Читати книгу - "Друга одіссея"

«Це змусить жартівника подумати», — буркнув задоволений собою Флойд і відкинувся назад у кріслі, очікуючи на відповідь.

— Я ЗНАЮ ЦІ ФАКТИ. ТА ВСЕ ОДНО ВИ МАЄТЕ ВІДЛЕТІТИ ЗВІДСИ ПРОТЯГОМ П’ЯТНАДЦЯТИ ДНІВ.

«Інакше нас, напевно, атакують маленькі зелені триокі чоловічки. Проте я краще пограю з Еалом, може, зловлю жартівника».

— Я не можу сприйняти це повідомлення серйозно, якщо не знаю, звідки воно походить. Хто це записав?

Насправді Флойд не сподівався дістати якусь корисну інформацію. Жартівник мав кваліфіковано замести свої сліди. Якнайменше Флойд чекав на відповідь, яка надійшла:

— ЦЕ НЕ ЗАПИС.

Отже, пряма мова. Це означає повідомлення або від самого Еала, або від когось на «Леонові».

Утім, відповіді надходили без помітного інтервалу, тож їх, очевидно, відправляли просто звідси.

— Тоді хто зі мною говорить?

— Я БУВ ДЕВІДОМ БОУМЕНОМ.

Перед тим як відповісти, Флойд довго дивився на екран. Жарт, який і від початку видавався не надто смішним, зайшов надто далеко. Це був найгірший серед можливих жартів. Ну, це має присадити його, хай хто там є, на іншому кінці лінії.

— Я не можу прийняти це повідомлення без якогось доказу.

— РОЗУМІЮ. ДОБРЕ, ЩО ВИ МЕНІ ВІРИТЕ. ОБЕРНІТЬСЯ.

Навіть іще до того, як останнє тривожне повідомлення висвітилося на екрані, Флойд почав сумніватись у своїх припущеннях. Усі ці повідомлення почали здаватися йому дуже дивними, хоча не було нічого такого, що він міг би назвати дивним напевно. Як жарт це втратило сенс.

А тепер Флойд відчув, як мурахи побігли в нього по спині. Дуже повільно — і неохоче — він розвернув крісло від нахилених панелей та перемикачів комп’ютерного монітора до вкритої липучим покриттям велкро доріжки позаду.

В оглядовій палубі «Діскавері» завжди плавали хмари пилу, бо систему очищення повітря так повністю й не довели до ладу. Сонячне проміння, пробиваючись крізь величезні вікна, зовсім не гріло, одначе все-таки блищало досить яскраво, освітлюючи мільярди частинок, що танцювали й плавали у цих променях, ніколи не осідаючи, — постійна демонстрація броунівського руху.

Тепер з тими частками пилу відбувалося щось дивне: здавалось, їх направляє якась сила, відганяючи одні частки від центральної точки, а інші скеровуючи до неї, доки вони всі не зустрілися на поверхні порожнистої сфери.

Ця сфера була приблизно метр у діаметрі, якийсь час вона ширяла в повітрі, немов гігантська повітряна бульбашка, але мала зернисту поверхню — це унеможливлювало появу властивих справжній бульбашці райдужних відблисків. Потім вона почала видовжуватися в еліпсоїд, її поверхня зморщилась, утворюючи складки й заглибини.

Без подиву і майже без остраху Флойд збагнув, що бульбашка набирає форми людини. Він бачив у музеях наукових експонатів такі фігури, вилиті зі скла. А втім, пиловий фантом навіть не претендував на анатомічну достовірність; це була немов спрощена глиняна фігура або ті примітивні витвори мистецтва, які знаходять у печерах Кам’яного віку. Лише голову сформовано більш-менш старанно; а обличчя, без сумніву належало, командирові Девіду Боумену.

Від комп’ютерної панелі за спиною Флойда почувся шепіт білого шуму. Еала перемкнули з візуального режиму на режим аудіо.

— Здорові були, докторе Флойде. Тепер ви мені вірите?

Губи фігури не рухались, обличчя нагадувало маску. Проте Флойд упізнав голос, і останні сумніви зникли.

— Те, що я зараз роблю, для мене дуже важко, і маю обмаль часу. Мені… дозволили передати вам це попередження. У вас лише п’ятнадцять днів.

— Але чому? На що ви перетворилися? Де ви були?

Флойд мав мільйон запитань, але примарна фігура вже тьмяніла, її зерниста поверхня почала розпадатися на порошинки. Флойд намагався зафіксувати зображення у своїй свідомості, так він зможе переконати себе, що це не сон і не привид, як це, здається, відбулося з МАТ-1.

Дивно, що саме йому з-поміж мільярдів людей, які жили на планеті Земля, випало контактувати — і то не раз, а двічі — з інопланетним розумом! Він знав, що істота, яка звертається до нього, це щось більше ніж Девід Боумен.

Однак також і щось менше. Тільки очі — хто колись назвав їх «дзеркалом душі»? — були відтворені точно. Решта тіла являла собою манекен без особливих прикмет. Жодного натяку на статеві органи чи ознаки, і це промовисто демонструвало, як далеко Девід Боумен відійшов від своєї людської сутності.

— До побачення, докторе Флойде. Пам’ятайте — п’ятнадцять днів. Більше ми не зможемо контактувати. Та якщо все піде добре, буде ще одне повідомлення.

Навіть коли зображення зникло, забравши з собою всі сподівання Флойда відкрити шлях до зірок, Флойд не зміг стримати усмішку, почувши кліше Космічної ери. «Якщо все піде добре» — скільки разів він чув цю фразу перед різними місіями! Чи значить це, що вони — хай ким вони є — також іноді невпевнені в прийдешньому. Вони не всемогутні. Інші теж сподіваються, мріють — і діють.

Фантом зник; зосталися лише часточки пилу, що малювали в повітрі свої дивні візерунки.

Частина VI. Пожирач світів

Розділ 42. Привид у машині

— Вибач, Гейвуде, я не вірю у привидів. Має бути раціональне пояснення. Немає нічого такого, чого не може пояснити людський розум.

— Згоден, Таню. Але дозволь нагадати знамениту цитату Голдейна[20]: «Всесвіт не лише дивніший, аніж ми уявляємо, а й дивніший, ніж можемо собі уявити».

— А Голдейн, — пустотливо втрутився в розмову Керноу, — був справжнім комуністом.

— Може, і так, але цей конкретний вислів можна вжити стосовно всіляких містичних нісенітниць. Поведінка Еала має бути результатом якогось програмування, і відповідно до програми він створив зображення абощо. Не згодні, Чандро?

Запитувати таке — те саме, що махати червоною ганчіркою перед биком, Таня справді була відчайдухом. Однак реакція Чандри виявилася несподівано спокійною навіть для нього. Він здавався заклопотаним, наче серйозно припускав можливість такого збою в комп’ютері.

— Тут має бути зовнішнє втручання, капітане Орлова. Еал не може створювати такі послідовні аудіовізуальні ілюзії з нічого. Якщо доктор Флойд доповідає точно, хтось контролював процес. Звісно, у режимі реального часу, якщо не було затримок у розмові.

— Це робить мене підозрюваним номер один, — проголосив Макс. — Я був єдиним, хто не спав.

— Не сміши мене, Максе, — відповів Миколай. — З аудіо все просто, одначе для зображення потрібна специфічна апаратура. Лазерні промені, електростатичні поля. Я не знаю, можливо, фокусник і міг би це зробити, але потребував би вантажівки реквізиту.

— Секундочку! — у Жені виник здогад. — Якщо