Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

за кермом розплакався від того, що бачив у дзеркальці заднього огляду — «форд» наздоганяв. Педаль газу була втиснута в підлогу, та «потіак» не бажав перевищувати швидкість у сорок миль, і його носило. На радіо Ларрі Андервуд поступився Мадонні. Співачка взялася запевняти, що вона — дівчина приземлена[82].

«Форд» вилетів на дорогу перед «бонвілем», і на секунду думки фотографа пронизало кришталево чистим сподіванням, що вони помчать далі, зникнуть за пустельним горизонтом і залишать його в спокої.

А тоді автівка загальмувала, і гойдливий ніс «понтіака» поцілував її в крило. Скреготливо заверещав метал. Голова фотографа смикнулася вперед, буцнулась об кермо, і з його носа бризнула кров.

Нажахано зиркаючи через плече, він ковзнув по теплих пластикових сидіннях так легко, наче їх вимастили жиром, і вискочив із пасажирського боку. Товстун помчав до узбіччя. Там стояв паркан із колючим дротом, і він стрибнув через нього, злетівши у височінь, немов дирижабль, а в голові закружляли думки: «У мене вийде, я можу бігти цілу вічність…»

Він упав по той бік — нога зачепилася за колючки. Волаючи в небо, він намагався звільнити штани й подерту білу плоть, коли до узбіччя підійшли молодики зі зброєю.

«Чому?» — хотів запитати він, та з рота вирвалося лише басовите й безпорадне квакання, а тоді його мозок вилетів через потилицю.

Жодних статей про хворобу або інші негаразди в Сайп-Спрінгс, штат Техас, того дня не надрукували.

Розділ 18

Нік відчинив двері, що розділяли офіс шерифа Бейкера і в’язничні камери, і вони одразу почали його шпетити. Вінсент Хоґан та Біллі Ворнер сиділи у двох камерах, схожих на коробки з-під солоних крекерів. Майк Чайлдресс — в одній із двох камер навпроти, праворуч від Ніка. За сусідніми ґратами нікого не було, адже Рей Бут, чоловік із багряним перснем братства «ΛΣΥ»[83], накивав п’ятами.

— Гей, опудало! — гукнув Чайлдресс. — Гей ти, опудало йобане! Здогадайся, що буде, коли ми вийдемо? Знаєш, блядь, що тобі буде?

— Я особисто відкручу тобі яйця й так у горлянку заштовхаю, що вдавишся, — сказав Біллі Ворнер. — Пойняв?

Мовчав лише Вінс Хоґан. 23 червня, напередодні суду в окрузі Калхун, Майка з Біллі мали відвезти до тамтешньої в’язниці, і допомоги від Вінса вони не чекали. Шериф Бейкер притиснув Хоґана, і той із переляку мало рідну матір не продав. Бейкер сказав Нікові, що може висунути обвинувачення проти цих гопників, одначе коли надійде час виступати перед присяжними, Нік лишиться сам — його слово проти цілої трійці. А то й четвірки, якщо вдасться впіймати Рея Бута.

За останні кілька днів Нік добряче заповажав шерифа Джона Бейкера. Той був колишнім фермером вагою у двісті п’ятдесят[84], і це пояснювало, чому виборці кликали його Крутим Джоном. Та повагу в Ніка викликало не те, що Бейкер дозволив йому підзаробити прибиранням у камерах і напрацювати втрачену платню, а те, що шериф не попустив чоловікам, які його побили й пограбували. Здавалося, наче для Бейкера Нік не глухонімий волоцюга, а вихідець із найдавнішої та найповажнішої сім’ї цього містечка. Нік знав, що тут, на прикордонному Півдні[85], удосталь шерифів, які б радо відправили його на шість місяців на виправні дорожні роботи або ферму.

Вони поїхали до лісопильні, на якій працював Вінс Хоґан. Замість поліцейської автівки Бейкер узяв свій «павер веґон»[86]. Під панеллю приладів він тримав дробовик («Завжди заряджений і під рукою», — сказав Бейкер), а коли виїжджав по роботі, діставав проблисковий маячок. Так він і зробив два дні тому, коли вони завертали на паркінг біля складу деревини.

Бейкер харкнув, плюнув у вікно, а тоді висякався й промокнув хустинкою червоні очі. Він говорив у ніс, і його голос став схожим на звук протитуманного гудка. Звісно, голосу Нік не чув, однак і без того було ясно, що шериф підхопив кепську застуду.

— Так от, як трапиться нам на очі, я схоплю його за руку, — сказав Бейкер. — Тоді спитаю в тебе: «Це один із них?» Упевнено кивнеш. Мені байдуже, був він із ними чи ні. Просто кивнеш. Уторопав?

Нік кивнув: «Так, уторопав».

Вінс стояв за стругальним верстатом мало не по коліна в тирсі й запускав у нього грубі дошки. Він знервовано всміхнувся до Джона Бейкера й тривожно зиркнув на Ніка — хлопець стояв поряд із шерифом. Обличчя в нього було худим, побитим, та однаково надміру блідим.

— Привіт, Крутий Джоне. Вирішив провідати роботяг?

Інші чоловіки з його бригади стежили за цією сценою, переводячи погляди з Ніка на Вінса, з Вінса — на Бейкера, а потім назад — здавалося, вони спостерігали за якимсь новим різновидом тенісу. Один із них сплюнув на свіжу тирсу цівку «Хані Кат»[87] і витер підборіддя рукою.

Бейкер схопив Вінса Хоґана за плюсклу засмаглу руку й смикнув до себе.

— Гей! Крутий Джоне, що таке?

Бейкер повернув голову до Ніка, щоб той міг бачити його губи.

— Це один із них?

Нік упевнено кивнув і на додачу показав на Вінса пальцем.

— Шо за діла? — обурився Вінс. — Я цього німого вперше в житті бачу.

— То звідки ти знаєш, що він німий? Що ж, Вінсе, посидиш у холодній. Воруши дупою. Можеш попросити когось із хлопців, щоби принесли тобі зубну щітку.

Вінс усе заперечував, поки його вели й садовили до «павер веґона». Вінс усе заперечував, поки його везли до міста. Вінс усе заперечував, поки його замикали в камері. Бейкер лишив його доходити, навіть не зачитавши права.

— Того клятого дурня це лише спантеличить, — сказав він Нікові.

Бейкер повернувся близько півдня, і Вінс був надто голодним і переляканим, аби щось заперечувати. Він просто взяв і виклав геть усе.

Майк Чайлдресс опинився в буцегарні до першої дня, а Біллі Ворнера шериф зловив у нього вдома — той саме пакував свій старий «крайслер» речами для подорожі, і, судячи з нашпигованих коробок від випивки та обв’язаних ременями пожитків, поїздку запланував далеченьку. А от Рея Бута хтось устиг попередити, і в нього вистачило розуму, щоб ушитися трохи скоріше.

Бейкер узяв Ніка із собою додому — пригостити вечерею та познайомити з дружиною. «Мені дійсно шкода, що то її брат. Як вона все сприйняла?» — написав у нотатнику Нік.

— Тримається, — сказав Бейкер. При цьому його голос та постава були майже офіційними. — Гадаю, трохи поплакала,