Читати книгу - "День триффідів"

— Ви теж брали в цьому участь? — запитала вона мене.

Я пояснив свою дещо негативну роль у цій справі й поставив власне запитання:

— Що сталося з Майклом Бідлі, полковником та іншими?

Це запитання їй не дуже сподобалося.

— Вони кудись поїхали, — різко сказала вона. — Це чиста, порядна спільнота зі стандартами — християнськими стандартами, — і ми збираємося їх дотримуватися. У нас немає місця для людей з розпусними поглядами. Занепадництво, аморальність і брак віри — ось причини того, що більша частина цього світу важко хвора. Обов’язок тих, хто вижив, — зрозуміти, що ми будуємо суспільство, де цього не повинно повторитися. Циніки й ті, хто вважає себе розумнішим за всіх, побачать, що вони тут не бажані, хоч би які блискучі теорії вони придумували для маскування своєї розпусності та матеріалізму. Ми є християнською спільнотою і хочемо залишатися такими, — вона з викликом глянула на мене.

— Отже, ви розкололися? — сказав я. — І куди вони поїхали?

Вона відповіла з кам’яним виразом на обличчі:

— Вони поїхали далі, а ми залишилися тут. Ось що має значення. Доки вони триматимуть свій вплив подалі від цього місця, вони можуть скільки завгодно працювати на місце в пеклі, якщо їм це подобається. А оскільки вони вирішили стати вище за Божі закони та цивілізовані звичаї, я не сумніваюся, що вони його заслужать.

Вона завершила свою декларацію, клацнувши зубами, що було натяком на те, що я тільки марнуватиму час, якщо розпитуватиму її далі. І повернулася до Коукера.

— Що ви можете робити? — поцікавилася вона.

— Різні речі, — спокійно відповів він. — Думаю, що буду робити все потроху, доки не побачу, де я найбільше потрібен.

Вона завагалася, це її трохи спантеличило. Вона явно збиралася прийняти рішення і дати вказівки, але змінила свою думку.

— Добре. Подивіться все, а завтра ввечері приходьте і поговоримо, — сказала вона.

Але Коукера не можна було так просто спекатися. Йому потрібні були деталі про розмір ділянки, кількість людей у будинку, співвідношення між зрячими та сліпими, і купа іншої інформації, і він її отримав.

Перш ніж ми пішли, я запитав про Джозеллу. Міс Дюран насупилася.

— Здається, я знаю це ім’я. Але звідки… Може, вона підтримувала консерваторів на останніх виборах?

— Не думаю. Вона, гм, якось написала одну книжку, — зізнався я.

— Вона… — почала вона. І тут я побачив, що вона згадала. — А, це… О, містере Мейсен, я думаю, що вона навряд чи належить до тих людей, яких би цікавила спільнота, яку ми тут будуємо.

У коридорі Коукер повернувся до мене. Тут було мало світла, але достатньо, щоб помітити його посмішку.

— Якась гнітюча ортодоксальність, — зауважив він. Потім з його обличчя зникла посмішка і він додав: — Знаєте, це дивний тип людей. Гордість та упередження. Вона хоче допомоги. Вона розуміє, що дуже сильно її потребує, але і пальцем не ворухне, щоб це визнати.

Він зупинився навпроти відчинених дверей. Було вже занадто темно, щоб у кімнаті можна було щось роздивитися. Але коли ми проходили повз неї раніше, там було достатньо світла, щоб побачити, що це чоловіча спальня.

— Я хочу поговорити з цими хлопцями. Побачимося пізніше.

Я подивився, як він заходить до кімнати і вітається з усіма («Здоровенькі були, друзі. Як справи?»), а потім повернувся до їдальні.

Єдиним джерелом світла там були три свічки, поставлені разом на одному столі. Поруч з ними сиділа якась дівчина і роздратовано дивилася на речі, які їй треба було заштопати.

— Привіт, — сказала вона. — Це ж жахіття якесь, правда? І як це за старих часів примудрялися щось робити після того, як стемніє?

— Це не такі вже й старі часи, — відповів я. — Це і майбутнє, і минуле — якщо хтось покаже нам, як виготовляти свічки.

— Гадаю, що так, — вона підняла голову і глянула на мене. — Ви сьогодні приїхали з Лондона?

— Так, — зізнався я.

— Там зараз погано?

— Йому кінець, — сказав я.

— Ви, мабуть, бачили чимало жахливих речей? — припустила вона.

— Бачив, — коротко сказав я. — Як довго ви тут?

Без особливого натхнення вона в загальних рисах змалювала мені обстановку.

Під час нападу Коукера в його тенета потрапило лише півдюжини зрячих. Вона та міс Дюран були з тих, на кого не звернули уваги. Протягом наступного дня міс Дюран взяла на себе керівництво, але не досягла в цьому великих успіхів. Про те, щоб поїхати негайно, не могло бути й мови, бо тільки один з тих, хто залишився, хоча б колись намагався водити вантажівку. Протягом цього дня і більшу частину наступного вони підтримували зі своєю групою майже такі самі стосунки, як я зі своєю у Гемпстеді. Але ближче до кінця другого дня повернулися Майкл Бідлі та ще двоє людей, і ввечері від їхньої групи відкололися ще кілька чоловік. На середину наступного дня в них були водії для десятка машин. Вони вирішили, що буде розважливіше поїхати негайно, ніж чекати на можливе повернення інших.

Маєток Тіншем був обраний як пробне місце призначення за пропозицією полковника, бо він знав, що це місце добре підходить для ізольованого проживання компактної групи, а це була одна з тих якостей, що їх вони шукали.

Група була погано підібрана, і її лідери добре це розуміли. За день після їхнього приїзду відбулася нарада, менша, але схожа на ту, що була раніше в будівлі Університету. Майкл та його секція оголосили, що потрібно ще багато чого зробити, і вони не збираються марнувати енергію на заспокоєння групи, яка розколюється через дріб’язкові упередження та сварки. Надто багато стоїть на кону, і час тисне. Флоренс Дюран погодилася з ними. Те, що сталося зі світом, було достатньо серйозним попередженням. Вона не могла зрозуміти, як хтось може бути настільки невдячним за диво, що зберегло їх і навіть думати про збереження руйнівних теорій, які підривали становище християнської віри протягом століття. Особисто вона не мала жодного бажання жити в спільноті, де одна частина буде постійно намагатися спотворити просту віру тих, хто не соромився показувати свою вдячність Богові, дотримуючись Його законів. Вона була так само добре здатна зрозуміти серйозність ситуації. Правильним курсом, на її думку, було приділити повну увагу попередженню, що його дав Бог, і одразу ж повернутися до Його вчення.

Хоча поділ груп був очевидним, вони залишилися в нерівних умовах. Міс Дюран виявила, що її прихильники — це п’ятеро зрячих дівчат, більше