Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

— Найкраще сказано у Святому письмі, — повільно промовив Фірсов. — «Між двох розбійників мірилом справедливості став хрест Твій; одного із них тягар хули привів до пекла, а другий визволився від гріхів, коли визнав тебе Богом. Христе Боже — слава Тобі!»

Гості перезирнулися: що він меле?

— Це ти про що, Божий чоловіче? — вищирився хазяїн. — Натяки якісь… А ти силу мою знаєш?

Над подорожніми нависли двоє в плямистому однострої. Каміла інстинктивно обхопила чоловіка руками, припала до грудей, ніби затуляючи собою. Звикла вважати його своєю третьою дитиною.

— Крамарю, не гріши. Бог любить тебе! — промовила вона. — Ти тільки тому досі живеш.

Ювіляр скривився і гикнув.

— Ми йдемо, спасибі за гостинність, — Григорій коротко кивнув господареві.

Той мовчав, дивлячись з-під лоба. Охоронці невпевнено відступили з дороги подружжю.

— Бувай, у Києві знайду! Масажист — корисна професія, — криво посміхнувся Крамар.

«Не доведи Господи», — подумав Грицько.

Серпнева спека дошкуляла, як ніколи. Жалюзі на редакційних вікнах зовсім не здатні були захистити від безжального сонця, старий кондиціонер натужно гнав прохолоду, але це мало допомагало.

А тут ще й пиво, яким Євгенові «дали хабара». Пакунок із кількома пляшками і вкладеним до нього рекламним проспектом кореспондентові вручили на славетному столичному заводі. То була чергова комерційна стаття за вказівкою шефа. Доводилося й за таке братися. Але заповнювати шпальту прихованою рекламою — не кращий спосіб інформування читача про те, що відбувається в економці. Чубенко соромився халтури на «джинсі» — так журналісти називали платні публікації, й сумнівався, що сам Чорнята не вважає це ганьбою для газети. Однак немає куди подітися. Євген погодився поїхати на завод, оскільки запас матеріалів для економічної сторінки давно вичерпався. Сьогодні «пивний» матеріал, завтра «маргариновий»… Женю вже нудило від них. Тут не набудеш кваліфікації — дай Бог не розгубити й того, що мав! Він підвівся, дістав пляшку зі звабливою етикеткою і зробив ковток солонуватої рідини, але саме цієї миті задзвонив телефон.

— Алло, Євгене! Ви, звісно, надішлете нам статтю для ознайомлення, перш ніж опублікувати? — цікавилася прес-секретар «пивного» барона.

— Якщо ви наполягаєте, то надішлю. Назвіть свою електронну пошту, — сказав хлопець.

На тому кінці телефонного дроту якось двозначно гмукнули.

— Вам уже, напевне, повідомили, що про наше підприємство необхідно зробити ще п’ять статей до кінця року?

— Вперше чую.

Випита рідина підіймалася Євгенові до горла.

— Як, невже Христина Човник вам про це не розповіла?

Голос співрозмовниці був мелодійним і чистим, ніби дзвіночок. Хлопець упізнавав у ньому нотки Христиного торжества. Під час зустрічі прес-секретар недбало кинула, що вони з Човник разом навчалися в університеті, навіть були в одній групі. Чубенко спробував відкараскатися:

— Ця журналістка два місяці тому звільнилася з редакції.

— Так, але ми уклали з нею договір про рекламну кампанію на двадцять тисяч гривень. Христина Човник зробила кілька публікацій. Тепер за вами залишається публікацій ще на дванадцять тисяч, — правила своє прес-секретар. — Ми ж вам відразу перерахували за все.

Чубенко не знав, що сказати, та, на його щастя, саме тієї хвилини до кабінету ввійшов занепокоєний Чорнята з якимись паперами. Його рішучий жест означав, що Євген має негайно припинити телефонну розмову.

— Даруйте, я зв’яжуся з вами пізніше.

Чубенко поклав трубку і пояснив шефу:

— Це стосувалося пива.

— Гаразд, — відмахнувся редактор і поклав перед журналістом грубезний звіт, на якому вгорі значилося: «Рахункова палата України». — Зроби з цього матеріал — такий, щоб його можна було читати. Обсяг, як завжди, — газетна шпальта.

— Я можу використати, крім цього, додаткові аналітичні матеріали? — запитав Чубенко.

— Звичайно, це твоє право. Але основне — цифри Рахункової палати.

Хоча шеф очевидячки поспішав, Євген зупинив його:

— Ще кілька слів — про цей самий пивний завод. У прес-службі стверджують, що я повинен підготувати про них ще кілька матеріалів.

— Ну то й підготуй, — Чорнята вже вислизав за двері.

— Дмитре Віталійовичу, я цього не робитиму. — Голос у Євгена затремтів. — Ви знаєте, що в мене з Христиною був конфлікт. І тепер примушуєте працювати над її договором. Вона жива-здорова, мешкає у Києві. Нехай сама пише ці матеріали.

Редактор від несподіванки крутнувся на підборах і миттю вилетів на середину кімнати. Такої заяви від підлеглого він не сподівався. Зараз йому так бракувало Віри Терентіївни, яка пішла на лікарняний. Бабця миттю «розрулила» б ситуацію.

— Ну при чому тут Човник? Це договір із редакцією, — Чорнята насилу себе опанував. — Христя, звичайно, наприкінці року отримає якийсь відсоток, я й сам не знаю який…

— За рахунок підготовлених мною матеріалів? — Євген сполотнів. — Якщо на те пішло, то я подам заяву на звільнення.

Між ніби іскра пролетіла. Однак обидва знали, що сваритися не можна — надто потребували один одного. Принаймні, на той період, поки позов виробничого об’єднання України» розглядатимуть у суді.

— Гаразд, — повільно промовив шеф, — ти вільний від виконання договору. Я доручу це іншому журналістові. Працюй над звітом Рахункової палати.

Хоча обідня перерва давно минула, Євген вийшов прогулятися, а заразом купити щось попоїсти. З величезного монітора над входом до сусіднього супермаркету лунала трансляція популярної телепрограми. Ведуча з виглядом Жанни д’Арк повідомляла про гоніння проти Сьомого каналу. Ні для кого не було таємницею, чому йому не подовжили дію ліцензії. Попри формальні зачіпки, через які буцімто виникла проблема, владу не влаштовувала надмірна, на думку багатьох високопоставлених чиновників, безпрецедентна відкритість каналу. Він фактично залишався єдиним засобом публічного вияву опозиційної думки. Його головним акціонером був керівник парламентського