Читати книгу - "Одержимість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони їхали по нічному шосе і розмовляли про цирк, про мистецтво, про живопис, захоплювалися талантами циркових артистів. Після зустрічі зі справжньою циркачкою, а це було у Алекса вперше в житті, багато в відношенні цих артистів у нього змінилося. Вони вже не здавалися йому такими собі менестрелями і невдахами, які, заради невеликої плати за свій талант готові ризикувати життям, живучи при цьому в тісних і некомфортних трейлерах.
— Про що задумався? — раптом запитала Аня.
— Та так, ні про що, якщо чесно. Точніше думок купа всяких, а сформулювати їх якось не можу.
— А я ось думаю… — Аня запнулася і відвернулася до вікна. Там, за вікном, повз них пролітала серпнева італійська ніч. Вона не пахла ялівцем, як в Криму, не пахла соснами, як на Балтиці, вона не була сірою, як на півночі, і не була яскраво-кольоровою, як в Монако. Просто дорога і фари зустрічних машин, а коли їм назустріч ніхто не їхав, то над їх головами відкривалося безкрайнє темне небо з мільйонами яскравих і тьмяних зірок. Хтось зараз сидів на березі моря, дивився на ці зірки з різних куточків планети, пив терпке вино з горла, а потім посилював дію цього вина терпкістю прохолодних від нічного вітру губ. І Алексу так захотілося на берег того моря, де він не був уже кілька років, давно не бачив тих зірок, а замість терпкого вина його переслідував смак шмурдяка його найкращого друга.
— То про що ти думаєш? — запитав він.
— Слухай, Ал. Я просто хочу вибачитися за сьогоднішній ранок. Ну, вибач, я не знаю, що було зі мною. Але, я, дійсно, після того, як таке почула, хотіла спалити весь той будинок з усіма вами.
– І що тебе зупинило?
— Близнючок стало шкода. Вони таки милі, хоч і блонди. — Аня розсміялася, і Алекс зрозумів, що сміється вона щиро. В одну мить в салоні його машини спала напруга, яка висіла весь день, і на душі стало одразу легко і приємно.
— Ти краще розкажи, як ти мене знайшла на дорозі?
— Так я сиділа в аеропорту біля вікна і дивилася на тебе і на твою машину. Ти ж три години нікуди не їхав, то ходив навколо, то пив каву, потім знову сідав і потім знову виходив з машини. І я зрозуміла, що, навіть якщо десь хтось у чомусь і не правий, то це не привід ось так от просто рвати всі відносини. Я не стала здавати квиток, схопила валізу і вибігла з терміналу, але побачила, що тебе вже немає на стоянці. Я сіла на валізу і заплакала. Мені реально було так сумно, що я не можу передати. Тут до мене підрулив якийсь італьяшка, щось мені втирав на своєму діалекті, махав руками, потім завантажив мій чемодан до себе в багажник, а мене посадив в машину. Я не зразу зрозуміла, що відбувається, але, коли він виїхав на трасу, я, змішуючи іспанську мову з італійською, пояснила йому, куди мені треба їхати. І ми погналися за тобою. Наздогнали ми тебе ще там, де до тебе сідала в машину ця циркачка. Я не наважилася тоді підійти, і ми їхали за тобою аж до тієї заправки. Ну а далі ти все знаєш.
— А ти не дасиш нудьгувати. — відповів Алекс. Він, дійсно був вражений її діями, але, в той самий час, він не знав, як на них реагувати. — Гаразд, проїхали. Ти щось почала говорити. Що про щось думаєш. То що ти сказати хотіла?
— Пам'ятаєш, ми перед виставою у цирку зайшли в її гримерку.
— Ну, пам'ятаю, і що?
— А те, що на столі у неї лежала книга Баха «Ілюзії».
– І що тебе дивує? Чи тебе дивують люди, які читають книги?
— Ти взагалі багато знаєш людей, які читають Баха? Ну, ось згадай. — Алексу подобалося, що Аня знову стала такою, якою була ще вчора, веселою і безтурботною, але ця безтурботність перепліталась в ній з якоюсь невизначеністю, яка непокоїла її.
— Ні, зовсім не багато, якщо чесно, але я вже давно звик до того, що люди в масі своїй примітивні, слухають попсу, ходять на футбол, п'ють пиво, навіть коли воно їм не смакує, але роблять це, тому що це так робить переважна більшість. Тому мене не дивують люди, які слухають джаз або Вівальді, які читають Річарда Баха або Тайшу Абеляр.
— Просто, особисто я чисто випадково натрапила на Баха в інтернеті, якось на одному з форумів. Я прочитала один твір, потім ще, і ще, і так втягнулася, що нічого іншого мені не хотілося читати, поки я не перечитала його всього. У Баха є дуже багато речей, які дають відповіді на багато питань, але ще більше там моментів, завдяки яким, питань виникає ще більше. Ось в «Ілюзіях» багато містики і релігії, а так захотілося приміряти його теорії в реальному житті. Що скажеш?
— Знаєш, Аню, я принципово не вступаю в полеміку, що стосується двох питань. Це політика і релігія.
— А я не збираюся полемізувати, мені просто цікава твоя думка, ось і все.
— Ну, добре. Що стосується Баха, то мені дуже подобається його притча «Немає такого місця далеко». Точніше, раніше подобалася. Я завжди вважав так само, що немає такого місця «далеко», але коли ти опиняєшся сам в подібній ситуації, то, розумієш, що дуже навіть є таке місце. Мало того,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимість», після закриття браузера.