Читати книгу - "Гірка правда"

що вони мали місце в кожній місцевості Західної України, де тільки вони (поляки - В.П.) були. Це - брехня. Петро Мірчук свою Галичину ототожнює з цілою Західною Україною. А саботажник акцій не було ні на Волині, ні на Поліссі. І пацифікація 1930 p., як відплатна акція за саботажі, не охопила Волині й Полісся.

Саботажні акції не вгавали, бойовики УВО-ОУН палили скирти збіжжя, будівлі, які належали до польських дідичів і колоністів - в кожній місцевості. . . де тільки були поляки. Крім цього, на протязі трьох місяців було виконано двісті інших саботажів. [116] Все це - влітку 1930 р.

На тлі описаних тут подій уряд Польщі наказав поліційним і військовим силам провести пацифікацію в деяких повітах Галичини. Навіть, отже, не в цілій Галичині, в деяких тільки повітах. Вона була актом абсолютно недемократичним, не вміщувалася в рамки діючого в той час у Польщі законодавства. Вона була застосуванням неприйнятного для цивілізованого світу актом колективної відповідальності. Це був акт державного терору. Хоч був він відповіддю на терор УВО-ОУН, виправдати його ніяк не можна. Про пацифікацію, яка тривала від 16 вересня до ЗО листопада 1930 р. пише Єжи Томашевський: Поліційні репресії охопили багатьох українських діячів, закрито три гімназії, проведено масові обшуки по селах, при цій нагоді було нищене майно, били тих, хто спротивлявся пацифікації.[117]

Пацифікація була акцією антигуманною і, як я вже сказав, не вміщалася в рамки діючого законодавства. За неї повинні соромитися тодішні урядові чинники. Проте, в ній участь брала тільки поліція і військо, натомість цивільне населення було до неї непричетне. Говорю тут про це тому, що в майбутньому ОУН через своїх істориків і публіцистів вбивства поляків пояснюватиме, між іншим, наслідками пацифікації 1930 р. Тут, заки скажу про наслідки цієї пацифікації, вкажу на те, що пацифікація в жодній мірі не була причиною постання ОУН, яка оформилася півтора року перед тією подією. Пацифікація, натомість, спричинилася до збільшення впливів ОУН, зокрема серед молоді Галичини.[118]

У контексті "відплатної" діяльності УПА проти поляків за пацифікацію, варто вказати на те, що Петро Мірчук у своєму "Нарисі історії ОУН" називає лише три випадки смерті в результаті пацифікації: на смерть закатовано: у Чижкові біля Львова 17-річного Матвія Паранку, у Гаях біля Львова 18-річного Михайла Тютька, у Селиськах повіт Бібрка 30-річного Дмитра Підгірного.[119] Ця праця видана 1968 року, отже 38 років після пацифікації. Слід, отже, дійти висновку, що це були тільки три смертельні випадки, бо коли б було їх більше, то Петро Мірчук, як визначний член ОУН та ще й її історик, напевно знав би про них.

Тому поширений серед українців діаодори аргумент про "відплатність" дій УПА на Волині й в Галичині (а такий "аргумент" мені тут, в Канаді, впродовж одинадцяти років приходилось чути багато разів) не витримує критики. Раз, що про це говорить неспівмірність жертв, а по-друге, що УПА почала мордувати поляків на Волині, яка не мала нічого спільного з пацифікацією.

У контексті сказаного варто навести слова проф. Ярослава Пеленського з університету Айова, США: З історичної точки зору пацифікація в Польщі була більшою мірою несерйозна, ніж брутальна; до сьогодні триває суперечка: спричинила вона смерть 9 чи 19 осіб, - і не можна її порівнювати з голодом чи масовим винищуванням інтелігенції у 1930-их роках в Радянській Україні.[120] Звідки взялися ті дані про 9 чи 19 жертв, проф. Я. Пеленський не пише, проте, знаючи тенденції українських націоналістів до заперечування своєї вини і перебільшування чужої, не можу виключити, що вже після 1968 р. (дата видання "Нарису історії ОУН"), діячі ОУН "підкинули" дальші "докази" про смерть українців унаслідку пацифікації.

Після пацифікації, як у спіралі, прийшов "відплатний" терор УВО-ОУН, як пише про це Петро Мірчук. 29.11.1930 р. вбито польського дідича з Богатковець Юзефа Войцєховського, 28 січня 1931 р. в лісі коло Копичинець застрілено графа Баворовського. У Товстолузі застрілено Франца Бралька. У Ковалівці застрілено Кузьмінського. 12.02.1931 р. вчинено напад на коменданта поліційного постерунку в Гаях, під час якого вбито його. Потім був напад на поштовий віз під Бібркою 31.08.1931 р., того самого дня під Печеніжином, того самого дня на банк у Бориславі, 8.08. на пошту в Трускавці і 29 серпня 1931 р. вбито посла Тадеуша Голувка.

Спіраля розкручувалася, почалися судові процеси, в їх наслідку дальші терористичні акти ОУН - напад на пошту в Городку, смертні вироки на Василя Біласа і Дмитра Данилишина, які були виконані.

1932 p. провідником ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ) став Степан Бандера. Відбувалися дальші акти індивідуального терору, саботажні акції. Між іншими, вчинено замах на радянського консула у Львові та інші. Прийшов час на цілу низку "ліквідацій" (вбивств) здогадних конфідентів і донощиків. Убивства виконувалися на підставі вироків Революційного Трибуналу, тобто суду ОУН, причому заочно, без жодної процедури - просто на підставі підозріння провід ОУН наказував убивати.

До важливіших актів терору ОУН належить убивство Івана Бабія, директора української гімназії у Львові, якого ОУН підозрювала у співпраці з поліцією. Степан Бандера затвердив вирок смерті і дав наказ виконати його.

15.06. вбито міністра Броніслава Пєрацького. Вбивство Пєрацького - це був насамперед демонстративний бойовий акт проти польського міністра внутрішніх справ, що з титулу своєї посади був офіційним репрезентантом і керівником терористичного польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях..[121]

Судовий процес у справі обвинувачених у вбивстві мін. Броніслава Пєрацького відбувся в днях від 18.12.1935 до 13.01.1936 р. Звернімо увагу на перелік