Читати книгу - "Я, робот"

— Ви як той прокурор, що хоче заплутати дуже просту ситуацію.

— Навпаки, я намагаюсь прояснити те, що ви з Квінном ускладнили. Бачите, я й справді мало сплю і, звичайно, не сплю перед сторонніми людьми. Я не можу їсти з іншими людьми, це — хвороба, ідіосинкразія, вона незвичайна і, можливо, виникла на нервовому ґрунті, але це нікому не шкодить. Послухайте, докторе Ланнінг, уявімо таку ситуацію. Політик прагне будь-що подолати свого конкурента, копається в його минулому, наштовхується на такі дивні речі, про які я згадував. Далі: щоб очорнити свого супротивника, він приходить у вашу фірму, як порядний агент. I ви думаєте, що він скаже вам, мовляв, так і так, такий-то — робот, бо він не їсть на людях і ніколи не спить під час судового засідання. А одного разу, посеред ночі, він сидів з книгою в руках, а в його холодильнику не було продуктів. Якби він так сказав, ви б викликали санітарів з гамівною сорочкою. Але, коли він вам каже: “Він ніколи не спить, він ніколи не їсть”, ця разюча заява засліплює вас, і ви не бачите, що її годі довести. Ви граєте йому на руку, бо здіймаєте галас навколо цього.

— I все ж, — вперто наполягав Ланнінг, — серйозна ця справа для вас чи ні, покласти їй край можна лише так, як я казав.

Байєрлі знову повернувся до жінки, яка й далі незворушно розглядала його.

— Перепрошую, я правильно почув ваше ім’я? Доктор Сьюзен Келвін?

— Так, містере Байєрлі.

— Ви психолог фірми “Ю. С. Роботс”?

— Вибачте, роботопсихолог.

— О-о, хіба психологія роботів набагато відрізняється від психології людей?

— Різниця величезна. — Вона дозволила собі холодно всміхнутися. — Роботи за своєю суттю глибоко порядні.

На вустах юриста заграла ледь помітна усмішка.

— Це важкий удар. Але я ось що хочу сказати. Оскільки ви психо… роботопсихолог, та ще й жінка, я впевнений, що ви подбали про те, про що доктор Ланнінг і не подумав.

— Що ви маєте на увазі?

— Ви прихопили з собою що-небудь з їжі. Щось зблиснуло у звичайно байдужих очах Сьюзен Келвін.

— Ви дивуєте мене, містер Байєрлі, — сказала вона.

Відкривши сумочку, вона дістала яблуко і спокійно подала йому. Доктор Ланнінг пильно стежив, як воно перейшло з руки в руку.

Стівен Байєрлі спокійно відкусив шматок і спокійно проковтнув його.

— Бачили, докторе Ланнінг?

Доктор Ланнінг полегшено всміхнувся, навіть брови його якусь мить виражали зичливість. Але лише мить.

— Цікаво, чи з’їсте ви його, хоч це, звичайно, ще нічого не доводить, — докинула Сьюзен Келвін.

— Невже? — глузливо посміхнувся Байєрлі.

— Звичайно, ні. Це ж очевидно, докторе Ланнінг, що якби ця людина була людиноподібним роботом, це означало б повну імітацію. Він надто схожий на людину, щоб не вірити цьому. Зрештою, ми все життя бачимо людей, і годі підсунути нам щось приблизне, лише схоже на нас. Він повинен бути повністю ідентичним. Подивіться на текстуру шкіри, якість райдужних оболонок, будову рук. Якщо це робот, то я б хотіла, щоб він був виготовлений на “Ю. С. Роботс”, бо це — чудова робота. I ви думаєте, що той, хто зумів приділити увагу таким деталям, не потурбувався про те, щоб можна було імітувати прийняття їжі, сон, виділення? Тож обід нічого не доведе.

— Стривайте, — заперечив Ланнінг, — не такий я вже й дурень, яким ви мене виставляєте. Мене не цікавить, людина містер Байєрлі чи ні. Мене цікавить, як врятувати честь фірми. Обід на людях покладе край усій цій справі, що б там не робив Квінн. А деталі облишимо юристам і роботопсихологам.

— Але, докторе Ланнінг, — сказав Байєрлі, — ви забуваєте про політичний бік цієї ситуації. Я так само прагну бути обраним, як Квінн прагне перешкодити мені в цьому. Між іншим, ви помітили, що назвали його ім’я? Це мій давній професійний трюк. Я знав, що ви його назвете.

Ланнінг почервонів.

— А до чого тут вибори?

— Розголос — це палиця на два кінці. Якщо Квінн хоче оголосити мене роботом і зробить це, я муситиму перейняти його методи гри.

— Тобто ви… — Ланнінг не на жарт перелякався.

— Саме так. Я хочу сказати, що дозволю йому діяти далі — вибрати мотузок, випробувати його на міцність, відрізати скільки треба, зав’язати зашморг, встромити туди голову й вишкірити зуби. А виникнуть якісь дрібниці, то я з ними вже справлюсь.

— Ви дуже самовпевнені. Сьюзен Келвін підвелася.

— Ходімо, Альфреде. Ми не переконаємо його.

— От бачите, — лагідно всміхнувся Байєрлі, — ви ще й людський психолог.

Але ввечері, коли Байєрлі поставив машину на автоматичний транспортер, що вів у підземний гараж, і підійшов до свого будинку, в ньому нібито вже не було тієї самовпевненості, про яку говорив доктор Ланнінг.

Коли він увійшов, чоловік, що сидів в інвалідному возику, подивився на нього й усміхнувся. Обличчя Байєрлі засвітилося любов’ю. Він підійшов до возика.

Голос каліки був хрипкий, схожий на скрипучий шепіт. Він виривався з перекошеного рота, що зяяв на пошрамованому обличчі.

— Ти пізно, Стіве.

— Знаю, Джоне, знаю. Але сьогодні я зіткнувся з цікавими і незвичайними проблемами.

— Он як? — Ні скалічене обличчя, ні спотворений голос не виражали ніяких емоцій, лише в ясних очах з’явилася тривога.

— Ти з ними справишся?

— Я ще не впевнений. Можливо, потрібна буде твоя допомога. Ти ж у нас геній. Віднести тебе в сад? Вечір чудовий.

Дві дужі руки підняли Джона з возика, м’яко, майже ніжно обхопивши плечі й забинтовані ноги. Обережно й повільно він пройшов через кімнату, спустився пологим схилом, зумисне збудованим для інвалідного возика, і через задні двері вийшов у сад, обнесений стіною з колючим дротом.

— Чому ти не дозволяєш мені їхати у возику, Стіве? Це ж нерозважливо.

— Бо мені приємніше нести тебе. А ти проти? Ти ж сам радий вилізти з цієї механізованої тачки. Як ти почуваєшся сьогодні?

Він турботливо опустив Джона на прохолодну траву.

— А як я маю почуватися? Краще розкажи мені про свої проблеми.

— Під час передвиборної кампанії Квінн збирається оголосити мене роботом.

Очі Джона розширилися:

— Звідки ти знаєш? Це неможливо. Я не повірю в це.

— Я тобі кажу. Сьогодні в моєму кабінеті були від нього вчені тузи з “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”. Говорили зі мною.

Руки Джона повільно скубли траву.

— Розумію. Розумію…

— Але нехай обирають собі таку тактику, — сказав Байєрлі. — У мене є один