Читати книгу - "Пітер Пен"

днів. Він мріяв про пенсію і збирався присвятити свою діяльну старість комфортному життю на зручному тисовому пні у закутку Фігової Алеї — той пень давно полонив його уяву, і вже кілька років крук старанно набивав свою панчоху. Це була жіноча панчоха — хтось купався в озері і забув її на березі, — але тепер у ній зберігалося сто вісімдесят крихт, тридцять чотири горіхи, шістнадцять скоринок, стругалка і шнурівка. Коли панчоха наповниться, розраховував Соломон, він зможе спокійно відійти від справ. І ось Пітер щедро вділив йому один фунт. Він відрізав його від п’ятифунтової банкноти загостреним патичком.

Це назавжди зробило Соломона його другом, і після конфіденційної розмови вони скликали збори дроздів. Зараз ви зрозумієте, чому серед запрошених були лише дрозди.

План, представлений на розгляд зборів, розробив Пітер, але з доповіддю виступив Соломон, бо він дуже дратувався, коли говорив хтось інший. Замість вступу крук розповів присутнім, як він захоплюється дроздами, а особливо тією неперевершеною майстерністю, з якою дрозди будують свої гнізда, і це відразу викликало схвальну реакцію зборів, як і планувалося (бо ж усі сварки і суперечки поміж птахами виникають власне з розмов про те, як найкраще будувати гнізда). Інші птахи, зазначив Соломон, нехтують намулом, будуючи свої гнізда, і тому ті пропускають воду. Тут він гордо задер голову — так, ніби висловив незаперечний аргумент. Але… на біду, це чула пані Зяблик, що проникла на збори без запрошення, і мерщій заверещала:

— Ми в’ємо гнізда не для того, щоб тримати в них воду, а для того, щоб тримати в них яйця!

Дрозди знітились, їхня радість спала, а Соломон так розгубився, що надсьорбнув води.

— Але врахуйте, — спромігся він нарешті на відповідь, — намул ще й утеплює гніздо.

— І врахуйте, — крикнула пані Зяблик, — що коли вода потрапляє в таке гніздо, вона залишається там, і пташенята можуть втопитися.

Дрозди очима благали Соломона відповісти якоюсь нищівною фразою, але він знову розгубився.

— Спробуйте краще замість води, сьорбнути щось інше, — зловтішно запропонувала пані Зяблик. Її звали Кейт, а всі на ім’я Кейт — зухвалі створіння.

Соломон прислухався, спробував інший напій, і це надихнуло його. Він прорік:

— Якщо гніздо зяблика впаде у Серпантин, воно зануриться у воду і розвалиться на шматки, а гніздо дрозда навіть на воді залишиться сухісіньке, як лебедина спинка.

Як дрозди йому аплодували! Тепер вони знали, навіщо все життя вигладжують гнізда намулом, і коли пані Зяблик вигукнула: “Ми не збираємося жбурляти наші гнізда в Серпантин”, — вони зробили те, що мали зробити з самого початку: вигнали її зі зборів. Усе втихомирилось. І тут Соломон, нарешті, звернувся до присутніх з тим, заради чого й були скликані збори. Він сказав, що їхній юний друг Пітер Пен, як усім відомо, дуже хоче дістатися до Садів, і для цього він, Соломон, пропонує, заручившись допомогою дроздів, збудувати човен. Почувши це, дрозди розхвилювалися, аж Пітер почав побоюватися за свій план.

Соломон поквапно пояснив, що він аж ніяк не мав на увазі такий здоровенний людський човен; він лише пропонує збудувати звичайне дроздове гніздо, тільки трохи більше — таке, щоб могло вмістити Пітера.

І все-таки дрозди залишались похмурими.

— У нас і без того багато роботи, — бурчали вони. — А тут ще й це…

— Правду кажете, — погодився Соломон, — але, звичайно ж, Пітер не дасть вам працювати задурно. Не забувайте, що він тепер посідає гідне матеріальне становище і готовий заплатити вам стільки, скільки ще ніхто ніколи не платив. Пітер Пен уповноважив мене запевнити вас, що він платитиме за роботу кожному по шість пенсів на день.

Тоді дрозди застрибали на радощах, і той день почали відзначати як свято Великої Побудови Човна. Всі буденні справи забулися. Це була пора парування, але дрозди не будували гнізд, крім того одного, великого, і невдовзі Соломон відчув нестачу дроздів — так, пташенят не вистачало для того, щоб забезпечити потреби материка. Міцненькі малятка, ненажери, такі гарнесенькі товстунці у дитячих візочках, такі кумедні сопунці на прогулянці — усі ці дітки колись були дрозденятами — так і знайте! — і більшість жінок найчастіше замовляють саме їх. І що ж ви думаєте: як викрутився Соломон? Він послав помічників на дахи по горобців і наказав тим відкладати яйця у старих гніздах дроздів, і посилав тих пташенят молодим мамам, і божився, що всі вони — справжнісінькі дрозденята! Згодом цей рік на острові прозвали Горобиним Роком, і коли ви зустрічаєте — а таке, без сумніву, буває — дорослих людей, які сопуть і відхекуються так, ніби здаються собі значно більшими, ніж є насправді, знайте, що це, мабуть, немовлята з того року. Зрештою, спитайте їх самі.

Пітер був справедливий працедавець і платив робітникам щовечора. Дрозди-будівельники чемно шикувалися на гілках і ввічливо чекали, поки він повитинає зі своєї банкноти шестипенсові шматочки, тоді починалася перекличка, і кожен, почувши своє ім’я, злітав додолу і отримував свої шість пенсів. Це, мабуть, було прекрасне видовище.

Нарешті, через кілька місяців кропіткої праці, човен був готовий. Що відчував Пітер, спостерігаючи, як той усе ріс і ріс, перетворюючись на велетенське дроздине гніздо? Спершу він лягав спати під боком човника і частенько прокидався, щоб прошепотіти йому щось приємне, а коли його вистелили намулом і намул висох, Пітер любив спати в недобудованому човні. Погляньте, он він спить там, зворушливо згорнувшись клубочком, бо човник якраз такий, що хлопчик зручно вмощується у ньому, як кошенятко.

Всередині човен брунатного кольору, а зовні — спершу був зелений, бо оплетений травою і галуззям, а коли зелень висохла і зів’яла, то борти стали свіжого солом’яного кольору. І досі тут і там видніється якесь пір’ячко, загублене якимось дроздом за роботою.

Всі інші птахи заздрили невимовно і весь час щось вигадували: то вони казали, що човен не втримається на воді — але він тримався дуже гарно і надійно; то казали, що човен промокне — але він не промок. Тоді вони спитали: який же це човен без весел? І тут дрозди тривожно перезирнулись, але Пітер заспокоїв їх: мовляв, навіщо йому весла, коли він має вітрило? І з гордим і щасливим виглядом встановив його. Те вітрило Пітер сам пошив із залишків своєї нічної сорочки, і хоч воно й досі скидалося на нічну сорочку, але все-таки це вже було вітрило. І тієї ночі, коли зійшов повний місяць і птахи поснули, Пітер спустив свій човен на воду (як свідчить Френсіс Прекрасний) і покинув острів. Спочатку він, сам не