Читати книгу - "Затемнення"

Я знову здригнулася.

— Що ж нам робити?

— Перш ніж вирішити, нам треба дістати більше інформації. Може, якби нам поговорити з цими перволітками, пояснити їм правила, усе б вирішилося мирно, — він насупився, ніби сам не ймучи у це віри. — Ми почекаємо, поки Аліса дізнається, що відбувається… Ми не хочемо виступати, поки не буде крайньої потреби. Крім того, це не наш обов’язок. Але добре, що у нас є Джаспер, — додав він, в основному сам до себе. — Якщо ми маємо справу з перволітками, він стане у пригоді.

— Джаспер? Чому саме він?

Едвард похмуро усміхнувся.

— Джаспер у своєму роді експерт із молодих вурдалаків.

— Що ти маєш на увазі — «експерт»?

— Запитай у нього — там ціла історія.

— Як усе заплутано, — пробурмотіла я.

— Правду говориш. Останнім часом незгоди валяться на нас зусібіч, — він зітхнув. — Тобі не спадало на думку, що якби ти в мене не закохалася, твоє життя було б набагато простішим?

— Можливо. Але то було б не життя.

— Для мене, — тихенько виправив він. — А тепер, наскільки я знаю, — провадив він зі своєю фірмовою кривою посмішкою, — ти хотіла у мене дещо попросити?

Я втупила в нього нерозуміючий погляд.

— Невже?

— Чи не хотіла? — посмішка не сходила у нього з обличчя. — Я був під неабияким враженням, коли ти пообіцяла попросити у мене дозволу піти на вовкулацьке засідання сьогодні увечері.

— Знову підслуховував?

Його посмішка стала ще ширшою.

— Зовсім трішечки, в самому кінці.

— Та все одно я не збиралася у тебе ні про що просити. У тебе і так чимало приводів для хвилювання.

Він узяв мене рукою за підборіддя і підвів обличчя так, щоб бачити вираз моїх очей.

— Ти хочеш піти?

— Та це дурниці. Не переймайся.

— Белло, ти не маєш просити мого дозволу. Я тобі не батько — дякувати за це небесам. Але тобі, мабуть, слід запитати Чарлі.

— Але ж ти знаєш, що Чарлі скаже «так».

— Так, це правда, я ліпше за всіх знаю, якою буде його відповідь.

Я пильно подивилася на Едварда, намагаючись зрозуміти, чого він хоче, і докладаючи усіх зусиль, щоб викинути з голови нестримний потяг поїхати в Ла-Пуш, — так, аби мої власні бажання не взяли наді мною гору. Те, що я хотіла зараз дременути в Ла-Пуш і вештатися там зі зграєю дурноверхих молодиків-вовкулак, здавалося цілковитим безглуздям, особливо коли довкола діялося так багато страшних і незрозумілих речей. Звичайно, саме тому я й хотіла поїхати. Втекти від смертельних загроз, хоча б на декілька годин… побути не такою дорослою, легковажнішою Беллою, яка здатна сміятися над усіма проблемами разом із Джейкобом, хоча б ненадовго. Але це лише бажання.

— Белло, — мовив Едвард. — Я казав тобі, що буду розсудливим і довірятиму твоїм судженням. Це не пустопорожні слова. Якщо ти віриш вовкулакам, тоді я через них не хвилюватимуся.

— Ого, — відповіла я так само, як минулої ночі.

— І Джейкоб має рацію — в одному принаймні, — зграї вовкулак має бути достатньо, щоб захистити на один вечір навіть тебе.

— Ти впевнений?

— Звичайно. Лише…

Я приготувалася.

— Сподіваюся, що ти не проти деяких запобіжних заходів? По-перше, я відвезу тебе до кордону, а по-друге, візьми з собою мобільний телефон, щоб я знав, коли тебе забрати.

— Це звучить… дуже розсудливо.

— От і чудово.

Він усміхнувся до мене, і в його очах, схожих на коштовне каміння, я не побачила навіть тіні тривоги.

Як і можна було очікувати, Чарлі без проблем відпустив мене в Ла-Пуш на свято вогню. Джейкоб аж заволав від неприхованої радості, коли я подзвонила, щоб повідомити йому новину, і здавалося, цілком охоче пристав на Едвардові запобіжні заходи. Він пообіцяв зустріти нас на кордоні між територіями о шостій.

Після нетривалих дебатів самої з собою я вирішила, що не продаватиму мотоцикл, а відвезу його назад у Ла-Пуш, де йому і місце… коли він більше буде мені не потрібен. А тоді, власне, я наполягатиму, щоб Джейкоб якось ним розпорядився. Нехай продасть його або подарує другу. Мені байдуже.

Цей вечір видавався гарною нагодою повернути моцик до Джейкобового гаража. У світлі того, що діялося останнім часом, я кожен день сприймала як можливий останній шанс. У мене не було часу, щоб зволікати зі справами, хай навіть із дріб’язковими.

Едвард лише ствердно кивнув, коли я пояснила йому свої наміри, і мені здалося, що я побачила, як тінь занепокоєння промайнула в його очах. Так, думка про те, що я верхи на мотоциклі, подобалася Едвардові не більше, ніж Чарлі.

Ми поїхали назад до Едвардового будинку, до гаража, де я залишила свій моцик. І аж коли я зупинила пікап і вилізла з машини, то раптом усвідомила, що цього разу він непокоївся не лише через мою безпеку.

Поряд із моїм стареньким мотоциклом стояв інший, набагато більший за нього. Назвати цю махину мотоциклом було б неправильно, оскільки він, здавалося, не належав до тієї ж родини, що і мій, раптом благенький на вигляд, моцик.

Він був великий, гладенький і сріблястий, і навіть коли мовчав, то обіцяв шалену швидкість.

— Що це?

— Нічого, — пробубонів Едвард.

— Це не схоже на «нічого».

На обличчі Едварда застиг буденний вираз; здавалося, він вирішив грати байдужість.

— Ну, я не знав, чи збираєшся ти пробачати свого друга, або він тебе, і подумав, що тобі все одно захотілося б їздити на своєму мотоциклі. Принаймні з твоїх слів було видно, що тобі це до вподоби. Я подумав, що ми могли б їздити разом, якщо ти не проти, — він знизав плечима.

Я подивилася на прегарну машину. Поряд із нею мій моцик мав вигляд, наче зламаний триколісний велосипед. Раптом я із сумом подумала, що це непогана аналогія до того, який я, мабуть, маю вигляд поруч з Едвардом.

— Я не зможу встигати за тобою, — прошепотіла я.

Едвард приставив руку до мого підборіддя і повернув моє обличчя так, щоб дивитися мені просто у вічі, й пальцем спробував підняти куточок моїх губ угору.

— А я тобі піддаватимусь, Белло.

— Тоді ти не отримаєш ніякого задоволення.

— Певно, що отримаю, якщо ми будемо разом.

Я прикусила губу і на хвильку постаралася це уявити.

— Едварде, що б ти зробив, якби тобі здалося, що я їду занадто швидко, втрачаю контроль над мотоциклом абощо?

Він завагався, очевидячки, намагаючись відшукати правильну відповідь. Але я знала правду: він би знайшов спосіб урятувати мене, перш ніж я кудись вріжуся.

Потім