Читати книгу - "Навіжені в Перу"

набитий животик і перевантажені лантухи під очима зберігав звичну пильність, миттю запримітив злочинне недбальство і кинувся до відчинених дверей. Крекчучи й сопучи, сутужно шкрябаючись задніми лапками, хом’ячок вибрався на поріг вбиральні. Ось тут звірятко несподівано для себе самого осягнуло, наскільки важко, незручно і незвично долати перешкоди з повним ротом різноманітних їстівних трофеїв. Голову невблаганно тягнуло вниз — вона заважала, лапки заплітались, а інтенсивне виляння хвостиком віднині жодним чином не сприяло виконанню складних маневрів на великій швидкості. Викинути з-за щік дорогоцінну поклажу хом’ячок не міг. Просто не міг! Гості, безсумнівно, відразу позабирають усе назад… Разом з тим, інша нагода дослідити незнані терени туалету може й не випасти!

Після цього хом’ячок більше не вагався. Стягнувши у своє крихітне сердечко всю свою мужність, він вирішив податися на зустріч з невідомим, не скидаючи защічний тягар. Кузя підбадьорливо пискнув, поправив передніми лапками роздуті щічки і, похитуючись, наче важконавантажений бомбардувальник на зльоті, зісковзнув з порога на холодну блискучу плитку, вперше в житті вступивши у священну невідомість туалету…

Призвичаївшись до півтемряви, Кузя ІІІ обдивився навкруги, однак не знайшов жодної газетки. Спочатку він трохи засмутився, як ось його увагу привернув високий кошик, звитий із синіх пластикових прутів, що стояв у кутку туалету. Не довго думаючи, гризун кинувся вперед і, спираючись спиною об стіну, почав видряпуватись на корзину. Діставшись кромки, Кузя зазирнув вниз і умлів — на дні кошика лежала ціла купа газеток! Проте за мить хом’ячок аж затрясся від люті і розпачу — сірі листки з літерками виявилися м’ятими. Він так і знав, що ці довгоногі монстри забираються сюди неспроста і потай від нього жмакають його газетки!

Утримуючись передніми лапками за край корзинки, Кузя ІІІ розгледівся і оцінив обстановку, прикидаючи план подальших дій. Через роздуті щоки, що заледве не закривали йому очі, хом’ячок дуже погано бачив, однак спромігся помітити неподалік ще один кошик: великий, білий і блискучий. Від нього тягнуло холодом, запахом шампуню і таємницею. Ось де вони ховають незаймані часописи, подумав він, придивляючись до колосальної білосніжної чаші!

Перелізши на протилежний край плетеної корзинки з попсованими газетками, Кузя опинився на відстані простягнутої лапки від загадкової блискучої штукенції. За нормальних умов хом’як міг з легкістю перемахнути на обідок унітаза, одначе зараз йому довелося цілу хвилину примірятися і напружувати всі сили, аби перестрибнути з одного краю на інший. Та ось йому це вдалося і він опинився на межі незвіданого.

Біла корзинка виявилась твердою на дотик і страшенно ковзкою. Якби Кузя ІІІ знав, що таке вулкани, він сказав би, що ця чаша схожа на кратер вулкана. Незабаром спливла одна невеличка проблема. Кратер виявився настільки глибоким, що бідолашне звірятко, сидячи на обідку, просто не могло бачити, що знаходиться всередині.

Рудий хом’як пробігся туди-сюди по кромці «вулкана», подумки досадуючи і нарікаючи через недосконалість власної тілобудови. Не раз хомка пожалкував через те, що він не акула-молот і що очі в нього розташовані над кирпою, а не на щоках. Яким би боком Кузя ІІІ не повертався, він ніяк не міг нагледіти, що знаходиться на дні загадкового холодного кратера, — кляті щоки затуляли все.

Зрештою Кузя ІІІ пересвідчився: єдиний спосіб спізнати, що там усередині, — це… нахилити голову вниз. Хом’як згрупувався, ще раз підбадьорливо пискнув сам собі, виображуючи, з якою насолодою невдовзі теребитиме свіженькі газетки, затим підійшов до краю білої чаші і опустив носика… Тут-таки його серце стало: газет там не було!

У той же час Кузя відчув, що їде. Щоб йому повік-віків чіпсів не бачити, він з’їжджає лапками вперед! Хомка не стерявся: мерщій розкарячив задні лапки в сторони, заледве не всівшись на шпагат, і щосили розчепірив кігтики. Втім, ефект від того вийшов мінімальний, якщо не сказати нульовий — звірок продовжував неухильно зісковзувати вниз. Секунду Кузя ІІІ вагався. Він міг роззяпити пельку і одним махом звергти весь баласт, таким чином втримавшись на обідку унітаза, однак чи то через жадібність, чи то через потрясіння, спричинене відсутністю часописів, захисні механізми не спрацювали. Жодна насінина так і не вилетіла з-за його щоки, натомість Кузя метельнув лапками і спікірував долі — бульк! — прямісінько в очко…

Горопаха Тьомик три тижні пив антидепресанти і добрих півтора року, поки його дупа все ще поміщалася у дитячий горщик, навіть не наближався до трагічного клозету.

Що не кажіть, а з домашніми гризунами Артему не щастило. То було якесь прокляття, котре темною хмарою зависло над усією його родиною. Через це навіть у мене у віці десяти років сформувалося тверде переконання, що хом’яки ніколи своєю смертю не помирають. То в окріп звалиться, то між книжками у шафі застрягне (і здавалося б, чого ти лізеш туди, телепню, все одно ж читати не вмієш?) і т. п. Останній Артемів гризун вліз у двадцятикілограмовий мішок з соняшниковим насінням і вдавився. Певно, від щастя.

Десь на Кузі VII чи Кузі VIII Артемові предки розкумекали, що з хом’яками у їхній сім’ї якось трохи не клеїться, а тому вирішили перемінити, так би мовити, об’єкт уваги і… почали купувати синочку папужок, сподіваючись на те, що у цих благородних і товариських птахів мізків хоч трохи більше, ніж у гризунів.

Ви будете сміятися, шановні читачі, але з папугами, як і з хом’яками, нічого путящого не вийшло…

Першим крилатим балакуном, якого предки презентували моєму нещасному товаришеві на день народження, став великий олександрійський папуга[40]. Тьомик не довго думав і назвав пернатого улюбленця Кешою.

Кеша дуже гарно говорив і дуже погано літав. За рік папуга непогано розрісся вшир, а у висоту вимахав на цілих п’ятдесят сантиметрів. Словом, здоровенний був, майже як страус. Щоправда, зростав птах у неволі, в тісноті скромної київської квартири, де при таких серйозних габаритах гордому азіатському літунові просто ніде було розвернутись. Саме через це м’язи на крилах папужки розвинулись поганенько, що не дозволяло Кеші літати по-справжньому. Щоразу перед тим, як шугонути увись, птах спинався на кігтиках і, витягнувши шию, довго махав крилами, уважно видивляючись місце майбутнього приземлення і прикидаючи можливі місця для аварійної посадки. Зрештою він підстрибував високо вгору, опускав голову вниз і, невпопад метеляючи крилами, пікірував до пункту призначення.

Посадка давалася Кеші ще важче. Як правило, приземлявся він не на лапи, а на дзьоб. Відповідно, дзьобом і гальмував, внаслідок чого постійно перекидався через голову, і, несамовито лаючись, збивав крильми всі предмети, що опинились у зоні авіаційного інциденту. Зупинившись, Кеша хутко схоплювався на ноги і намагався,