Читати книгу - "П'ята Саллі"

Саллі довго думала над цим.

— Я дуже дивно себе почуваю. Відчуваю, не знаю чому, що Нола запропастилася, зникла з мого життя. Від цього мені трохи сумно, ніби я втратила давню подругу, яку лише нещодавно зустріла знову. Це означає, що злиття відбулося успішно й що мені стає краще?

— Сподіваймося, що так, — сказав він. — Думаю, це хороший знак, але нам доведеться почекати, подивитися.

— Сподіваюся, тобі не буде незручно від того, що я скажу, — сказала вона, — але я не багато зустрічала чоловіків, які б так проникливо розуміли жінок, як ти.

Роджер засміявся.

— Я багато чого від тебе навчився.

Вона різко підвелась.

— Що сталося?

— Дивна фраза все вигулькує у мене в голові. Я постійно думаю: Друга Саллі. Чи це не дивно? Що б це могло означати?

— Можливо, те, що ти досягла другої стадії свого розвитку — чи своєї перебудови.

— У мене шалене бажання відвідати французький ресторан і спробувати якісь нові делікатеси, — сказала вона. — Ти не проти сходити зі мною на вечерю?

Він усміхнувся.

— Думаю, що ще якийсь час уважно за тобою поспостерігаю.

— Я не це мала на увазі, — сказала вона.

— Знаю. Та дозволь мені професійно виправдати те, що я й сам хочу зробити.

Саллі засміялася та похитала головою. Вона знала, що зараз він говорить з нею по-іншому — не дивиться більше на неї згори вниз, і їй подобалося, що він поважає її за розум.

— Чоловік, який щойно зіграв роль Господа, не мусить мотивувати бажання піти зі своїм творінням на вечерю.

Як тільки ці слова зірвалися з її язика, Саллі відразу ж пошкодувала. Вона не хотіла зачепити його, просто підбадьорити. Але його спохмурніле обличчя виказало, що їй це вдалося.

— Вибач. Не треба було мені цього казати.

Роджер замислено подивився на неї.

— Це передбачувано. Божевільний учений грається в Господа Бога. Мабуть, мені краще провести тебе додому, а повечеряємо якось іншим разом.

— Приймається. Але додому я дістануся вже якось сама.

Він кивнув.

— Поважаю твоє бажання.

Коли вона вийшла з кабінету, її хода була твердішою, голову вона не опускала. Запобігливої сутулості, притаманної Саллі, не спостерігалося.

Скажу вам, від цього всього у мене волосся дибки стало. Я намагалася викликати стару Нолу. Але Саллі мала рацію, Нола зникла. Так, ніби її викрали, вбили абощо. Я згадала одну книгу, яка їй так подобалась, і з голови не йшла думка, що вона врешті-решт втопилася, а її тіло лежало десь на дні Волденського ставу[87]. Лячно. І ще дещо мене турбувало. У погляді Роджера я помітила, що він вважав Саллі номер два дуже привабливою жінкою.

* * *

Коли Саллі вийшла з кабінету, все навколо виглядало зовсім по-іншому — ніби вона побачила світ крізь нові окуляри. Раніше вона, перед тим як натиснути кнопку ліфта, надзвичайно панікувала. Тому що ніколи не була впевнена, що потрібно натискати і де виходити. Тепер Саллі рішуче тицьнула на кнопку «ВЕСТИБЮЛЬ» та з насолодою з’їхала вниз.

Надворі вона побачила, як з обох боків рухаються люди. Перехожі дивилися на неї, ніби плутали з кимось знайомим та зупинялися з нерозумінням, замість того щоб поспішати у власних справах. Тоді вона повільно, переводячи подих, ніби плавець, що занурюється в холодну воду, вийшла з дверей та приєдналася до течії, що тяглася до центру міста.

Вона відчула, як її наповнює дивне відчуття безликої близькості натовпу. Через те, що їй не потрібно було ні з ким спілкуватися, вона відчула відстороненість, те, що вона завжди полюбляла, — коли ти водночас тут і далеко, одночасно разом зі всіма, проте й окремо. Саллі продовжувала думати про озера та уявляла, як плаває. Від цього запаморочилося в голові, й вона засміялась. Вона зраділа, що Роджер не повів її на вечерю. Набагато цікавіше було провести вечір на самоті. Пішки по місту![88] Саллі подобалося те подвійне бачення, перебувати серед натовпу та одночасно бачити себе в ньому. Вона рухалася під власний ритм.

Натовп ніс її до Таймз-сквер. Саллі завжди уникала бридоти на кшталт секс-екплуатаційні фільми та магазини порно. Завжди зневажала шахраїв та проституток. Але тільки тепер вона вперше побачила, що вони також люди, особливі та незвичайні. Саллі більше не ставила себе вище над ними, не кидалася їх осуджувати. Вона раптом зрозуміла, що до того страждала на звичайний снобізм.

На Сорок другій вулиці Саллі повернула на схід у бік Головної бібліотеки. Кілька п’яничок перед Браянт-парком спробували до неї причепитися, але вона ухилилася від них. У минулому такі чоловіки не на жарт лякали її і вона починала панікувати та відключалась. Тепер Саллі тримала ситуацію під контролем, відчувала себе сильнішою. Вона знала, що зможе викрутитися з цієї ситуації, якщо вони спробують заподіяти шкоду.

До бібліотеки вона могла зайти з боку Сорок другої вулиці, але Саллі хотіла подивитися на скульптури левів, тому обійшла П’ятою авеню. Вона пройшла повз цих охоронців, що розташувалися обабіч сходів, тому що несподівано їй стало важливо побачити їх. Вони б її захистили. Саллі згадала свою першу екскурсію у школі до цієї бібліотеки, коли вона вірила, якщо багато й довго читатиме, то колись прочитає всі книжки на світі та знатиме все. Зараз вона тільки усміхнулася власній дурості. Саллі попрямувала до читального залу та почала розглядати корінці книжок. Вона знайшла одну зі своїх улюблених, погортала сторінки, та згодом з головою поринула в насичену прозу та захопливий темп «Додому нема вороття» Томаса Вулфа. Вона відчула, що тоне в ударних ритмах і багатих образах міста, проте згодом затулила книжку, відставила її та вийшла. Справді, погодилась вона, нема вороття.

Але їй краще повернутися назад у квартиру, прийняти душ та зібратися у «Шлях із жовтої цегли». Коли Саллі вийшла з таксі, то не зрозуміла, чому відчуває себе засмученою. А тоді їй сяйнула думка, що нинішні відчуття тимчасові. Невдовзі відбудеться ще одне злиття, згодом ще одне… третя, а тоді й четверта Саллі. І вона бачитиме світ зовсім по-новому, з незнайомого доти боку після кожного злиття. Щоразу якась інша прямуватиме містом, мріятиме та міркуватиме про майбутнє.

Вона побачила манекена, що стояв на вітрині ательє в поліцейській уніформі та задивилася на нього, проходячи повз. Скидалося на те, що він показував світові середній палець. Як там Тодд казав? «Закон Мерфі. Якщо яка-небудь неприємність може трапитись — вона таки трапиться». Це була дурість, нонсенс та забобони. Ніяких неприємностей не станеться. Тепер вона