Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

поверхні, за участі всіх лідерів спільноти Землі й Об’єднаного флоту. У супроводі поглядів представників усього людства Чен Сінь увійшла в кабіну ліфта. На останньому етапі передачі повноважень із нею залишилися лише дві людини: Голова РОЗ і Начальник штабу Об’єднаного флоту — представники двох інституцій, які безпосередньо підтримують працездатність системи стримування.

Голова РОЗ обвів рукою порожній вестибюль і повідомив, що Центр управління буде переобладнаний і декорований згідно з її побажаннями й без будь-яких обмежень: можуть бути засіяні газони, висаджені рослини, збудовані фонтани тощо. За першою вимогою можуть бути встановлені голограми, які з високою точністю імітуватимуть будь-які земні пейзажі.

— Ми насправді не хочемо, щоб твоє життя повторювало історію його, — сказав Начальник штабу Об’єднаного флоту. Можливо, через його військовий однострій Чен Сінь побачила в ньому відгомін чоловіків минулого й відчула, як тепліє на душі від цих слів. Але й вони не були здатними зняти із її душі тягар, не легший за 45-кілометровий шар ґрунту в них над головами.

Витяг із «Минулого поза часом»: Дилема вибору Мечоносця — 10 хвилин від існування до винищення

Першою системою стримування за теорією Темного лісу були понад 3000 ядерних бомб із контейнерами, наповненими маслянистою плівкою, які розташовувалися довкола Сонця. Утворені після детонації хмари з плівки змусили б Сонце мерехтіти у видимому діапазоні й таким чином транслювати в глибини Всесвіту зашифровані координати Трисоляриса. Хоча ця система була гігантською за розмірами, вона не вирізнялася стабільністю в роботі й захищеністю від посягань. Після того як Краплини припинили блокувати електромагнітне випромінювання Сонця, людство негайно відновило роботу потужних радіоантен, які використовували наше світило як антену-підсилювач, доповнивши ще одним контуром систему стримування у вигляді ланцюга ядерних зарядів.

Обидві вищевказані системи використовують електро­магнітні хвилі включно зі спектром видимого світла як засіб мовлення й передачі інформації. На сьогодні уже відомо, що це найпримітивніший засіб спілкування на міжзоряних відстанях, прозваний «димовими сигналами в космосі». Оскільки електромагнітні хвилі дуже швидко загасають і сильно спотворюються у разі розповсюд­ження на великі відстані, їх використання для подібних трансляцій украй обмежене.

На час введення в експлуатацію системи стримування людство вже відкрило ази технологій, які давали змогу вловлювати гравітаційні хвилі й нейтрино, проте способи модуляції та передавання ще лишалися terra incognita. Першою партією технічної інформації, яку людство зажадало отримати від Трисоляриса, якраз і були знання, які дозволили б науковцям Землі швидко опанувати технології зв’язку, засновані на нейтрино й гравітаційних хвилях. Хоча обидві ці технології через обмеження швидкості розповсюдження нейтрино й гравітаційних хвиль на рівні швидкості світла були застарілими порівняно з квантовим зв’язком, вони все-таки стояли на рівень вище за спілкування за допомогою електромагнітних хвиль.

Ці носії інформації мають надзвичайно низький ступінь загасання, а отже, цілком підходять для передачі даних на великі відстані. Зокрема, нейтрино навряд чи взагалі взаємодіє з будь-чим іншим у цілому Всесвіті. Теоретично модульований пучок нейтрино може передавати інформацію на інший кінець відомого Всесвіту, й ослаблення та спотворення, що виникають у результаті передачі, не впливатимуть на можливість зчитування відомостей. Однак пучок нейтрино може розповсюджуватися тільки в точно заданому напрямку, водночас гравітаційні хвилі здатні в один і той самий момент випромінюватися на всі боки, по всіх куточках Всесвіту. Саме тому людство обрало гравітаційні хвилі головним засобом стримування за теорією Темного лісу.

Фундаментальною основою випромінювання гравітаційної хвилі є вібрація довгої струни надзвичайно високої щільності. Чорна діра уособлювала найідеальнішу передавальну антену, а велику кількість мініатюрних чорних дір можна було з’єднати довгим ланцюгом, який, вібруючи, випромінюватиме гравітаційні хвилі. Але навіть Трисолярис не володів достатнім рівнем технологій для побудови подібної системи, тож людству довелося для створення вібруючих струн використовувати вироджений газ. Діаметр цієї струни високої щільності не перевищував кількох нанометрів, тож вона займала вкрай незначну частину загального об’єму всередині антени. Більшість внутрішнього простору в корпусі антени використовувалася для створення захисної оболонки й умов роботи струни високої щільності, тому загальна маса антени не досягала критичних значень.

У природному стані вироджений газ, із якого виробляли вібраційну струну, можна відшукати всередині білих карликів і нейтронних зірок. Проте за звичайних умов вироджений газ перетворювався на звичайні хімічні елементи — за сучасними технологіями, доступними людству, період піврозпаду струни з виродженого газу становить близько 50 років. Після спливання цього строку антена стає непридатною для подальшого використання й потребує заміни.

Основним стратегічним завданням людства протягом першої стадії стримування за допомогою гравітаційних хвиль було нарощування потужностей: планувалося будівництво ста передавачів, розкиданих по всіх континентах. Але обрана технологія стримування мала суттєву ваду — відсутня можливість мініатюризації гравітаційно-хвильових антен у майбутньому. Вони як були, так і залишатимуться громіздкими, надзвичайно складними й дорогими в будівництві та експлуатації. До моменту надзвичайної події, яка назавжди змінила підхід до стратегії стримування, людство встигло побудувати 23 гравітаційно-хвильові антени.

Із початком Епохи стримування активність ОЗТ зійшла нанівець, проте почався розквіт екстремістських організацій протилежного спрямування: їхні прибічники сповідували антропоцентризм і виступали за повне винищення Трисоляриса. Найбільша з них мала назву «Сини Землі». На шостому році Епохи стримування «Сини Землі» здійснили напад на розташовану в Антарктиді гравітаційно-хвильову антену, сподіваючись захопити комплекс і отримати можливість транслювати інформацію. Загін нападників нараховував приблизно 300 осіб, які мали найсучасніші зразки зброї, включаючи мініатюрні інфразвукові ядерні бомби. За допомоги агентури серед співробітників комплексу напад майже досягнув успіху. Якби воєнізована охорона вчасно не підірвала передавальну антену, наслідки були б катастрофічними.

Інцидент із «Синами Землі» спричинив велику паніку в обох світах: людство збагнуло, яку небезпеку приховують у собі гравітаційно-хвильові передавальні комплекси; а Трисолярис розпочав безпрецедентний тиск на Землю задля запровадження суворіших заходів обмеження й контролю поширення технології передачі гравітаційних хвиль. Незабаром після інциденту кількість робочих майданчиків була скорочена з двадцяти трьох до чотирьох: три з них розташовувалися в Азії, Північній Америці й Європі, а четвертий — на борту «Гравітації».

Усі передавачі були закільцьовані на вмикач активного типу, а не за принципом «мертвої руки», який використовувався для запобігання підриву ядерних зарядів довкола Сонця. У сучасних умовах механізм, вигаданий Ло Цзі, вже не мав сенсу — у випадку смерті або вбивства Мечоносця інша людина чи організація може перехопити управління системою стримування.

Спочатку громаддя гравітаційно-хвильових антен можна було збудувати лише на поверхні, але з розвитком технологій на 12-му році Епохи стримування три передавальні антени й усе пов’язане обладнання перемістили вглиб Землі. Проте всім було зрозуміло: подібні запобіжні заходи із додаткового перекриття антенного комплексу й центру управління шаром ґрунту завтовшки в десятки кілометрів здебільшого були спрямовані на нівелювання загроз із боку представників людства й мали незначний захисний ефект від дій Трисоляриса. Краплини, створені з використанням сильної ядерної взаємодії, взагалі не помітять захисного муру гірської породи завтовшки в кілька десятків кілометрів, прорізавши його, немов водний пласт.

Після запровадження Ло Цзі системи стримування трисоляріанський флот, який прямував до Сонячної системи, змінив курс, що було підтверджено засобами спостереження, які працювали ще на технологіях, розроблених людством. Тепер найбільший клопіт викликало місцеперебування десяти Краплин, які до цього моменту вже дісталися околиць Сонячної системи. Трисолярис наполягав на тому, щоб залишити чотири з них