read-books.club » Публіцистика » Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю 📚 - Українською

Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

163
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю" автора Анна-Марі Слотер. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 81
Перейти на сторінку:
юриста, інженера чи будь-кого іншої професії, він навмисно уживав займенник «вона». Я підстрибувала щоразу, коли він так робив. Це звучало так дивно. Я не знала жодної жінки лікаря, судді чи інженера. Як потім я казала своїм студентам: я не настільки стара, але зовсім нещодавно, на початку 1980-х, зміна займенника відкрила для мене новий світ.

Десять років раніше, почали уживати шанобливе «міз» (Ms.) на відміну від «міс» (Miss) чи «місіс» (Mrs.). У це важко зараз повірити, але запровадження «міз» (Ms.) у лексику здійняло величезний галас серед перших феміністок, цю хвилю підхопив однойменний журнал (зараз один зі знакових), що боровся із традиціями. «Міс» («Miss») та «місіс» («Mrs.») одразу розділяли жінок на одружених та неодружених. Таким чином статус жінки став найбільш важливою інформацією, яку кожен хотів знати. «Міз» давало жінці власну ідентичність, незалежно від сімейного статусу. Здавалося б, малесенька мовна зміна мала таке величезне символічне значення.

Я розповідаю ці історії, щоб показати, що те, як ми говоримо, — має значення. Велике значення. Слова, які ми обираємо, відображають та підсилюють глибокі переконання про те, що вважається нормальним, а що — ні, що схвалено, а що — ні, що цінне, а що —ні. У той час, як зміна манери висловлювання може видатися ледь помітною, це може нести в собі дуже потужне повідомлення включення та змінити упередження тих, до кого ми говоримо. Ще в юридичній школі, почувши займенник «вона» стосовно професій та посад, які обіймали лише чоловіки, моє розуміння того, що є можливим, змінилося.

У 1980-х важливо було змінити нашу мову, звернувши її до жінок — другої половини людської раси. Через сорок років ми досі розширюємо це лінгвістичне коло. У 2014 році фейсбук змінив варіанти гендерної ідентичності. Раніше, створюючи профіль, можна було обирати лише між чоловіком чи жінкою. Це змушувало де­яких людей з невизначеним гендером почуватися, ніби їхню ідентичність стерли. Зараз у фейсбуці можна обрати з довгого переліку запропонованих гендерних варіантів, серед яких є і трансгендери чоловічої та жіночої статі, і невизначені гендери, і андрогіни. Президент GLAAD Сара Кейт Еліз зазначила: «Ця нова функція{296} — це крок уперед до визнання трансгендерних людей, що дозволить їм розповісти свою справжню історію власними словами». Мова — один з основних способів, який робить невидиме видимим і несказане — почутим

Подумайте про те, як часто одружених мам запитують: «Сьогодні ваш чоловік сидить з дітьми?», коли ті вийшли кудись увечері. Чи можете ви уявити одруженого чоловіка у подібній ситуації, щоб його запитували, чи його дружина «сидить з дітьми»? І чому ми не говоримо про чоловіків, що мають дітей та працюють, як про працюючих татів? З іншого боку, чому ми називаємо чоловіка, який в основному доглядає за дітьми, «Містером мамою»? Ці лінгвістичні відмінності можуть здаватися непомітними або маловажливими, проте модель присвоєної відповідальності та схваленої поведінки висить на волосині.

Проблема евфемізмів

Коли я залишила Держдепартамент, щоб повернутися на посаду штатного викладача на повний робочий день, я майже вибула з рядів жінок-кар’єристок. Проте чимало відгуків на мою статтю в Atlantic спричинило обговорення інших материнських проблем. Один коментатор сказав, що я «залишила роботу в Держ­департаменті через почуття материнської провини»{297}. Інший описав мою історію у класичному жанрі жінок: «вибула з гри{298}, скотилася донизу або ж зрозуміла, що не здатна поєднати кар’єру та сім’ю».

У безсмертній мові коміксів Келвіна та Гоббс: «Арррр!». Що мене особливо засмучувало, так це те, що я очікувала таких образ та навмисно намагалася протистояти їм у самій статті. Я завжди знала, що якщо не згадаю про дітей і просто скажу, що повернулася у наукове середовище наприкінці моєї дворічної відпустки, пов’язаної з держслужбою, як немало людей до мене, ніхто б й оком не змигнув. Новина (наскільки її узагалі можна назвати новиною) могла бути такою: «Анна-Марі Слотер подала у відставку, щоб повернутися викладати в Принстон».

Але ні. Мій брат Хоук, інвестиційний банкір, який завжди дуже підтримував мене та мою кар’єру, розчарувався, намагаючись пояснити людям з фінансового світу, що я майже «вибула з гри». Як він написав мені, згадуючи почуту реакцію, ЗМІ зобразили мене жінкою, яка «здалася через те, що спроба бути одночасно матір’ю і професіоналом високого рівня у зовнішній політиці — надто складна». Мене, по суті, зобразили як людину, якій виявилося це не по силах і яка не змогла поєднати роботу та сім’ю, коли насправді я продовжувала викладати, маючи повне академічне навантаження, регулярно писала статті з питань зовнішньої політики, виголошувала 30-40 промов щороку та працювала над новою книжкою. Усе, що я зробила, це змінила інтенсивну негнучку роботу на інтенсивну роботу з графіком, який могла складати самостійно, маючи більше часу на сім’ю. Але мене охарактеризували, як традиційно називають студентів, що провалилися й не змогли закінчити школу чи коледж.

Тому не дивно, що багато жінок та чоловіків, які приймають рішення працювати менше, обираючи або неповний робочий день на менш вимогливій роботі, або зовсім звільняючись, почуваються невдахами. Ніхто з моїх критиків прямо не назвав мене слабачкою, але саме про це йшлося у їхніх реакціях. Евфемізм на кшталт «усунення» або «вибуття з гри» несе в собі глибокий культурний сенс про те, як ми визначаємо успіх та поразку й одночасно так заплутує, що важко виплутатися із суперечки. Використання зашифрованої мови між роботодавцями, журналістами та соціальними критиками, щоб здаватися прогресивними, насправді применшує робочо-сімейні конфлікти, називаючи їх жіночими проблемами, а не робочими й тим самим нівелюючи проблеми жінок.

У Вашингтоні прийнято вважати, що «залишити роботу, щоб мати змогу проводити час із сім’єю»{299}, — це евфемізм до «мене звільнили». Це поняття настільки вкоренилося, що коли заступник міністра з питань політики в Пентагоні — Мішель Флауеной оголосила у грудні 2011, що йде у відставку після трьох років роботи, щоб проводити більше часу з трьома дітьми віком чотирнадцяти, дванадцяти та дев’яти років, New York Times так охарактеризував її рішення: «Заява пані Флауеной{300} здивувала друзів та ряд чиновників Пентагону, проте всі визнали цінність її причини, а не почали її виправдовувати, як традиційно це роблять у Вашингтоні, коли насправді когось усувають з посади».

У Пентагоні були настільки стурбованими такою реакцією, що вирішили звернутися публічно. «Я можу абсолютно й однозначно заявити{301}, що її рішення піти у відставку не має нічого спільного ні з чим іншим, лиш як з обов’язком перед

1 ... 47 48 49 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"