Читати книгу - "Знамення Долі"

І в цей момент зовні настала тиша.

Я чекав.

Десять секунд, п'ятнадцять, двадцять, півхвилини… Тиша.

Я витер спітнілі руки об штани і знову прислухався.

Нарешті я обережно зробив крок вперед.

Перед ущелиною не було нічого, крім легкої хмарки туману.

І коли відкрився простір для бічного огляду, я знову нічого особливого не побачив.

Ще крок…

Нічого.

Ще один.

Тепер я був уже на порозі.

Я подався вперед і кинув швидкий погляд в обидві сторони.

Точно, ліворуч щось лежить — темна маса, нерухома, замаскована туманом.

Причаїлося? Готується кинутися на мене?

Що б це не було, воно залишалося нерухомим і зберігало повну тишу.

Я вчинив так само.

Через деякий час я помітив ще один силует приблизно таких же обрисів поряд з першим і, можливо, третій — трохи далі…

Жодне з цих створінь не виявляло бажання підняти той жахливий гамір, який я чув лише кілька хвилин тому.

Я продовжував уважно вдивлятися в околиці.

Минуло ще щонайменше кілька хвилин, перш ніж я зробив крок назовні.

Все залишалося в мовчазній нерухомості.

Ще один крок…

Я трохи почекав, потім зробив ще крок.

Нарешті, рухаючись дуже повільно, я підійшов до першої тварини.

Це був огидний виродок, покритий лускою кольору звернутої крові.

Важила звірюка не менше двох сотень фунтів, вся вона була довга і жилава.

Прочинивши вістрям меча пащу, я побачив гострі огидні ікла.

Я міг собі спокійно дозволити це зробити, тому що голова диявольського створіння була майже повністю відсічена від решти частини тулуба. Мушу зауважити, що пророблено це було явно дуже спритно і на диво рівно.

З розрізу ще сочилася оранжево-жовта густа рідина. Дивлячись з того місця, де я стояв, я бачив, що і дві інших потвори були в точності такого ж виду.

І вони теж були мертві.

Друга бестія, оглянута мною, мабуть, перед самою загибеллю намагалася бігти, і у неї не вистачало ноги.

Третю просто порубали на шматки.

Всі вони спливали помаранчевої рідиною і трішки пахли гвоздикою.

Я оглянув витоптаний п'ятачок, де все це відбувалося. У мішанині з дивної крові звірів, роси і відбитків звіриних лап я виявив сліди, дуже схожі на Відображення звичайних чобіт цілком нормальних розмірів.

Я розширив радіус пошуку і незабаром натрапив на ще один абсолютно виразний відбиток.

Напрямок його вказував у бік, звідки я прийшов.

Мій переслідувач?

Може бути сам П?

Той, хто пустив по моєму сліду собак?

І сам же прийшов до мене на допомогу? Ні, абсурд…

Я похитав головою.

Я втомився шукати сенс там, де його, схоже, не було.

Я спробував продовжити пошуки, але більше слідів не виявив. Тоді я повернувся до рятівної ущелини, там підібрав піхви свого меча і сунув меч в піхви. Потім я повісив меч на пояс, а пояс перечепив через плече, щоб меч звисав уздовж спини.

Я не уявляю, як я міг би бігти з мечем на стегні.

Потім я трохи перекусив холодним м'ясом і хлібом і випив води з ковтком вина.

А потім я продовжив свою подорож.

Більшу частину наступного дня я біг, хоча «день», напевно, не дуже вдала назва для пересування під небесами в клітку або пересічених пунктиром, або осяяних рухомими вогненними колесами, або фонтанами вогню.

Я біг, поки не втомився.

Тоді я перепочив, поїв і знову побіг.

Я заощаджував їжу, бо відчував, що за новою їжею доведеться тягнутися дуже далеко, а сама ця операція вимагає від організму енергетичних витрат.

Я уникав зрізати шлях, тому що миттєві переходи в кружляючих тепер Відображеннях, ці диявольські спринти теж мають свою ціну, а я не хотів прибути на фініш вичавленим лимоном.

Я часто перевіряв, чи немає погоні.

Зазвичай я нічого підозрілого не помічав, але іноді мені все ж здавалося, що я бачив далекого переслідувача.

Але тут були можливі й інші пояснення, враховуючи деякі фокуси таких Відображень.

Я біг до тих пір, поки не відчув, що наближаюся до своєї мети.

На моєму шляху більше не виникало нових катастрофічних катаклізмів, услід за якими звичайно слідував наказ повернути назад.

Я мигцем подумав — що б це могло означати?

Хороший знак, або ж попереду мене чекає щось ще гірше?

У будь-якому випадку я вже знав, що ще один привал і невеликий відрізок шляху після — і я опинюся там, куди прямував.

Додайте трохи обережності, пару прийомів безпеки, і вже з'являться підстави для оптимізму.

Тепер я біг через обширне, схоже на ліс скупчення з кристалічних структур.

Чи були це живі істоти або ж просто геологічні утворення — я не знав.

Кристали спотворювали перспективу, і зсуватися стало важче.

Тим не менше, я не виявив тут, на цій скляній блискучій рівнині, ознак живих істот, і це змусило мене прийняти рішення влаштувати останній привал саме тут.

Я наламав скляних гілок і встромив їх у рожевий грунт, який консистенцією нагадував наполовину затверділу замазку.

Незабаром біля мене утворився круговий палісад на рівні мого плеча, центром якого був я.

Я змотав Фракіра із зап'ястя, зробив необхідні вказівки і помістив його на гребінь моєї виблискуючої стіни.

Фракір подовжився, витягнувшись в тонку нитку, обвиваючи навколо склоподібних сучків.

Я відчув себе тут у безпеці.

Я не вірив, що яка-небудь істота зможе перетнути бар'єр без того, щоб Фракір НЕ зістрибнув на нього і смертельною хваткою не задушив би його.

Я розстелив плащ, ліг на нього й заснув.

Як довго я спав — не знаю.

Не пам'ятаю, чи снилося мені що-небудь. Ніщо не потривожило мій сон.

Нарешті я прокинувся, покрутив головою, відновлюючи орієнтування, але вид з усіх боків залишався колишнім — мене оточували переплетені кристалічні гілки.

Я повільно підвівся на ноги, спробував навколишнє мене стінку на міцність.

Міцність виявилася цілком задовільною, навіть, мабуть занадто.

Вибудувана мною захисна стінка перетворилася на скляну клітку.

Хоча мені і вдалося відламати кілька гілок поменше, але вони були, в основному зверху і не могли допомогти мені звільнитися.

Ті гілки, які я встромив у грунт, стали помітно товщі і, схоже, пустили міцне коріння. Вони не хотіли поступатися ударам мого чобота.

Чортяче невезіння вивело мене з себе.

Я змахнув мечем, і скляні осколки бризнули на всі боки.

Я прикрив обличчя плащем і завдав ще кілька ударів, потім я помітив, що моя рука мокра — по ній струменіла кров, деякі з цих осколків були дуже гострі.

Я відклав