Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

Київ, але занедужує і лежить два місяці в гарячці. Він дізнається про смерть князя Андрія, про смерть своєї дружини. П'єр ніяк не може оправитися від того, що йому прийшлося пережити в полоні, але поступово "радісне почуття свободи — тієї повної, невід'ємної, властивої людині свободи, усвідомлення якої він вперше відчував на першому привалі при виході з Москви", наповняє його душу в період видужання. Мета життя, що він так болісно шукав весь час, тепер несуттєва для нього, і це дає йому відчуття повної свободи. Він знаходить щось більш важливе — віру, "не віру в які-небудь правила, або слова, або думки, але віру в живого, що завжди відчувається, бога".

П'єр практично не змінився у зовнішніх проявах характеру. Він як і раніше добрий, безпосередній. Різниця між колишнім П'єром і теперішнім полягає лише в тому, що "тепер посмішка радості життя постійно грала біля його рота:, і в очах його світилася участь до людей — питання: чи задоволені вони так само, як і він. І людям було приємно в його присутності". Навіть коли старша княжна, дочка Кирила Володимировича Безухова, що ніколи не любила П'єра, спеціально приїжджає в Орел доглядати за ним, щоб продемонструвати свою чесноту, вона знаходить, що П'єр сильно змінився і навіть починає "виявляти потаємні добрі сторони свого характеру". Доктор, що лікує П'єра, годинами засиджується в нього, розповідає історії зі своєї практики, ділиться спостереженнями над вдачами хворих. В Орлі живуть декілька полонених французьких офіцерів, серед них один італієць, що часто відвідує Безухова, і через якийсь час здається, що він щасливий лише тоді, коли може прийти до П'єра і розповісти йому про своє минуле, про своє життя, про свою любов і "виливати йому своє обурення на французів, і особливо на Наполеона". В Орел приїжджає старий знайомий П'єра масон граф Вилларський (один із тих, хто вводив його в ложу в, 1807 році). Він дуже радий П'єру, але, "до подиву свого... незабаром зауважив, що П'єр дуже відставав від дійсного життя і впав, як він сам із собою визначав П'єра, в апатію й егоїзм". П'єр дивиться на Вилларського— "слухаючи його тепер, . дивно і неймовірно було думати, що він сам нещодавно був такий же". Але П'єр, "не намагаючись змінити його погляд, не судячи його, із своєю . тепер постійно тихою, радісною посмішкою, милувався цим, дивним, настільки знайомим йому явищем". У П'єра з'являється одна дуже важлива риса — це "визнання можливості для кожної людини думати, почувати і дивитися на речі по-своєму; визнання неможливості словами переконати людину". До власного подиву, П'єр відчуває, що в нього з'явився "внутрішній, суддя", що підказує йому, що потрібно і що не потрібно робити в кожній конкретній ситуації. Це стосується і грошових питань, керування господарством тощо. До П'єра приїжджає управляючий, доповідає про збитки, зауважує, що якщо П'єр це буде відбудовувати московських будинків, що згоріли під час пожежі, і відмовиться від сплати боргів Елен, його ніхто за це не засудить, а прибутки його від цього не тільки не зменшаться, але навіть збільшаться. Проте через якийсь час. П'єр одержує листи про борги дружини і розуміє, що план управляючого був хибний, він розуміє, що з боргами дружини "треба розібратися" і, крім того, потрібно будуватися в Москві. Прибутки зменшаться від цього на три чверті, але П'єр розуміє необхідність цих кроків.

До Москви тим часом повертаються її мешканці, починається будівництво. П'єр також приїжджає в Москву, зустрічається зі своїми старими друзями. Усі раді йому і бажають його бачити. На третій день свого приїзду П'єр дізнається від Друбецьких, що княжна Мар'я знаходиться в Москві. П'єр їде до неї, дорогою думаючи про князя Андрія, про свою дружбу з ним, про ті зустрічі, що у них були, і особливо про останню, у Бородіні. П'єр із гіркотою думає, невже князь Андрій помер у тому "злісному настрої, у якому був тоді? Невже не відкрилося йому перед смертю пояснення життя?" П'єр бачить у товаристві княжни Мар'ї якусь даму в чорному і думає, що це одна з її компаньйонок. П'єр розмовляє з княжною, та згадує, що князь Андрій перед смертю часто говорив про П'єра. П'єр ще раз дивиться на компаньйонку княжни, і та запитує, чи впізнає її П'єр. Тільки тепер П'єр розуміє, що перед ним Наташа. Він зніяковілий, але дуже радий. Княжна Мар'я розповідає П'єру про останні дні брата, і П'єр дізнається, що Андрій заспокоївся і пом'якшав. Він дізнається і про те, як Наташа ходила за ним усі ці дні, і "жаліє її за ті страждання, що вона відчувала тепер, розповідаючи". Коли Наташа іде, княжна Мар'я говорить, що це перший раз після смерті Андрія, коли вона говорила про нього. За обідом Наташа цікавиться, чи правда те, що П'єр бачив Наполеона. П'єр відповідає, що цього ніколи не було. Тоді Наташа запитує, чи вірно, що П'єр залишився в Москві, щоб убити Бонапарта. П'єр, ніяковіючи, признається, що це так. Він розповідає про те, що йому довелося пережити, обходячи ті моменти, де він міг би виглядати героєм (пошуки дівчинки біля будинку, що горить, бійка з французами через вірменську сім'ю тощо). Під час цієї розповіді княжна Мар'я стежить за Наташею і П'єром і "непевно починає відчувати можливість щастя між ними". Наприкінці своєї розповіді П'єр говорить, що, якби йому запропонували вибирати — залишитися тим, чим він був до полону або ще разом пережити те,: що він пережив, він вибрав би друге. У цей день П'єр довго не міг заснути, він думав про Наташу, про Андрія, про їхню любов і "то ревнував її до минулого, то дорікав, то прощав себе за це". П'єр починає часто бувати в княжни Мар'ї і Наташі, відкладає свій від'їзду Петербург. П'єр запитує в княжни Мар'ї, як йому сказати про свою любов, княжна Мар'я розуміє його нерішучість і просить дозволити їй злагодити цю справу, бо вона впевнена, Наташа покохає П'єра. Наступного дня П'єр їде в Петербург, і Наташа під час прощання говорить, що буде дуже чекати на нього. Після від'їзду П'єра Наташа входить до княжни і прямо з порога запитує: "Він сказав? Так?" Незважаючи на всю зворушливість сцени, княжна трохи ображена. їй здається, що Наташа мало кохала князя Андрія, якщо так скоро може думати про інше кохання. Наташа наче прокинулася від першого, після його повернення у Москву, побачення з