Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"

— Кіане, а ти бачив Тату на фініші? 

Він мовчав з хвилину, мабуть, намагався пригадати. 

— Ні, але в списках вона є. Хоч і не трійка, а четверта, проте все ж… 

— Четвертим прийшов Ільяс. Тати не було. Може, якщо не виграти, то хоча б утримати місце. Нагадай мені, хто спонсорує проведення шоудауну? 

На таке просте питання Кіан мовчав надто довго. Він не хотів відповідати. 

— Поговоримо вдома, — жорстко відказав. — Але розумію, до чого ти хилиш, Віві. 

Ми обоє розуміли. «Motor et Cycle Ind» із самого початку фінансували шоудаун, організатори махінацій у порту — чоловік та дівчина мого віку — дотичні до цієї компанії. А Тата тільки що собі вибила якимось чином четверте місце, навіть не прийшовши на фініш. Не перше, не друге, не третє, бо так буде надто підозріло, а четверте, щоб утримати позицію. Четверте місце не бере місце у фіналі, проте все ж не дискваліфікація. 

— Прокляття! Ну чому ж усім моїм хорошим друзям не сидиться на місці? — прошипіла я, скинула дзвінок Кіана й набрала подругу. Та, звісно ж, не відповідала. Чому я не дивуюся? 

На третій раз увімкнувся автовідповідач: 

— Вітаю, це Дакота, залиште повідомлення, якщо вам щось ду-у-уже від мене треба, після пі-і-іп. 

— Тато, привіт ще раз, це Віві. Слухай, з тобою все гаразд? Ну, поліція й усе таке? Ти встигла сховатися? Передзвони якомога швидше. Цілую. 

Я відклала телефон, постукала пальцем по губі й, зітхнувши, виїхала зі схованки.