Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

Мульч потряс задом, щоб повипадали всі грудки землі. Бачила б його матінка, як він закидає багноїдів багном! Це в нього вийшла іронія чи щось таке. У школі Мульч ніколи не міг похвалитися блискучим знанням граматики. Чи то поезії? Та байдуже. Чи граматика, чи поезія — все воно чистісінькі дурниці. У копальнях важать лише дві фрази: «Дивись, золото!» і «Тікаймо, обвал!» Ні тобі прихованих натяків, ні складних рим.

Мульч защібнув на гудзики свого клапана, що мусив був випустити той шквал, який так довго просився на волю із задньої частини гномового тіла. Пора брати ноги на плечі. Ушитися звідсіля непомітно вже не пощастить. Усі його сподівання тихенько втекти звіяло вітром. Чи то вітрами, коли точніше.

Гном дістав із кишені мікрофончика й знову вставив його назад у вухо. Як знати — може, й з поліціянтів Легіону буває іноді якась користь?

— … ось постривай, арештований, хай-но я до тебе доберуся, то ти ще пошкодуєш, що не лишився у шахтах…

Мульч розчаровано зітхнув. Ну що ж, тут нічого нового.

Міцно затиснувши в кулаці добутий із сейфу скарб, гном крутнувся на закаблуках і кинувся назад тією самою дорогою, якою прибув сюди. Як же він здивувався, коли вгледів невідомого йому чолов’ягу, котрий заплутався в поруччі. Але здивувало Мульча зовсім не те, що його «відходи» змогли підняти цього слоноподібного багноїда в повітря та відкинути на кілька метрів. Це ще дрібниці! Відомі випадки, коли викиди гном’ячих газів викликали сходження потужних лавин в Альпах. Ні, найдужче вразив Мульча той факт, що чолов’яга зумів так близько підкрастися до нього ззаду.

— А ти молодець! — шанобливо похвалив Мульч, киваючи пальцем на непритомного охоронця. — Але ніхто ще не встояв на ногах, діставши удар від самого Мульча Копача.

Багноїд заворушився, затріпотіли його повіки, показуючи білки очей.

— Ану швидше повертайся, Мульче Копачу! — затріскотів у гномовому вусі Корчів голос. — Поки той багноїд не оклигав та не вибив з тебе душу. Знай, що він сам-один уколошкав цілий загін Швидкого реагування.

Мульч із переляку проковтнув слину — вся його зухвалість де й поділася.

— Цілий загін? То краще я зникну під землю… щоб виконати завдання до кінця.

Хутенько оббігши охоронця, що стогнав від болю, Мульч жваво почимчикував униз, перестрибуючи через дві сходинки за раз. Рипучих східців тепер можна було не остерігатися — після того, як пролунав могутній залп кишкової артилерії гнома і по всіх коридорах просвистів справжній ураган викинутих газів.

Він майже добувся до дверей у винний льох, коли з тремтливого мерехтіння у повітрі перед ним зненацька матеріалізувалася постать ельфині в комбінезоні.

Придивившись, Мульч упізнав у ній того легіонського офіцера, котрий був колись арештував його в справі про контрабанду шедеврів доби Відродження.

— Капітан Куць?

— Мульч? Ніяк не сподівалася здибати тебе тут.

— У Джуліуса знайшлася одна брудненька справа, — здвигнув гном-клептоман плечима, — то хтось мав її залагодити.

— Розумію, — кивнула головою Холлі. — Своєї чарівної сили ти все одно давно вже позбувся. Дотепно. І що ж ти розкопав?

Мульч показав Холлі свою знахідку:

— Ось це лежало в його сейфі.

— Копія Книги! — охнула Холлі. — Не дивно, що ми опинилися в такій халепі. Ми ж весь час підігравали йому.

— То як ми, накиваємо п’ятами? — запросив Мульч, відчиняючи двері льоху.

— Ні, я не можу. Мені заборонили покидати цей дім, і дивилися при цьому просто в вічі.

— Ці ще ваші чарівні звичаї та ритуали! — зневажливо кинув гном-клептоман. — Знали б ви, як легко дихається, коли позбудешся всієї цієї мумби-юмби!

Із горішнього майданчика став долинати якийсь уривчастий гуркіт. От ніби десь розбешкетувався бунтівливий троль, силкуючись вирватися зі своєї в’язниці.

— Відкладемо обговорення етичних питань на пізніший час, — запропонувала Холлі. — А зараз пропоную розбігтися хто куди.

— Пропозицію прийнято, — кивнув головою Мульч. — Кажуть, цей лобур уколошкав цілий загін «швидкого» ЗПОПу.

Ельфиню ця новина так вразила, аж вона перестала затулятися захисним екраном та так і лишилася напівзакрита.

— Цілий загін? Гм-м… У повному озброєнні! Чудасія…

І поступово розчинилася в повітрі, аж поки останньою щезла й її широка, на весь рот, усмішка.

Тепер Мульчеві закортіло повештатися трохи в будинку і подивитися, що ж то воно буде. Поспостерігати, як озброєний до зубів офіцер спецкорпусу даватиме хльору купці людей, котрі ні про що ще не здогадуються, — що може бути цікавішим за таке? Скоро, скоро капітан Куць зігне того типчика Фаула в баранячий ріг, і тоді цей хлопчисько на колінах благатиме її забратися мерщій з його дому.

А тим часом згаданий вище типчик Фаул спостерігав усе те зі свого командного пункту. І вже й не заперечував, що справи його йдуть кепсько. Таки геть кепсько, як по правді. Але вони були не безнадійні. Надія все ще лишалася.

Артеміс розклав по поличках події останніх кількох хвилин.

Система безпеки Фаул-Менору не витримала натиску чарівних сил. Кімната з сейфом перетворилася на руїну, розбомблена викидом кишкових газів якогось чудернацького представника чарівного племені. Лаккей лежав непритомний, паралізований тією кишково-газовою аномалією. Артемісова заручниця поновила свої чарівні сили й вільно розгулювала по будинку. Якесь потворне створіння в шкіряних штанях рило тунелі попід фундаментом його дому, причому порушникові очевидячки начхати було на священні заповіді Чарівного Народу. А ще одна з копій Книги повернулася до її законних власників, хоча це, в принципі, не так і важливо, оскільки в Артеміса лишалося їх іще кілька, разом із тією, що на дискеті у швейцарському банку.

Артеміс пригладив пальцем темне пасмо, що впало йому на чоло. Доведеться пірнути на велику глибину, аби в цьому розвиткові подій добачити якісь плюси. Він зробив кілька глибоких вдихів, аби відновити своє ці, як учив його Лаккей.

Кілька секунд поміркувавши, він збагнув, що ці події загалом не дуже змінили співвідношення сил.