Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Отак він впадає у мрії, безсмертні й дивовижні мрії його життя. І хоча Кемп безперервно розшукує нотатки, жодна жива душа, окрім власника готелю, не знає, де заховані записники, які бережуть підступні таємниці невидимості й дюжину інших чудернацьких секретів. І аж до його смерті ніхто про них не дізнається.

Мандрівник у Часі (так буде найзручніше його називати) роз’яснював нам щось неймовірне. Його сірі очі сяяли і виблискували, а обличчя, зазвичай бліде, на цей раз було рум’яним і жвавим. У коминку яскраво палахкотів вогонь. Свічки в срібних поставниках у вигляді лілій освітлювали бульбашки, які спалахували і зникали в наших склянках. Ми сиділи у кріслах, змодельованих самим Мандрівником, і вони радше обіймали та погладжували нас, ніж були просто призначені для того, щоб у них сидіти. Панувала та приємна пообідня атмосфера, коли думки, вільні від кайданів наукової точності, м’яко ширяють у повітрі. Мандрівник розповідав, відзначаючи важливі місця худорлявим вказівним пальцем, а ми сиділи і ліниво захоплювались його серйозним викладом цієї, як нам здавалося, парадоксальної теорії та його здобутками.

— Уважно стежте за мною. Я змушений заперечити кілька загальноприйнятих уявлень. Наприклад, геометрія, якої вас вчили у школі, цілковито побудована на хибних переконаннях.

— Чи не здається вам, що ви забагато від нас очікуєте для початку? — сказав рудоволосий Філбі, який любив сперечатися.

— Я не проситиму вас приймати щось на віру, без ґрунтовних доказів. Незабаром ви погодитеся з тим, що мені потрібно. Ви ж, звісно, розумієте, що математичної лінії — лінії, яка має нульову товщину, — насправді не існує. Вас цьому вчили? Так само, як не існує математичної площини. Ці речі — всього лише абстракція.

— Ви маєте рацію, — промовив Психолог.

— Таким самим чином не може існувати куба, який має тільки довжину, ширину і висоту.

— А ось із цим я не згідний, — сказав Філбі. — Тверде тіло може існувати. Усі реальні речі…

— Більшість людей так і гадає. Але заждіть, чи може існувати моментальний куб?

— Не зовсім розумію, про що ви, — сказав Філбі.

— Чи може існувати куб, якого ніколи не було в реальному часі?

Філбі замислився.

— Безсумнівно, — вів далі Мандрівник у Часі, — будь-який реально існуючий об’єкт повинен мати чотири виміри: довжину, ширину, висоту і… тривалість. Але через властиву нам нестійкість, про яку я зараз розповім, ми часто не помічаємо цього факту. Насправді існує чотири виміри: три з них ми називаємо проекціями простору, а четвертий — час. Щоправда, існує хибна тенденція чітко відділяти перші три виміри від останнього; це пояснюється тим, що наша свідомість ритмічно рухається в одному напрямку вздовж часового відтинку від початку до кінця наших життів.

— Це все, — мовив Юнак, нервово намагаючись підпалити від лампи погаслу сигару, — це все… цілком зрозуміло.

— Дивовижним є те, наскільки цей факт недооцінюється, — продовжував Мандрівник у Часі трохи бадьорішим голосом. — Насправді саме час є четвертим виміром, хоча люди не завжди це розуміють, коли говорять про четвертий вимір. Просто це інший погляд на час. Між часом та будь-яким із трьох інших вимірів немає жодної різниці. Єдина відмінність полягає в тому, що наша свідомість рухається вздовж нього. Але деякі не надто мудрі люди дещо неправильно розглядають цю ідею. Знаєте, що вони кажуть про четвертий вимір?

— Я не знаю, — сказав Провінційний Мер.

— Приблизно так. Вважається, що простір, який розглядають наші математики, має три виміри — довжину, ширину і висоту, — і завжди визначається трьома площинами, які розташовані під прямим кутом одна до одної. Але деякі по-філософському налаштовані люди замислилися: чому саме три виміри? Чому не може існувати четвертої площини, яка б перебувала під прямим кутом до інших трьох? Дійшло навіть до спроб створити чотиривимірну геометрію. Десь близько місяця тому професор Саймон Ньюкоум[10] роз’яснював цю теорію Математичній спілці Нью-Йорка. Ви, вочевидь, знаєте, як зображується тривимірна фігура на плоскій поверхні, що має тільки два виміри. Аналогічно вони вважають, що за зразком тривимірного відтворення можна зобразити фігуру, яка має чотири виміри, якщо тільки вдасться оволодіти перспективою. Розумієте?

— Думаю, так, — пробурмотів Провінційний Мер і, насупивши брови, глибоко замислився. Його губи ворушилися так, ніби він повторював якесь заклинання.

— Так, напевно, тепер я розумію, — сказав він за деякий час, на якусь мить пожвавившись.

— Гадаю, варто вам знати, що я протягом певного часу працював над цією чотиривимірною геометрією і досягнув досить цікавих результатів. Наприклад, ось портрет людини у восьмирічному віці, у віці п’ятнадцятьох років, у сімнадцять, у двадцять три тощо. Усе це, очевидячки, просто відрізки, тривимірні репрезентації чотиривимірної сутності цієї істоти. Її чотиривимірна сутність є фіксованою і незмінною.

Науковці дуже добре знають, — вів далі Мандрівник у Часі, витримавши паузу для того, щоб ми встигли засвоїти сказане, — що час — це лише один із видів простору. Ось перед вами популярна наукова діаграма — метеорологічне зведення. Лінія, по якій я веду пальцем, показує рух барометра. Вчора він був ось тут, високо, вночі впав, сьогодні вранці знову стрибнув і поступово піднімався аж до цього місця. Звісно, ртутний стовпчик не рухався вздовж цієї лінії в жодному з загальновизнаних вимірів простору. Але немає сумніву, що він усе-таки рухався вздовж цієї лінії, і отже, ми повинні визнати, що ця лінія проходить вздовж часового виміру.

— Але якщо час — це справді тільки четвертий вимір простору, — сказав Медик, не відриваючи погляду від жарини в коминку, — чому тоді він вважається і завжди вважався чимось зовсім іншим? І