Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

конi пiд простим кутом до причiлку котеджу прибудований невеличкий флiґель. Вiд кiнця цього флiґеля тягнеться тин, що замикає сад iззаду й з бокiв i залишає тiльки ворота праворуч. За тином угору ген-ген до самого обрiю простягається лука. До лавочки поруч iз ґанком прихилено декiлька згорнених рядняних дачних стiльцiв. Жiночий велосипед стоїть бiля стiни пiд вiкном. Трохи праворуч вiд ґанку на двох стовпах висить ґамак. Велика полотняна парасоля, встромлена в землю, одвертає сонячне промiння вiд ґамака, в якому лежить молода панна, головою до котеджу, ногами до ворiт. Вона читає й робить нотатки. Перед ґамаком, так, що можна досягти рукою, стоїть простий кухонний стiлець з купкою книжок ученого вигляду та приладдям для писання.

На луцi з-за котеджу з’являється якийсь чоловiк. Це людина артистичного вигляду, що ледве переступила середнiй вiк, по-буденному, але старанно вдягнена, чисто, окрiм вусiв, виголена, з палким i чулим обличчям i дуже приємними й делiкатними манерами. В чорному шовковистому волоссi сивi пасма. Чорнi вуса й сивi брови. Здається, вiн шукає дороги. Вiн заглядає крiзь тин, уважно оглядає мiсцевiсть i помiчає молоду панну.

Чоловiк (здiймаючи капелюха). Вибачте, чи не можете ви сказати, як пройти до котеджу панi Елiсон?

Панна (звiвши очi вiд книжки). Це ж i є котедж панi Елiсон. (Знову береться до працi).

Чоловiк. Справдi? То дозвольте менi спитати, може, це ви панна Вiвi Ворен?

Панна (уривчасто вiдмовляє, повернувшись на лiктi, щоб краще його побачити). Я.

Чоловiк (боязко й лагiдно). Боюсь, що я вас потурбував... мене звуть Пред. (Вiвi раптом кидає книжки на стiлець i вискакує з гамака). О, прошу, не турбуйтесь.

Вiвi (крокує до ворiт i вiдчиняє їх перед ним). Увiходьте, пане Преде. (Вiн увiходить). Рада вас бачити. (Простягає руку й рiшуче й щиро стискує його пальцi. Вона являє собою привабний тип свiдомої, здатної й добре освiченої молодої жiнки заможного класу. Вiк — 22. Моторна, сильна, рiшуча, знає собi цiну. Вбрана просто, по-буденному, але охайно. На поясi висить ланцюжок з причепленими до нього самописним пером, ножем для рiзання паперу тощо).

Пред. Ви дуже ґречнi, панно Ворен. (Вона з силою грюкає ворiтьми. Вiн iде до середини садка, розминаючи пальцi, що трошки заклякли вiд її привiтання). А ваша мати приїхала?

Вiвi (шпарко, нiби почуваючи в його словах якийсь напад на себе). Хiба вона має приїхати?

Пред (здивовано). Ви не чекали на нас?

Вiвi. Нi.

Пред. От тобi й маєш! Сподiваюсь, я не помилився на днi. Оце так утнув штуку, якраз цього й слiд було вiд мене чекати! Ваша мати умовилася зо мною, що вона приїде сюди з Лондона, а я приїду з Горшема, щоб познайомитися з вами.

Вiвi (зовсiм не рада). Вона приїде? То її давня звичка: вона хоче заскочити мене несподiвано й подивитися, що я тут роблю, коли її немає. Либонь, цими днями я дуже здивую мою матiр, якщо вона й надалi таке вироблятиме зо мною, не питаючи моєї згоди. Вона не приїхала.

Пред (збентежений). Менi дуже шкода.

Вiвi (вiдкидаючи геть невдоволення). Це ж не ваша провина, пане Преде, правда? Я рада, що ви приїхали, повiрте менi. Ви єдиний з приятелiв моєї матерi, кого я просила її привезти до мене.

Пред (заспокоєний i радiсний). Ви надто добрi, панно Ворен.

Вiвi. Ходiмо до господи. Чи, якщо хочете, сядьмо тут i побалакаймо.

Пред. Краще тут, з вашого дозволу.

Вiвi. Тодi я пiду й принесу вам стiльця. (Вона йде до ґанку по дачний стiлець).

Пред (iде за нею). О, прошу, прошу. Дозвольте менi. (Хоче вiдiбрати в неї стiльця).

Вiвi (дає йому взяти його). Стережiться, щоб не вщикнути пальцi: тi стiльцi такi ненадiйнi. (Вона йде до стiльця з книжками, викидає їх на гамак i посуває стiлець єдиним розмахом уперед).

Пред (що тiльки-но розклав свого стiльця). Пробi, дозвольте менi взяти цей твердий стiлець, я люблю сидiти на твердому.

Вiвi. Я теж (сiдає). Сiдайте, пане Преде. (Останнi слова вона промовляє рiшуче й весело; можна помiтити, що вона вважає його бажання їй догодити за ознаку кволости його характеру).

Пред. А чи не пiти нам на вокзал зустрiти вашу матiр?

Вiвi (холодно). Навiщо? Вона знає дорогу. (Пред, повагавшись, сiдає, трохи збентежений). А знаєте, ви якраз такий, як я була гадала. Сподiваюся, ви не вiдмовитесь бути менi добрим приятелем.

Пред (обличчя йому знов сяє). Дякую, люба панно Ворен, дякую. Я такий радий, що ваша мати не зiпсувала вас.

Вiвi. Як саме?

Пред. Що не виховала вас надто манiрною. Знаєте, панно Ворен, я природжений анархiст. Я ненавиджу всяку владу. Вона сварить батькiв з дiтьми, навiть матерiв з дочками. Я завсiди боявсь, що ваша мати прикладе свою владу, щоб зробити вас дуже манiрною. Менi дуже приємно побачити, що вона цього не зробила.

Вiвi. Хiба я така ексцентрична?

Пред. О, нi, зовсiм нi. Ви незвичайнi тiльки в умовнобанальному сенсi. (У сердечному захватi). Це ви чудесно сказали, що ми будемо з вами друзi. Всi ви, сучаснi панни, просто таки чудовi, далебi чудовi!

Вiвi (з сумнiвом). Хiба? (Вдивляється в нього з помiтним розчаруванням в його розумових здiбностях).

Пред. Коли я був вашого вiку, молодi парубки й дiвчата боялися однi одних; не було справжньої дружби; взагалi нiчого справжнього, а тiльки запозичена з романiв ґалантнiсть, до того ще й удавана й найвульґарнiша в свiтi. Дiвоча соромливiсть! Джентльменське лицарство! Завсiди казати одне, коли на думцi iнше! Справжнє пекло для скромної й щирої душi.

Вiвi. Уявляю собi, скiльки тодi марно витрачали часу, особливо жiнки.

Пред. Марнували життя, марнували все! Але все йде на краще. Вiдколи я почув про ваш блискучий успiх у Кембриджi, мене просто-таки хвилювала думка про зустрiч iз вами. В мої часи це було щось нечуване. Дуже приємно, що ви дiстали третю нагороду. На мою думку, бiльшого й не треба. Першу нагороду, звичайно, отримує якийсь мрiйний слабовитий хлопець, що мало не захворiв од тiєї науки.

Вiвi. Надто велика морока. Вдруге я б цього не зробила за тi самi грошi.

Пред (сторопiвши). Як за тi самi грошi?

Вiвi. Я це робила за 50 фунтiв. Либонь, ви не знаєте, як це сталося. Панi Летем, моя вчителька в Ньюнгемi, сказала моїй матерi, що коли б я взялась як слiд до роботи, то здобула б нагороду на iспитах з математики. Ви певно пам’ятаєте, що саме тодi всi газети вихваляли Фiлiпу Сомерз, що дiстала першу нагороду; i матерi моїй притьмом захотiлось,