Читати книгу - "Українське письменство"

Глібова найповніше і найґрунтовніше — в серії «Бібліотека укр. класиків» ДВУ, за редакцією Ів. Капустянського та М. Плевака (т.т. І—II, X., 1927).

Пояснення. Пісня («Летить голуб понад полем»). Російський переклад п’єси належить М. В. Гербелеві («Поэзия славян». Спб., 1871; передрукований в «Очерках укр. литературы XIX ст.» Петрова і при статті Б. М. Шевелева. — «Україна», 1927, VI, стор. 124—126.

Вечір. М. А. Плевако указує паралельне розроблення теми в російській поезії Глібова «Вечер» («Ты помнишь ли тот вечер» — Твори, вид. ДВУ, т. II, стор. 130—131).

Журба — найпопулярніша з поезій Глібова. Покладена на ноти в 2-й половині XIX в. Навіяна краєвидом м. Седнева на Чернігівщині та седнівської садиби Лизогубів.

Nocturno. Соф. Ф. Русова, в дівоцтві Ліндфорс — в 90-х рр. належала до чернігівської громади. Її мемуари в збірнику «За сто літ», кн. II та III.

У степу. Олександр Амфіянович Тищинський (1835—1896) — один із найдіяльніших чернігівських громадян і найбільший приятель старечих літ Глібова. Він піклувався поетом і з його голосу записував передсмертні його байки. Некролог його (і портрет) у «Зорі» за 1896 р. Із згадок про нього — див. М. М. Грінченко — в зб. «Чернігів і північне Лівобережжя». Як здогадується М. А. Плевако, вірш має на увазі товариське життя чернігівської громади 1860-х рр.

Василь Кулик. Джерелом наших відомостей про Кулика є «біографічний обрис» у «Правді» за 1874 р. (XI, стор. 456—464; XII, стор. 506—515), написаний широко і жваво, але без точного датування.

Рік народження поета невідомий. Упорядники хрестоматії «Вік», а за ними О. Коваленко в «Укр. музі» покладають дату народження на початок 30-х рр., — але з однаковим правом можна покласти її і на кінець і навіть на середину 20-х рр. На зразок того, оскільки невиразні вказівки єдиного біографа Куликового, наведемо приклад. Університетське перебування поета віднесено на ті часи, коли «доживали віку Квітка і Гулак, визначалися (в Харкові) Костомаров і Метлинський». Означення це примушує дослідника розвести руками, — бо Квітка доживав віку на початку 40-х рр., а Гулак в 60-х; Костомаров подався з Харкова в 1844 р., а Метлинський в 1849-му.

Батько Кулика — дідич, з козацького роду, що наприкінці XVIII в. здобув собі дворянство.

Учився майбутній поет у Полтавській гімназії, і потім — на медичному факультеті Харківського університету. Курсу не добув, з огляду на смерть батька і потребу рятувати добробут родини. Зайнявшись хімією та фармакологією, Кулик витримав провізорський іспит і заорендував аптеку в м. Валках на Харківщині, де й прожив 5—6 літ. Потім, по слову біографа, його потягло на південь, такий принадний його поетичній вдачі своєю історичною минувшиною та побутовим колоритом. Скільки часу мандрував Кулик по Таврії та Херсонщині — невідомо, але р. 1860—1861-го він був уже в Полтаві, належачи до невеликої громади, що збиралася довкола Д. П. Пільчикова. Під час Кулішевого перебування в Полтаві Кулик був одним із розпорядників громадського обіду. Тоді ж нав’язав він свої зносини з «Основою», де друкував свої поезії та дописи. В умовах громадської реакції по 1863 р., непрактичний, підбитий смертю дружини, він «не жив, а тільки перебивався» і, надірвавши свої фізичні сили, умер на сухоти, як свідчить В. Торчин, в останніх днях 1870 =р. Із пам’яті сучасників образ В. Кулика випав досить скоро. В листі до О. Барвінського з 9/21.V.1869 Куліш уважає його небіжчиком, а проф. М. І. Петров, що писав свої начерки на початку 80-х рр., відносить його смерть до р. 1874-го.

Творчість Кулика в літературі оцінюється звичайно як продовження чи то «перелицьовування», як писав Куліш, Шевченка. До poetae minores відносить його В. Торчин; тільки трохи підносився він над рівнем «посредственностей», що наслідували Шевченка, і на думку М. І. Петрова («Очерки», ст. 373).

Поезії Куликові перевидано р. 1894-го у Львові.

Пояснення. На смерть Шевченка — перші вісім рядків вірша надруковані за статтею В. Торчина. В «Основі» вони надруковані так:

Поховали… Україна, Загадавшись, плаче; Поховали дух великий І серце гаряче, Кобзаря свого втеряла Вдова Україна, — Поховала бідна мати Найкращого сина.

Див.: «Основа», 1861, VI, стор. 17—18.

Олександр Кониський. Народився 6 серпня 1836 року в х. Переходовці Ніжинського повіту і походив з дрібної ніжинської шляхти. Про свій рід писав у Зап. н. т. ім. Шевченка («До родоводу Кониських», том XVI). Учився в Ніжинській приходській школі, потім у Чернігівській гімназії. «Спроба закінчити освіту в Ніжинській дворянській школі та ліцеї скінчилася невдатно». Р. 1854-го вступив на урядову службу в Прилуці, а звідти перейшов до Полтави, де попав у сильну «просвітньо-поступову течію з національною закраскою». Особливий вплив на нього мав Пільчиков (змальований потім у повісті «Юрій Горовенко» під найменням Д. Пучки; порівн. також згадку про Пільчикова в «Зорі», 1894, ст. 29). У Полтаві Кониський заходився працювати над