read-books.club » Пригодницькі книги » Сучасна польська повість 📚 - Українською

Читати книгу - "Сучасна польська повість"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сучасна польська повість" автора Корнель Пилипович. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 127
Перейти на сторінку:
жаль, час збавляє нам життя.

— Я вжив риторичний зворот. Але ж ви зрозуміли, про що йшлося…

— Ви чудово говорите польською мовою.

Майор кивнув і знову всміхнувся.

— Люблю цю країну, — признався він. — Я родом з Відня, але до війни довго жив у Польщі. Майже шість років. У Кракові вивчав славістику. Так само добре я говорю й по-російському.

— Розумію.

— В Польщі у мене багато друзів.

— Навіть тепер?

Майор завагався.

— Так, — відповів, подумавши хвильку. — І тепер теж. Незважаючи ні на що. Багатьох, правда, я втратив, але є й такі, котрі розуміють ситуацію і досі підтримують зі мною дружні стосунки. Мене це тішить. Я люблю вашу країну і глибоко поважаю ваш народ, незламний і гордий.

Я глянув на майора з інтересом, цей чоловік інтригував мене й водночас насторожував, у мене була підозра, що під цією маскою вишуканої чемності ховається хижий гравець, який тільки й жде слушного моменту, щоб кинути на стіл всі козирі; так я думав, але не надавав цьому великого значення, бо все ще мав над ним перевагу, а його монолог тільки посилив моє недовір’я і тривогу.

— Це вам не вдасться, майоре, — мовив я стиха.

— Що саме?

— Приспати мою чуйність.

Офіцер скривився.

— Нічого ви не зрозуміли, юначе, — сказав він з гіркою іронією. — Я міг вас знищити. Я все бачив. Коли ви сідали в цей вагон і я помагав вам покласти валізу на полицю, я знав, що ви поляк. І відразу здогадався, що ви за всяку ціну хочете уникнути зустрічі з поліцією. Я допоміг вам. Потім ви перейшли в інший вагон. Признаюсь, це мене дуже стурбувало. Я не був певен, що ви не вискочили з поїзда і що у вашій валізі немає бомби, яка може вибухнути у вагоні. Я заглянув у валізу. Те, що я там побачив, не було для мене несподіванкою. Я помилився тільки щодо призначення цього вантажу. Але я зрозумів, що ви сюди повернетесь. Досить було тільки сповістити інших пасажирів, моїх земляків, — і цей вагон став би для вас пасткою, з якої ви б уже не вирвались. Але я не зробив цього…

— Чому?! — сердито запитав я. — Чому ви цього не зробили?!

— Ви сьогодні вже вдруге про це питаєте.

— Так.

Майор знизав плечима.

— Видно, в мене є на те свої причини, — відказав лагідно.

— Може, ви не зробили цього тільки через своїх польських друзів?

Він усміхнувся.

— І це теж має значення, — відповів тихо. — Я саме їду до них. Вони запросили мене на свято. Ви розумієте, що це значить? Я проведу з ними святвечір.

— Боже мій, як зворушливо! — сказав я з неприхованою ненавистю. — Падлючі польські «патріоти» і солоденький сентиментальний німець за спільним святковим столом…

Майор зблід, суворо глянув на мене й насупився, якусь мить мені здавалося, що він зараз вибухне, але офіцер стримався, тільки низько схилив голову, а коли брав сигарету й закурював, я помітив, що руки в нього тремтять. «Чудасія, — думав я з подивом. — Що за дивний чоловік! А може, він каже правду? Коли так, не слід більше його дратувати. Адже ж невідомо, чи надовго вистачить людині доброї волі. Якщо я й далі його провокуватиму, у ньому прокинеться звір, і тоді все стане ще небезпечнішим. Добрий німець, чорти б його взяли! — подумки вилаявсь я. — Добрі польські «патріоти»! Падлючі, паскудні «патріоти»… Сидять собі вдома й чекають німецького майора, щоб сісти з ним за святковий стіл, а тисячі порядних хлопців мусять тинятись по світу в цю проклятущу завірюху. Мене теж чекають, — раптом подумав я розчулено. — Але із зовсім іншим настроєм. Вони страшенно непокояться і навіть не певні, що я взагалі повернусь. Ні я, ні вони — ми ніколи не знали, чи побачимося ще раз. Милі, дорогі люди! Як мені хочеться бути сьогодні з ними або ще хоч раз у житті їх побачити! Дівчатка, напевно, прикрашають ялинку. Їхня мати стоїть біля плити і з тривогою думає про мене. Жде. Якщо я повернусь, вона заплаче. Весь її страх і неспокій виллються в сльозах. «Патріоти», — подумав я з ненавистю. — Падлючі польські «патріоти». І ще цей сентиментальний, брехливий німець, який не бажає рішити мене тільки тому, що йому, бач, хочеться зі спокійним сумлінням сісти за святковий стіл».

— Вибачте, майоре, — сказав я несподівано для самого себе. — Я не повинен був так говорити.

Офіцер мовчав. Потім глянув на мене згаслими очима.

— Мені зрозуміла ця ненависть, — тихо сказав він — І вона мене зовсім не дивує.

— Я зійду на першій же зупинці.

Він кивнув головою, тоді сказав:

— А я думав, ви їдете до Кракова.

— Ні, — збрехав я. — Не цього разу.

— Зараз буде станція Тунель?

Я глянув на годинник.

— Так. За кілька хвилин ми повинні бути на місці.

— Що ви робитимете, коли на вокзалі буде облава?

— Не знаю, — відповів я роздратовано. — Я ніколи не замислююсь над тим, що може трапитись. Зрештою, якийсь вихід знайдеться.

— Розумію.

— В якій кишені у вас пістолет?

Майор кивком показав нагору, де на полиці лежали дві шкіряні валізи.

— Пістолет разом з поясом лежить між валізами.

— Не в кишені? — здивувавсь я.

— Я ж вам сказав, — знехотя відповів майор. — Зрештою, можете перевірити.

Неквапно вставши з місця, я метнув очима на полицю і зразу помітив углибині пояс та кобуру, з якої стирчала рукоятка парабелума.

— Гаразд, — мовив я, трохи зніяковівши. — Треба було сказати це з самого початку. Я думав, що пістолет у вас в кишені.

— Ні.

— Ну то все гаразд.

Поставивши пістолет на запобіжник, я засунув його у внутрішню кишеню пальта, потім знов сів на місце і зручно сперся головою на м’яку спинку дивана.

Я почував страшенну втому, сонна знемога зборола мене, і я з нехіттю думав про те, що за кілька хвилин доведеться піти з цього купе, бо далі залишатись тут не можна. «Все з самого початку йшло не так, — подумав я з досадою. — Монтер зовсім вимотався. Через нього ми всі сьогодні мало не попались. Ще місяць-два такої роботи — і він неодмінно засиплеться. Все це надто затяглось. Ні в кого вже не витримують нерви. Якщо цей проклятий німець мене обдурив, я вб’ю його. Якщо він хоче віддати мене в руки поліції, то вийде за мною на перон. Тоді я його й уб’ю».

Я глянув на майора, він, як і раніш, нерухомо сидів навпроти мене, стриманий, холодний, і, відгорнувши темну завіску на вікні, вдивлявсь в наметені хуртовиною білі снігові кучугури, що проносились

1 ... 48 49 50 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сучасна польська повість"