, де Амара, чому не показується?»

Десь у глибині зали праворуч був ще один буфет і хід на кухню, бо туди й звідти шмигали офіціанти з підносами. Темп у них був такий, що з-за плечей, здавалося, валив пар. Був час «жнив» і «молотьби», тому й моторність обслуги можна легко зрозуміти. Поки Пуол, роззявивши рота, розглядав пляшки на полицях за стойкою, Радж пройшов далі в залу, спинив офіціанта. Прохання підкріпив доларом, і той швидко організував столик і пообіцяв навіть більше за нього нікого не садити.

Сіли напроти один одного. Радж підсунув Пуолу меню: якщо він платить, то хай і «музику» замовляє… І тут короткий перепочинок і відносна тиша закінчилися. На подіумі знову засмикалися, заграли музики. Знову цілував мікрофон, пританцьовував і плескав у долоні мулат. З-за столів повставали парочки, а деякі чоловіки запрошували дам із-за інших столиків. Усі вливалися у ворушливий натовп, смикали руками й ногами, вигиналися й тряслися. Пуол щось сказав, знизавши плечима, і Радж нахилився до нього через стіл.

— Розібратися не можу!..