Читати книгу - "Карпатський капкан"

— Марі, як мені не пригадувати війну, коли й досі болить поранена нога? — відповів невдоволено. — А то я, може б, і потанцював з тобою…

— Я колись непогано дансингував, — сказав Крижень, почувши їхню розмову, — і до Ернесто: — Дозволь запросити твою даму.

— Хочу-хочу-хочу! — Хелен радісно заплескала в долоні. — Мсьє Крижень, потанцюймо! Нехай Ерні поділиться своїми спогадами з молодими офіцерами, — ті саме повернулися. — Вони такі милі, зовсім не зіпсовані вашою війною…

Крижень встав, подав руку дамі, вона піднялася, зробила кніксен. Вони вийшли на середину зали. Степан кивнув до маестро, той махнув до оркестру диригентською паличкою — і полилося танго…

Крижень повів танець, мов досвідчений танцюра. Променада — він притискає партнерку до себе і… «В далекий світ, за синє море, веліла доля йти в незнаний край»… — проспівав оркестрмейстер… Калесіта — він обходить її, наче приглядається до своєї жертви. «Покинуть вас, мрійливі зорі, пахуче поле, ліс, ручай»… Хелен не очікувала нічого подібного, але відчула, що цей зовні незграбний чоловік зараз роздере її на танцполі вульгарним вуличним танго. І справді, він одразу перейшов в ентрада, вторгся на територію партнерки, закружляв її в гіро і так само несамовито провадив увесь танець до кінця. Коли залунали останні акорди, заламав її, поклав на коліно, головою ковзнув від живота до грудей, відкинув у бік руку— й так завмер. Музика обірвалася.

Публіка в залі і його супутники дивилися на це дійство, ніби на смертельний трюк — з подивом і захопленням. Трохимович від здивування забув закрити рота, з якого стирчала зелень петрушки. В очах у Наконечного читалося: «І я так хочу, я навчусь, я буду»! Тільки Сербін в голові закладав цитати свого майбутнього рапорту: «Професійно танцював закордонний ворожий танець «танго» еротичного характеру разом з іноземною журналісткою Марі Монтень, чим підривав авторитет радянської влади в місті».

Публіка в залі зааплодувала танцівникам. Крижень випростався, потягнув за руку Хелен, вона звелася на ноги, й обоє урочисто вклонилися. Крижень підморгнув до маестро. Той із розумінням кивнув — і зазвучали перші акорди вальсу.

— Тепер так просто я вас не відпущу, Марі, — заявив він на вухо Хелен. — Я дуже давно не танцював, хочу згадати, як це — рухатися в танці, виказувати емоції…

— Із радістю, мсьє Крижень.

Вони танцювали народний вальс, повільно перебираючи ногами.

— Ви вправний танцюрист, — похвалила вона полковника. — У вас були хороші вчителі.

— Учителька, — на підйомі настрою бовкнув Крижень. — Шарфюрер СС фройлян Мод Шультце, вчителька танців у розвідувальній школі СД у Мюнхені.

По обличчю «Марі» пробігло легке здивування. Крижень це вловив.

— Може, я чогось не розумію… — напружуючи мозкові звивини, поцікавилася вона. — Хіба росіяни воювали на стороні німців?

Крижень задоволено розреготався:

— Марі… Ви дозволите вас так називати?.. Їх було достобіса — росіян, які воювали на стороні німців, але не я… Просто війна так заплутала людські долі, що вам не потрібно розбиратися в деталях… Скажіть ліпше, чому вас, таку витончену, світлу, послали в це болото?

Хелен мимохідь кинула грайливий погляд на Крижня й стрільнула очима.

— Чи, може, ви приїхали сюди заради цього гультяя? — кивнув у бік Ернесто.

Він, помітивши до себе увагу, привітно помахав рукою.

— Та ні, — скривилася Хелен. — Мені потрібно робити кар’єру, добиватися чогось у житті. Жінкам у Франції так важко чогось досягти. А ще… навіть складно це пояснити… Бажання нових вражень. Адже тут і досі війна?

— Яка там війна? Полишалося в лісах трохи бандитів… Потихеньку виловлюємо.

— Коли збиралася сюди, подумала… — зам’ялася й з надією зазирнула у вічі Крижню. — Подумала, що зможу взяти інтерв’ю в якогось їхнього ватажка. Наші журналісти брали інтерв’ю у Мао в Китаї, у Хо Ші Міна у В’єтконгу… Може б, ви, мсьє Крижень, допомогли мені взяти інтерв’ю в головного інсургента Росії? А хто він у вас — головний?.. Уявляєте, на перших шпальтах європейських газет моя стаття — інтерв’ю з цим бандитом, особистим ворогом самого Сталіна!

Крижень від несподіванки зупинив танець і шикнув на Хелен, пояснивши:

— Тш-ш-ш… У нас інші правила. І більше ні з ким своїми планами тут не діліться! Ви не в Парижі. Ми бандитів знищуємо, а не беремо в них інтерв’ю.

— Как шаль! — Хелен знову засумувала й припинила розмови іспанською. — Етот глафарь мошет біть отчень романтік персон!

Саме закінчилася музика. Крижень кивнув головою:

— Дякую за танець, Марі…

— Дякую вам, мсьє Крижень…

Вони повернулися до столу. Степан елегантно посадив її, підсунувши стільця, знову вклонився. Ернесто одразу подав йому чарку з горілкою, Трохимович запобігливо — шматок антрекота на виделці.

— Ну ти і танцуєш, Іванавіч, ну саправди, як той Паганіні, — захоплено повідомив ординарець.

— Паганіні був скрипалем, на скрипці грав, бовдуре ти старий. А ще книжки читаєш…

— І я кажу, танцавав яє, як Паганіні скрипку, — не розгубився Трохимович. — Хоць у дзядзькі прозвішча дренная,