Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Є ще й інша, важливіша причина, чому королі цієї країни завжди відчували нехіть до такої жахливої кари й удавались до неї тільки в крайній потребі. Якщо в місті, засудженому на зруйнування, є якісь високі скелі137 - а вони є в більшості великих міст, побудованих так, мабуть, саме з метою запобігти такій катастрофі,- або в ньому багато високих шпилів чи кам'яних колон, то раптове падіння острова може пошкодити дно, або ж спідню поверхню острова, що, як уже я казав, складається з одного суцільного алмаза в двісті ярдів завтовшки і може розколотись від сильного удару або тріснути від вогню пожеж, як то часто трапляється із залізними та кам'яними стінами наших коминів. Це добре знає простий люд, і, обстоюючи свою волю чи власність, він розуміє, до якої межі можна доводити свій опір. Та й король, коли вже вирішить розчавити яке-небудь місто, наказує спускати острів якнайтихіше, нібито з жалості до населення, а насправді - боячись пошкодити алмазне дно. Бо тоді, на думку всіх їхніх філософів, магніт не втримає острова і вся його маса впаде на землю.

Років за три перед моїм прибуттям138 до лапутян, коли король подорожував над своїми володіннями, сталася надзвичайна подія, що мало не була фатальною для тієї монархії, принаймні для її теперішнього державного ладу. Ліндаліно,139 друге за розміром місто в королівстві, було першим на шляху його величності. Через три дні після його відбуття городяни, які часто скаржились на великі утиски, зачинили міську браму, заарештували губернатора та з дивовижною енергією та швидкістю спорудили по краяx міста (воно являє собою правильний чотирикутник) чотири масивні вежі, такі ж заввишки, як і гранітна - гостроверха скеля в самому центрі міста. На вежах, так само як і на вершечку скелі, вони поставили по великому магніту і запасли величезну кількість дуже жаркого палива, сподіваючись сильним полум'ям розколоти алмазний спід острова,- в тому разі, коли їхній план з магнітом зазнав би невдачі.

Тільки через вісім місяців короля повідомили про те, що ліндалінці зчинили бунт, і він наказав перенести острів до того міста. Населення одностайно вирішило боротися до кінця і запаслось провіантом; до того ж посеред міста протікає велика річка. Король багато днів ширяв над повстанцями, позбавляючи їх дощу і сонця. Він звелів спустити вниз безліч мотузів, але нікому й на думку не спало просити в нього ласки; зате до Лапути полетіла сила надзвичайно зухвалих претензій. В них вимагалось відшкодувати всі заподіяні місту кривди, повернути привілеї, надати населенню право самому обирати губернатора і такі інші безглузді речі. У відповідь на це його величність звелів усім остров'янам кидати з нижньої галереї на місто великі каменюки, але городяни врятувалися від цього лиха, поховавшись із своїм майном у чотирьох вежах та інших кам'яницях, а також по льохах.

Тоді король, постановивши за всяку ціну приборкати зухвалих, наказав повільно спустити острів на сорок ярдів над вершечки веж і скелі. Наказ було виконано, але урядовці, які здійснювали його, виявили, що спуск проходить куди швидше проти звичайного. Повернувши магніт, вони ледве спромоглися зупинити острів у повітрі, але помітили, що якась сила і далі тягне його вниз. Негайно повідомивши короля про це дивне явище, вони попросили дозволу підняти острів вище. Король згодився, тоді скликали велику нараду, і урядовців, які відали магнітом, теж привели на неї. Одному з найстаріших та найдосвідченіших серед них дозволили провести запропоновану ним спробу. Він узяв міцний шнур у сто ярдів завдовжки, а коли острів піднявся над містом на таку височінь, що помічена ними притягальна сила перестала діяти, прив'язав до кінця шнура уламок алмазу такого складу, як на споді острова,- з домішкою залізняку,- і став повільно спускати його з нижньої галереї над однією вежею. Не встиг алмаз спуститися на чотири ярди, як урядовець відчув: алмаз падає вниз із такою силою, що він ледве витяг його назад. Потім він скинув з острова кілька уламків алмазу і спостеріг, що їх усі з великою силою притяг до себе верх вежі. Таку ж спробу провів він і з іншими трьома вежами та зі скелею, і наслідки щоразу були однакові.

Отак городяни розладнали всі плани короля, і (ми не будемо зупинятися на подробицях) йому довелося дати спокій тому місту.

Один з міністрів запевняв мене: коли б острів спустився над містом так низько, що не міг би знову піднятись, то ліндалінці назавжди позбавили б його здатності пересуватись, убили б короля й міністрів і цілком змінили б державний лад.

Основний закон цієї держави забороняє королю та двом його старшим синам залишати острів;140 те саме стосується і королеви, поки вона здатна родити дітей.

Автор покидає Лапуту; його приставляють до Белнібарбі, і він прибуває до столиці. Опис столиці та прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора. Його розмова з цим вельможею.

Не можу сказати, щоб зі мною на острові погано поводились, проте я почував деяку зневагу в ставленні до себе, бо і король, і його підданці з усіх галузей знання цікавилися тільки математикою та музикою, з якими я був обізнаний куди менше, ніж вони; тому й поважали мене там дуже мало.

Я зі свого боку, оглянувши все варте уваги, дуже хотів покинути острів, бо його жителі мені вже вкрай набридли. Лапутяни, щоправда, великі знавці в двох згаданих мною галузях, які завжди шанував я і в яких сам дещо тямлю, але вони так захопилися абстрактним мисленням і мудруванням, що я ніколи не зустрічав неприємніших співрозмовників. Під час мого двомісячного перебування на острові я розмовляв тільки з жінками, крамарями, ляскачами та придворними пажами - через що мене зрештою почали надзвичайно зневажати,- але тільки від них і міг я дістати розумні відповіді.

Ревно вивчаючи їхню мову, я її добре засвоїв; моє перебування на острові, де мені так мало приділяли уваги, ставало мені дедалі осоружніше, і я вирішив залишити його при першій нагоді.

При дворі був один вельможа, близький родич короля; його всі мали за найбільшого неука та дурня і тільки через його родинні зв'язки з королем віддавали йому належну шану. Він зробив великі послуги короні, мав чималі природні здібності та добру освіту, був, безперечно, порядною й чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як зловтішно казали його вороги, часто відбивав