read-books.club » Інше » Записки в узголів’ї 📚 - Українською

Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

751
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Записки в узголів’ї" автора Сей Сенагон. Жанр книги: Інше / Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 75
Перейти на сторінку:
шашкам різних гравців вторгатися на моє поле, то люди подумають, що в мене немає твердих правил!

Нобуката все розповів Таданобу, і той залишився дуже задоволений мною.

– Чудова відповідь, – сказав він.

Що не кажи, а я люблю людей, які не забувають минулого!

Одного дня, коли вирішили перевести Таданобу у ранг радника, я сказала імператору:

– Пан То-но чюджьо чудово декламує китайські вірші, а тому хто ж нам тепер буде читати: «Шяо в країні Гуйцзи проїжджав повз храм…». От якби хоч трохи почекати з його призначенням! Шкода з ним розставатися!

Імператор розсміявся:

– Добре, я скажу йому, що ти дуже прохала, і відміню призначення.

Але все одно Таданобу став радником, і, чесно сказати, мені його дуже не вистачало!

Нобуката чомусь звертався до мене голосом переможця, оскільки він був впевнений, що нічим не поступається Таданобу. Я йому сказала:

– Пан радник прекрасно вміє декламувати вірші, наприклад, про ранню сивину: «Йому не виповнилось і тридцяти…»

– Ну і що? Я зовсім не гірший за Таданобу. Навіть кращий! Ось послухай! – і він почав скандувати вірші.

– Не можна навіть і порівнювати! – зауважила я.

– Які жорстокі слова! Чому я не можу декламувати вірші так само, як і Таданобу?

– Коли він читає вірш про ранню сивину, його голос сповнений особливої чарівності.

Коли Нобуката почув ці слова, він облишив мене.

Через деякий час Таданобу навідався до вартівні. Нобуката відкликав його і сказав:

– Ось як мені дорікнула Шьонаґон, – і він передав повністю мої слова. – Дуже вас прошу, навчіть мене декламувати хоч декілька рядків з тієї китайської поезії… – попросив він.

Таданобу лише посміхнувся на знак згоди. Я ж про це нічогісінько не знала.

Раптом чую, якийсь чоловік підійшов до моєї опочивальні і цитує вірш так гарно, у манері Таданобу.

– Хто це? – запитала я.

– Ви здивовані? – відповів мені він сміючись. – Вчора пан радник був у мене і дав мені урок декламації віршів. Я повністю перейняв його манеру. Ви навіть запитали мене: «Хто це?» – голосом, повним захоплення… Погодьтесь, добре! – піддражнював мене Нобуката.

Мені дуже сподобалось, що він доклав стільки зусиль. Він навіть вивчив саме ту поему, яка мені подобалася найбільше. Я вийшла до нього.

– Я маю завдячувати своїй майстерності панові раднику. Маю поклонитися йому до землі.

Я часто наказую слугам говорити гостям, що мене немає вдома, хоч і знаходжусь у своїй опочивальні, але тепер, коли я чую, як пан Нобуката скандує вірш про ранню сивину, то одразу говорю слугам: «Пані у себе вдома!!»

Я порадувала імператрицю, коли розповідала їй цю історію.

Одного разу, коли імператор усамітнився з нагоди Дня очищення від скверни, Нобуката наказав одному з молодших начальників Правої гвардії на ім’я Міцу… (не знаю, як далі звучить його ім’я) принести мені записку. Вона була написана на складеному вдвічі аркуші паперу Мічіноку: «Я думав навідати вас сьогодні. Але мені завадив День очищення від скверни. Чи не бажаєте знову почути вірш: “Йому не виповнилось і тридцяти”?»

Я йому відповіла: «Але вам уже давно за тридцять. Мабуть, вам стільки ж років, скільки і Чжу Майченю, коли він навідував свою дружину».

Нобуката настільки образився, що розповів про це імператору, той же розповів усе імператриці.

– Звідки Шьонаґон знає цю історію? – здивувався імператор. – Чжу Майченю було тоді під сорок, і Нобуката був уражений. Говорить: «Вона мене дуже боляче зачепила».

«Нобуката зовсім розуму позбувся», – подумала я.

Пані Кокіден – так стали величати нову імператорську наложницю, доньку генерала Лівої гвардії Кан’їна. Служницею у неї була Сакьо. Ходили плітки, що ніби Нобуката навідується до цієї, як там її – Сакьо.

Одного разу Нобуката прийшов до палацу імператриці і сказав:

– Я б із задоволенням інколи служив би тут у нічній варті. Але деякі придворні дами ставляться до мене не так, як годиться. От якби ви виділили мені окремі службові покої, я б із задоволенням служив.

– Правда, правда! – підтвердили придворні дами.

– Ясна річ, що для будь-кого мати власні покої в палаці – це омріяна річ, щоб мати можливість лягти відпочити.

– Проте тоді вам взагалі спокою не буде, не те що зараз, – втрутилась я в розмову.

– Ніколи більше не буду вам нічого розповідати! Я ж вважав вас своїм другом. А ви так себе поводите, як затята пліткарка! – вигукнув Нобуката ображеним голосом.

– Це дуже дивно. Я ж нічого такого не сказала. Що такого образливого в моїх словах? – звернулась я до дами, яка сиділа біля мене.

– Тоді чому ви так запалали через невинне зауваження? Значить, ви таки в чомусь винні, – засміялася дама.

– Це Шьонаґон вас підмовила, – гнівно сказав їй Нобуката.

– Я не займаюся пліткарством, та й не люблю слухати плітки від інших, ви це знаєте! – сказала я і, ображена, сховалася за завісу.

Через декілька днів Нобуката знову напав на мене з доріканнями:

– Ви хотіли публічно осоромити мене! Але ж це просто плітки. Придворні пустили їх, щоб осоромити мене.

– Тоді чому ви звинувачуєте лише мене в цьому?

Після нашої розмови Нобуката перестав відвідувати Сакьо і порвав з нею стосунки.

167. Те, що нагадує минуле, але зараз втратило будь-яку цінність

Візерунчаста циновка з пошарпаними краями, з яких вилазять нитки.

Ширми з картинами в китайському стилі, почорнілі і порвані.

Художник, що втратив зір.

Накладне волосся, довжиною у сім-вісім шяку, яке вже почало рудіти.

Тканина кольору пурпурного винограду, яка вже вицвіла.

Чоловік, який любить розважатися, але він уже старий і немічний.

Сад поціновувача витонченої краси, де всі дерева були знищені пожежею. Залишився тільки один ставок, але й той потроху затягується ряскою.

168. Те, що вселяє побоювання

Зять із мінливим серцем. Він у вільний час проводить вдалині від своєї дружини.

Куродо шостого рангу, який весь сивий.

Улеслива, але дуже брехлива людина, яка береться за важливе доручення.

Корабель з напнутими вітрилами, коли розбушувався вітер.

Старець років вісімдесяти, який занедужав і вже багато днів ніяк не одужує.

169. Сутри

Сутри лотоса під час «Безперервних читань».

170. Те, що так далеко, хоча й здається так близько

Свята на честь богів, які проводяться перед палацом.

Стосунки між братами та сестрами й іншими родичами в недружній родині.

Звивистий шлях до храму Курама.

Останній день грудня і перший день нового року.

171. Те, що близько, хоча й здається таким далеким

Рай. Слід корабля. Стосунки між жінкою і чоловіком.

172. Колодязі

Колодязь Хорікане – «Важко копати».

Таманої – «Яшмовий колодязь».

Хашіріі – «Стрімка вода» – як чудово, що цей

1 ... 47 48 49 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки в узголів’ї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записки в узголів’ї"