Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

головну резиденцію Кирила II (Медунова). 92-літній монарх, народжений ще в XX столітті в Німеччині, який страждає на паркінсонізм, перебував у Грановитій палаті; разом з троном він був обережно на руках винесений на Головну соборну площу, посаджений до імператорського гелікоптера й вивезений у невідомому напрямку. Одночасно імператорський штандарт був спущений.

О 14.00 29-го листопада на всіх екранах телебачення з'явився досі маловідомий заступник вождя Кара-хана так званий «беклербек», на ім'я Мохамад-бек, який проголосив падіння російської імперії і заявив, що новий лад, освячений чорною зіркою Орди, відновлює перервану історичну традицію входження Росії до тюркської сім'ї народів. Він запевнив слов'янське населення Росії у забезпеченні демократичних свобод і релігійних прав. Одночасно Мохамад-бек проголосив введення на всій території Росії законів шаріату і порадив жінкам, для уникнення гвалтів, запнути обличчя шляхом носіння хіджабу — мусульманського одягу та обов'язкових білих чи чорних хусток. Також Мохамад-бек запропонував москвичам покинути місто і тимчасово переселитися до сільської місцевості у зв'язку з неможливістю влади забезпечити безперебійне постачання води, електрики, газу і харчових продуктів у місто, яке має носити назву Армагеддон, оскільки було прокляте Аллахом ще у 915 році Хіджри.

Ця заява нового намісника Москви викликала паніку серед місцевого населення: натовпи біженців на старих автомобілях (нові були конфісковані новою владою), возах і саморобних візках, наладованих домашнім скарбом, почав залишати Москву під суворим наглядом мусульманських десятників і сотників.

1-го грудня 2076 p., коли Москва була вже напівпорожня й насильство, грабіж і беззаконня панували на її вулицях і в будинках, до Кремля, де розмістилася тимчасова комендатура мусульманської Співдружності Націй (МУСНА), були запрошені представники іноземних посольств і місій, яким було запропоновано або звільнити територію СДОР, або переїхати до Суздаля, якому нова влада надала статус автономної російської провінції (улусу).

Виконуючи вказівку центру, 5-го грудня 2076 р. повертаюся до Києва.

46.

Вже йшла друга година ночі, а Гайдук все ще сидів з гетьманом у кімнаті відпочинку по сусідству з кабінетом Махуна в гетьманському палаці. Це було розкішне приміщення з високими — до стелі — панелями з червоного дерева, поділене на ряд функціональних зон: бібліотеку з секретером для вдумливої інтелектуальної роботи незмінного лідера нації, затишну спальню, кухню з їдальнею, де стояв обідній круглий стіл, за яким сиділи Гайдук і гетьман. Стіл прикрашали три пляшки віскі "Black Label" (півтори вже було випито), срібне відерце для льоду, дві кришталеві вазочки — одна для чорної ікри (подарунок делегації Чорної Орди), друга — для червоної (подарунок короля Норвегії), селянське масло з села Лісоводи на Хмельниччині, де народився К-Д. Махун, і найкращий в Україні пшеничний коровай, привезений з ЗЕКу-116. Всі харчові продукти пройшли спеціальну експертизу в лабораторії при Особливому відділі гетьмана на наявність діоксину, радіоактивних речовин та інших отрут. Переважна більшість молочних і м'ясних продуктів для гетьманського столу вироблялися в спеціальному агрогосподарстві «Сонячний шлях» (у прадавні світлі комуністичні часи це був радгосп «Ленінський шлях», що обслуговував вищих номенклатурних достойників УРСР). Гетьманською логістикою опікувалась спеціальна ордена Козацької слави бригада «Гречкосії»: серп з колосками на емблемі бригади.

— Ти думаєш, мені ця... ця шизда рвана... дуже потрібна? — продовжував свій двогодинний гіркий монолог Гетьман. — Але вона єдина, кого ще читають у цій країні. Нікого більше! Наливай!

Гайдук чув, що гетьман хоч кого переп'є, але вперше брав участь в цьому дійстві. Свою склянку з товстим дном все більше навантажував кубиками льоду, по яких стікала темнокоричнева рідина, стаючи одразу жовтою. Гетьман лід не любив. Кілька років тому в клініці університету Джона Гопкінса в Балтиморі гетьману зробили трансплантацію новенької, молодої печінки — про це знав тільки Гайдук, який домовився про операцію й не відходив від хворого, разом з Наталею Гаврилівною та ще кількома наближеними людьми. Вдалося уникнути розголосу, бо увагу преси спрямували на Багамські острови, де буцімто відпочивав гетьман: його роль успішно зіграв двійник — заслужений артист України, актор Білоцерківського музично-драматичного театру Матвій Гришко, теж не останній п'яниця, бабій, понтер і хвалько. Після Багамів він отримав звання народного артиста. Правда, папарацці ближче, ніж на 200 — 300 метрів не допускалися до вілли, на якій жив двійник гетьмана.

— Ось чому мені це болить, — жалівся гетьман. — Ця сука Індіра! Якби не я — бачила б вона ареопаг... Це ж я її витяг нагору. Ти бачив щось подібне? Влаштувати такий спектакль! Обісрати мене на всю Україну...

— Телебачення встигли вимкнути, — нагадав Гайдук.

— А ти звідки знаєш? Тебе ж там не було. Ти де був? — підозріливо спитав гетьман. — Думаєш, я не знаю?

— Я був з Фрідманом. Я не міг дивитися на цю стару...

— Шизду, — підказав гетьман. — Але щоб ти знав, вона колись була нічого! — засміявся лідер нації. — Ну, будьмо!

Клацнулися стаканами. «Невже забув про Фрідмана?» — подумав Гайдук з надією.

— І що ж у тебе спільного з цим пархаїдалом? Фрідманом? Ти що, Ігоре, не знаєш, що він плете проти мене змову?

— Я в змови не граю, — твердо сказав Гайдук. — І вас не зраджу.

— Ігоре, синку... Я знаю, що ти людина честі. — Розчулений п'яний гетьман поліз цілуватися до Ігоря, подряпавши йому щоку щетиною вусів. Відсунувшись, гетьман без зайвих тостів і цокання швидко і жадібно вихилив віскі, ложкою черпнув чорну ікру, з'їв. Довго мовчав, наче боячись порушити небезпечну тему. Нарешті почав:

— Я прочитав. Дуже уважно. Тричі.

Він глянув на Гайдука абсолютно тверезими очима.

— Чого ти хочеш?

— Я? — розгубився Гайдук. — Хіба не зрозуміло? Я все написав. Все залежить від вас.

— Ну ти, Ігоре, і дурний, — гірко похитав головою гетьман. — «Все залежить від вас». Дурний? Наївний? Чи дуже хитрий?

Він зробив паузу, рукою відламав шматок зеківського короваю, поклав до рота. Чутно було його тяжке сопіння.

— Я тебе зробив... Незважаючи на всі телеги, що на тебе писав Мережко. Стережись його. Він твій смертельний ворог... Але я плював на нього. Я хотів призначити тебе...

— Ким? — спитав Гайдук.

— Своїм наступником.

— Невже ви думаете...

— Мовчи, — наказав гетьман. — Ти мені як син рідний. Ти єдиний, кому я довіряю. Ти гідний стати гетьманом України. Але не станеш.

Він зупинився, чекаючи Ігорового запитання «Чому?». Але той промовчав. Тому гетьман продовжив:

— Тому, що ти — жид.

— А, може, я — китаєць? — насмішкувато мовив