Читати книгу - "Бурелов"

— Був час, коли я думав, що нам уже довіку сюди не добратися, — зізнався Живчик. — І ось ми нарешті тут. — Він роззирнувся. — Скриде! — гукнув він.

— Скриде… Скриде… Скриде… — далекою луною озвалося ім’я, на яке так ніхто й не відповів.

Живчик похитав головою.

— Де він запропастився? Що це за фіґлі-міґлі?

Професор приснув.

— Я не поставлю зламаного шеляга на минуле цього лайдака.

Живчик стрепенувся, охоплений раптовою тривогою. Дозорець і Камінний Штурман! Він так щиро заповзявся урятувати Професора, що геть забув про решту.

Хлопець притьмом зліз на чардак перекособоченого корабля, прискочив до щогли і подерся вгору. Дарма що судно залягло на білій твані, нахилене під вельми небезпечним кутом, його щогла була найвищим пунктом на Багнищі. Живчик озирнувся на стежину, кудою вони прибули.

Ген-ген далеко він щось запримітив, щось брунатне на білому. Щось нерухоме. Тремтячи з жахливого передчуття, Живчик зняв із грудей далекогляда і підніс до очей.

— Дозорець, — зойкнув він, коли його зорові відкрилася моторошна картина.

— У чім річ? — долинув ізнизу Професорів крик.

— Там… там Дозорець, — обізвався він. — Неживий. Його замордовано.

— А Камінний Штурман? — запитав Професор.

Живчик обводив далекоглядом видноколо, шукаючи на блискучій білій поверхні бодай якогось сліду.

— Я саме пробую знайти його, — прокричав він. Нараз темна невиразна примара заповнила собою фокус об’єктива, виринувши із-за бляклої скелі. Спітнілі Живчикові руки, нестримно трусячись, ковзали, поки він наводив різкість. — Атож! — скрикнув хлопець. — Це він. І не так далеко.

— Живий?

Живчик кивнув головою.

— На щастя, — відповів він. — Але жахливо волочить праву ногу. Ледве здужає йти. Я…— Йому аж забило дух. — А це що?

За спиною Камінного Штурмана, трохи віддалік, він помітив якийсь рух. Біле на білому і через те заледве видне, аж здавалося, ніби то саме Багнище відростило собі тулуб та голову. Хтось підкрадався чи щось підкрадалося до Камінного Штурмана. Що воно за проява, затремтів Живчик. Грязьовий гемон? Болотяна почвара? Страховинний мордобрил?

Він навів різкість. Істоту тепер видно було як на долоні: довгі руки та ноги, згорблена постать, туго обіпнутий шкірою череп з обскубаними баками та бровами. Живчика затрясло з люті. То був не гемон драговини і не болотяне страшило.

— Скрид, — просичав він. — Можна б і здогадатися!

Камінний Штурман пристав. Відтак обернувся. І тут до Живчика долинув його приглушений болісний зойк: Камінний штурман закричав, сахаючись назад. Очі хлопцеві різонув сліпучий спалах світла.

— Цей покидьок вихопив ножа!

Живчик клацнув накривкою далекогляда, зліз із щогли і, спустившись по корпусу, погнався на багнище.

— Ти куди? — крикнув йому навздогін Професор.

— Виручати Камінного Штурмана, — відгукнувся той.

Обливаючись потом і відчуваючи біль у всьому тілі, Живчик, спотикаючись і кривуляючи, чимдуж налягав на ноги. Скрид і Камінний Штурман качалися клубком по багну. Живчик наближався до них. Спалахувало лезо ножа. Швидше! Швидше! Тільки-но перевагу здобував Камінний Штурман, як гору вже брав Скрид. Лише б устигнути… Зненацька голова Камінного Штурмана відкинулась назад, оглушена скаженим ударом. Знову зблиснув ніж.

— СКРИДЕ! — заволав Живчик.

Кощава біла постать як стій одскочила від своєї жертви і, мов загнана у кут звірина, повернулася до хлопця. Сяйнув жовтий вищир зубів.

— Так-так, — процідив Скрид, витягуючи із-за пояса довгого серпа, від самого вигляду якого дрижаки хапали. — Звільнив мене від клопоту розшукувати тебе, га? Дуже ґречно із твого боку! — Стискаючи держак серпа кощавою рукою, він замахав ним урізнобіч. Лиховісно заяскріло жало.

Кров відлинула Живчикові від щік. Раніше йому не випадало братися за меча, і він ще не навчився ним орудувати.

— Ану лиш, Капітане Живчику, — глузливо мовив Скрид і покивав йому пальцем. — Подивимось, із якого тіста ти зліплений. — Дрібочучи ногами — чисто тобі грязьовий краб — він приступив ближче. — Чи, може, ти волієш повернутися кругом і накивати п’ятами, то я дам тобі фору, — додав він і лихо загиготів.

Живчик вихопив меча і виклично зорив у Скридові налиті кров’ю баньки.

— Ба ні, я зостанусь і битимуся з тобою, Скриде, — відповів він, молячи Бога, щоб ця пекельна проява не постерегла, як дрижить його голос і трусяться руки. — Що більшого, — сміливо провадив він, — я тебе поб’ю!

Провідник відповів йому не менш гострим поглядом, але не озвався і словом. Він пригнувся і почав розгойдуватися з боку на бік. Висявав, мигочучи, серп, коли він перекидав його з руки в руку. Воднораз некліпний Пальцекрадів погляд не відривався від Живчикових очей. А тоді він плигнув.

— А-а-а! — закричав Живчик і відсахнувся назад.

Криве лезо — хиже, смертодайне — розчахнуло повітря. Якби він не відскочив, серп вивернув би з нього тельбухи. А лезо напосідало знов.

«Він бавиться зі мною, — сказав собі Живчик. — Заганяє у драговину. Відбивайся! Відбивайся… або тобі смерть».

Він набрався духу. Раптом серп ринув згори йому на голову — з усього маху, сяйнувши зловорожим, хижим блиском. Живчик затамував подих, осатаніло стис меча і скинув його вгору назустріч навальному лезу.

— Ух! — хекнув він, одчуваючи, як від нищівного удару йому затрудило в руці й усьому тілі.

— Веселіше, капітане, — кровожерно глипнув на нього Скрид, розгойдуючись і вистрибуючи перед самим його носом. — Чи це все, на що ти вдатний?

Знагла повітря завирувало страхітливим танком кривого серпа. Серп кружляв, пірнав донизу, метався туди-сюди, входив у піке. Холонучи з жаху, Живчик послав меча уперед. Той наскочив на серпа. Потім ще раз і ще…

«Я поб’ю тебе! — волала вся Живчикова істота. — За Дозорця. За Камінного Штурмана… За себе!»

Скрид рвійно метнувся ліворуч і ринув уперед. Та Живчик виявився для нього замоторний. Він одступив набік, ухиляючись від небезпеки, щасливо відбив удар серпа і скерував свого меча просто в худющу Скридову шию.

— Ану ж! — загорлав він, наскакуючи. — Ти…

Його нога ковзнула у непомітну для ока баюру.

— А-а-а-а! — пронизливо закричав він, викрутивши стопу.

Коли Живчик важко бухнув на тванистий ґрунт, меч вислизнув із лещат його пальців і впав у м’яке болото — вочевидячки задалеко, щоб до нього