Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

Ґерай поступився вимогам послів московського великого князя і вирушив походом на Київ. Зберіглося кілька літописних оповідей про цю подію, завдяки яким можна відтворити її в деталях. Напад на Київ стався 1 вересня, на Семенів день, з якого в ті часи розпочинався відрахунок нового року. Один із літописців — найвірогідніше, очевидець, — зазначає, що київський воєвода Іван Ходкевич отримав звістку про наближення ворога за чотири дні до появи татар на околицях міста, але цих кількох днів було замало, щоб як слід організувати його оборону. «Ібo град», під захист міських укріплень, «збегошася многие люди». У київському замку сховався печерський ігумен з усіма монастирськими старцями та скарбницею.

«И прийде царь [Менглі Ґерай] под град на день Семена Лєтопроводца, в первый час дни, изряди полки и приступи ко граду, и обступи град вокруг. И Божим гневом, нимало не побився, град зажже, и погореша люди все и казны. И мало [было] тех, кои из града выбегоша, [но] и тех поимаша; а посад пожгоша и Ближние села».

Старий київський замок був слабо підготовлений до оборони, тому 1 вересня 1482 р. татари взяли укріплення, запалили місто, пограбували церкви, і забрали в неволю багато людей: Менглі Ґерай «полону бесчисленно взял».

У полон до татар потрапив навіть київський воєвода Іван Хоткевич з усією родиною. Сам він і його дочка померли в татарській неволі; дружину й сина воєводи разом із католицьким єпископом Києва, священниками та невідомим числом бранців згодом було викуплено з татарського полону. Ігумен Києво-Печерської Лаври розділив долю Івана Хоткевича; сам монастир було пограбовано; рятуючись від ворога, деякі з ченців «бежали в печеру и задохшася».

Менглі Ґерай «учиниша пусту» Київську землю й «пленив руских порубежных городов 11» аж по Житомир (оборонитися від татар змогли лише Канів і Черкаси). На знак дотримання своїх союзницьких зобов’язань перед Московським князівством він надіслав у дар Іванові III золоті потир і дискос із пограбованої татарами церкви Святої Софії.

Пам’ять про розграбування Києва Менглі Ґераєм зберегли не тільки літописи. У синодику Києво-Печерського монастиря, відновленого невдовзі після погрому, згадується, що попередній «изгорел пленением киевским безбожного царя Менкирєя ис погаными агаряны; тогда и сию Божественную церковь опустошнша, и все святые книги и иконы пожгоша. Мы ж [печерські ченці] по днех неколких из их поганства исшедше и паки начахом имена писати, их же помняще, еже сперва написаны быше».

Цей погром давньої столиці справив величезне враження у південноруських воєводствах і в цілому у Великому князівстві Литовському. Київський замок почали відбудовувати під проводом троцького воєводи Богдана Андрієвича. До праці позганяли все селянство з наддніпрянських волостей так, що при будові працювало 20 тис. сокир. Великий князь Казимир спершу проголосив на Крим загальний похід із цілої держави. До Київщини було начебто вислано 40 тис. війська, хоча військо прибуло запізно для протидії татарам. Вдарити ж на Крим Казимир не наважився.

Хоча великий князь подовжував покладати надії на можливість налагодження стосунків з Кримом, розорення Києва стало знаковою подією, після якої почалося тридцять років систематичних безперервних походів кримських татар на Велике князівство Литовське і на королівство Польське.

Кримські походи на Москву 1571 та 1572 рр.

Після невдалого турецького походу на Астрахань 1569 р. кримський хан Девлет Ґерай вирішив розпочати переговори з Московською державою про відновлення угоди про мир і військовий союз, яка існувала в часи Менглі Ґерая. Протягом 1570 р. переговори не досягли мети, і Девлет Ґерай поставив московському цареві ультиматум: мирна угода або війна. Царський уряд вирішив, що недавні зусилля щодо укріплення південного кордону Московської держави повинні забезпечити захист від нового кримського набігу, і не згодився із мирними умовами, запропонованими ханом. Навесні 1571 р. Девлет Ґерай вирушив на Москву зі всім своїм військом. Сорокатисячна кримська армія складалася з кримських татар, ногайців Великої і Малої Ногайських орд і невеликих контингентів з Північного Кавказу, в тому числі кабардинців, яких очолював князь Темрюк, батько московського опричного воєводи Михайла Черкаського та другої дружини царя Івана Марії Черкаської. Окрім кінноти, під командою Девлет Ґерая були також невеликі відділи піхоти й артилерія.

Михайло Черкаський був одним із воєвод опричних полків, що підійшли до Серпухова на підтримку шеститисячного московського війська, що мало обороняти рубіж ріки Оки від татар. Головним командувачем війська був князь Іван Бєльський, але фактично головував присутній при своєму війську цар Іван. Коли йому донесли, що один із ханських загонів очолює батько Михайла Черкаського, цар наказав стратити князя, деморалізувавши військо.

Цар розраховував, що татари спробують форсувати Оку поблизу Серпухова, але місцеві дворяни, неприязно настроєні щодо царя через його здирства, показали ханові шлях в обхід московського війська. Орда обійшла верхів’я Оки із заходу, пройшла Козельськ, переправилася через річку Угру і вийшла в тил московському війську. Девлет Ґерай із головними силами пішов просто на Москву, а частина орди вдарила на ворога коло Серпухова, розгромивши опричний полк Якова Волинського. Цар Іван з опричниками утік в Ростов, а воєвода Іван Бєльський із військом, що залишилося, поспішив на захист своєї столиці. Він встиг випередити хана лише на один день і вирішив, що його військо зможе краще відбити татар від Москви. Стотисячне місто також прийняло десятки тисяч втікачів із зайнятих татарами околиць.

Наступного дня, 24 травня 1571 р., Девлет Ґерай з ордою підійшов до Москви, ставши табором в селі Коломенському. Він вирішив не штурмувати місто, замість того татари пограбували московські передмістя та підпалили їх. Вогонь швидко перекинувся за фортечні стіни в саму Москву. Серед москвичів здійнялася паніка, вони кинулися тікати до північних воріт, де татар не було. Багатьох було затоптано чи задушено в тісняві. Ще більше загинуло від вогню чи задихнулося від диму пожежі. Вибух порохових складів у Китай-Городі й Кремлі зруйнував кремлівські мури біля Фролівських воріт (на місці сучасних Спаських і Червоної площі). У вогні загинув воєвода Іван Бєльський зі всім своїм військом, від якого уціліло лише 300 чол. Митрополит і вище духовенство вціліли під захистом товстих мурів Успенського собору.

Це був найбільший тріумф татар над Москвою від 1408 р., коли її спалив емір Едіґей, переможець литвинів на Ворсклі 1399 р. Девлет Ґерай з того часу став знаний як Тахт Алґан, чи «Здобуватель столиць». Від спаленої Москви орда повернула на Каширу і Рязань, привізши у Крим шістдесят тисяч ясиру. Удар по престижу царя Івана був настільки сильний, що навіть через десять днів після спалення Москви його придворні боялися повідомити йому цю новину.

У червні 1571 р. Девлет Ґерай послав листа цареві Івану, вимагаючи повернення Казані й Астрахані Кримському ханству. Цар погодився, але за умови укладення мирної угоди між Кримом і Москвою. Але хан, окрилений своєю перемогою, вже мріяв про відновлення татарського сюзеренітету над Москвою і став готуватися до нового походу на Москву.