Читати книгу - "Рогнеда"

Такою героїчною жінкою, яка боролась за щастя своєї поневоленої батьківщини, у Рилєєва є і Рогнеда. Але такою вона ніколи не була. Вона всього лише мстила (невдалий замах) Володимиру за зраду, що він залишив її, віддавши перевагу візантійській принцесі Анні.

Рогнеда вже почала потроху миритися зі своїм дещо невизначеним становищем – ніби жінка князя і не жінка, але й не наложниця. Черв’ячок сумнівів все одно ворушився в душі: Володимир до неї в Предславине їздить так само, як їздить у Вишгород до своїх наложниць. Правда, утішала себе: до неї все ж частіше їздить, аніж до наложниць та решти своїх жон, а їх у нього, крім неї, було ще шість. Але неясність переслідувала її постійно. Хоча б… Чому вона живе не в Києві, не в княжих хоромах, як інші жінки князя, а ніби виселена геть подалі від стольного граду у село на Либеді. Ще й без права проживати в Києві. Ба, навіть без дозволу з’являтися в ньому. Тому печаль і журба не полишали її, і що таке веселість та ще й безжурна, вона тоді не знала. Про це й писатиме Кіндрат Рилєєв у своїй думі «Рогнеда»: «Все веселятся, но грустит одна Рогнеда молодая…» Коли негадано з’являвся Володимир в Предславиному – а він у селі завжди негадано з’являвся, ніби нізвідки вигулькував – то відразу ж засідав за столи з наїдками та питвом, медами та грецькими винами, а вона сумувала й тоді. Бо знала: Володимир нагуляється, відійде в Предславиному від державних клопотів, переспить із нею, потішивши свою плоть, і зникне надовго. А вона залишиться. Сумувати-журитися і невідомо чого чекати. Тоді образа та ревнощі не давали їй не лише спокою, а й життя. У князя, крім неї, ще не одна жінка, – всі з різних народів і племен, і всі ніби законні його жони, у Києві живуть, у княжому теремі. Хоча де це бачено, де це чувано, щоби в чоловіка, бодай і князя, та було по кілька жон – наче стадо корів яке! І не вона перша у його стаді. Правда, й не остання, а ось яка – Бог його відає. Це їй дошкуляло, але що вдієш, доводилося терпіти, адже вище себе, як-то кажуть, не стрибнеш. Хай буде так, як є, аби гірше не було. Тож із часом вгамовувала себе – так, мабуть, треба. Хто їх збагне, цих великих князів. Все у них не так, як у людей. У простолюдинів жінка завжди одна, а ось у них, владарів, по кілька. У Володимира вже сім, а ходять чутки, що він підшукує-підбирає собі ще одну. Ненаситний якийсь…

Як могла втішала себе. Що з того, що вона у Володимира не перша, але ж і не остання? Та й князь більше з нею любиться, а не з тими шістьма своїми. І дітей вона йому народила більше, як усі інші, разом узяті, а це щось та значить. То геть жур із голови! Якось воно буде, якось…

А серце не хотіло миритися, тож і за гамірно-веселим столом, як він приїздив у Предславине, вона зоставалася печальною і журилася, не бачачи просвітку в їхніх стосунках.

Але хай так, як є, і буде. Князь «заскакує» до неї і добре – любощами вона не обділена. І не гірше їй у селі на Либеді жити, як у Києві.

Та й діти з нею, і вона при них. А це ж така радість – жити з дітьми і заради дітей. А князь… Князь, врешті-решт, нагуляється та й угамується. Жінки набриднуть, ось тоді йому й однієї вистачить.

І цією однією бачила тільки себе…

І все було добре, може б, вона й звикла до свого становища, якби Володимир та раптом не затіяв поміняти на Русі богів… Де це чувано, де це бачено (не могла вона збагнути), аби давніх дідівських богів, віру дідівську та раптом поміняти… Що це, – річ якась чи забавка?

Неофіт – від грец. новонавернений, себто новоохрещений, новопострижений, узагалі – новий прихильник якоїсь релігії.

Великий князь Київський Володимир Святославич, до того язичник, прихильник старої дідівської віри і дідівських богів, року 990-го став неофітом – сам хрестився і Русь похрестив, отримавши звідтоді горде й величне звання: Володимир Святий, хреститель Русі.

Літописець лякав русичів, що якби Володимир Великий не прийняв християнства, то руський народ так би й перебував у «прелести дьявола» – був би в первісному невігластві.

До Володимира Київська Русь була язичницькою, в році 980-му Володимир навіть влаштував пантеон старих богів, виставивши їх як напоказ, змушуючи русичів їм поклонятися, але..

Але через вісім років, ліквідувавши той пантеон, року 990-го увів нову віру – християнство.

Вперше про нову віру, звану християнством (від імені Христа) Рогнеда почула від Володимира, коли якось у пориві відвертості й розчуленості, запитала його: чому вона в нього не єдина?

Володимир, пересичений любощами з нею і від того аж стомлений, саме вкладався та вмощувався, щоб поспати решту ночі в неї