Читати книгу - "Шалені шахи"

name="anotelink45" id="anotelink45" href="#n45" title=" Один з церковних головних уборів католицьких священнослужителів — чотирикутний капелюх з 3–4 гребенями й помпоном зверху. ">[45] й мантілетти[46], а також за вигадливими мереживами на кінчиках рукавів роккетти[47], це був католицький єпископ. Важко описати всю гаму почуттів, що її відчував до такого супротивника хазяїн турніру — затятий прихильник англіканської церкви[48].

— Як накажете розуміти це?! — голосно обурився він, міряючи презирливим поглядом прибулого єпископа.

— Насамперед, вам належало хоч би привітатися, — парирував агресивний випад хазяїна представник католицької церкви. Сухий деренчливий голос гостя найбільше нагадував сонне стрекотіння цикади в оповитому літньою спекою саду. Поки ошелешений хазяїн підшукував гідні до ситуації слова, священик продовжив у колишньому тоні:

— Шановний мессіре[49], а в чому, власне, річ? Що вас так бентежить, дозвольте поцікавитися?

— Я настільки здивований, — задихаючись від гніву, продовжував хазяїн, — що мені важко, навіть... сутужно...

— А ви не хвилюйтеся, — підбадьорив католик.

— Не хвилюватися?! Та як же не хвилюватися, якщо...

Від обурення на чолі хазяїна надулися одразу дві сині товсті вени.. Однак, не вдаючись до зайвих подробиць, єпископ доволі в'їдливо мовив:

— А кого ж ви очікували побачити?

— Взагалі–то, приїхати мав прус...

— А–а–а, отже, чергового дядечка чи кузена! — священнослужитель криво посміхнувся. — Чи то я не знаю, що англійська аристократія дуже тісно споріднена з прусським дворянством?! Думаєте, не знаю?..

Хазяїн турніру проковтнув грудку в горлі, але нічого не сказав.

— А якщо ваш прусський родич не приїхав, то... — святий отець навмисно затягнув паузу.

— А це нічого не означає! — прогарчав хазяїн.

— Ви не праві. Адже за умовами турніру, як власник гросмейстерського титулу, так і претендент не мають права відмовлятися від двобою... Неявка одного із супротивників можлива лише у випадку передчасної кончини...

— Ах, он як?! Отже...

— Саме, так, мессіре, буквально днями глибокошановний представник прусської династії раптово помер, і мені доручили його замінити на такому важливому турнірі. Хочете переконатися в цьому? Що ж, я готовий надати...

Занадто сильна підозріливість не прикрашає людину, а принижує. Прекрасно розуміючи це, англієць мовив примирливо:

— Непотрібно, я вам, безумовно, вірю. Давайте краще перейдемо до гри, заради якої ми й зустрілися сьогодні.

Слідом за тим хазяїн запропонував:

— На столі лежить мішечок, витягніть з нього одну з фігурок.

Католик видобув з мішечка невеликого чорного пішака. І відразу ж презирливо відставив його убік.

— Ну що ж, ви граєте чорними! — радісно вигукнув англієць.

— Не бажаю! — прошипів священнослужитель.

— Сідайте! — і хазяїн турніру зробив запрошувальний жест.

Католик заметушився в нерішучості, бо ніяк не міг визначити, на який із двох масивних горіхових стільців із широкими підлокітниками й високими спинками варто сісти. Тоді англієць, не сказавши ані слова, підійшов до столика й опустився на стілець, розташований з боку подвійної лінії світлих кремових фігурок. Гостеві нічого не залишалося, як присісти на другий.

Тепер супротивників розділяв восьмикутний столик, виконаний із цільного масиву ебенового дерева[50], повітря було просякнуте ледь відчутним запахом смоли, терпким, але приємним.

У центрі мініатюрного столика стояли витонченої роботи різьблені шахи. Вигадливі фігурки були майстерно виконані з теплої на дотик, рожевуватої слонової кістки й полірованого оніксу різноманітних темних відтінків. Фігури навіть рівного достоїнства не копіювали одна одну з абсолютною точністю, що надавало шахам додаткового шарму. Невелика шахівниця була інкрустована перламутром, слоновою кісткою, темними каменями (обсидіаном чи гагатом) і додатково прикрашена позолотою.

— То як, починаємо?..

Єпископ перевів погляд із шахів на суперника, але не сказав нічого.

— Ваше преосвященство щось не влаштовує? — дбайливо поцікавився хазяїн.

— Так! Геть не влаштовує! — прошипів єпископ.

— Що саме?

І тут гість здійняв лемент:

— Як це розуміти, мессіре?! Чому ви не запропонували мені — духовній особі грати білими?!

Хазяїн здивовано здійняв брови.

— Вибачте, ваше преосвященство, але хоч ви зараз і важлива персона, проте насамперед — звичайний гравець турніру! Згідно з правилами, ви тягнули жереб і витягнули чорну фігурку.

— Ах, он воно як...

Єпископ пильно подивився на суперника й замислено мовив:

— Здається, я зрозумів, у чім річ... Ви хочете дотримуватися правил, попри те, що я — особа духовна, чи не так?

Англієць лише криво посміхнувся й мовив доволі глузливо:

— Цілком вірно. Я вважаю, що священство нічим не краще від інших людей і що світу було би краще позбутися духовного полону вашої брехливої церкви. Тому ніяких потурань робити вам не маю наміру. Жеребкування — непорушне правило турніру. До того ж, прошу не забувати, ваше преосвященство, що авіньйонський полон пап