Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Думаєш, він би полетів за нами? - Єва примружилася.

"Невже він вижив серед усіх цих бойових кораблів?"

- Не думаю, що це Хейлі Тернер, - пробурчав Ровендер. - У мене є стійке відчуття, що це Кадм. Вимкніть ваше світло, швидко!

Він і Єва стрімко перебралися назад на бродяче дерево до Єви Вісім. Всі троє загорнулися в ковдри і витріщилися на горизонт, спостерігаючи сцену, що відкрилася перед ними. Минуло трохи часу, і їхнє дерево, вдосталь напившись, шкутильгало далі в нічному сутінку.

Ніч все ще ховалась у густому тумані, але перше світло почало потроху проникати в долину Стоячих каменів. Десь вдалині лунали крики вертиплавців.

- Ну ось, приїхали, - сказав Ровендер і зістрибнув з нижніх гілок бродячого дерева. - Звідси ходімо пішки. До краю лісу менше двох днів колії. А там ще день до Фаунасу.

- Стривай-но наносек, - прошепотіла Єва, підходячи до нього з сумкою запасів. - Учора ти казав, що у Надео, швидше за все, лише кілька днів у запасі.

– Знаю, Єва, – напівголосно відповів її товариш. - Але що ще в наших силах? Його духу вирішувати, чи залишиться він з нами якийсь час, чи залишить тіло.

– Що ж. - Єва витягла пляшку з водою. – Тоді давайте рухатись.

- Так, гадаю, це найкраще рішення, - погодився Ровендер, і вони разом із дівчинкою вирушили до Надео, який все ще лежав у аркуші.

Єва влила трохи води з пляшки до рота Надео. Сируліанець трохи посміхнувся і торкнувся її руки.

- Дуже вдячний, - просипів він.

- Тримайся там, - сказала Єва. - Скоро ми доставимо тебе додому.

Надео поманив дівчинку ближче і прошепотів:

- Єва, ти маєш дещо знати. Мій клан не дозволить Ровендеру увійти до села, незважаючи на мій стан.

– Не дозволить?

- Ні, - продовжив він. – Тобі доведеться переконати їх, бо для них та для нього це все нелегко. Розумієш?

Єва кивнула, хоча до ладу нічого не зрозуміла.

– Як він? - Запитала Вісім, позіхаючи. Вона злізла з дерева і, ще загорнута в покривало, підійшла до сестри.

- Ох! – Ровендер покрутив головою, дивлячись то на одну, то на іншу. - Вражає, як ви схожі.

Вісім посміхнулася і стиснула в обіймах Єву Дев'ять.

– Ми ж сестри, народжені в одному будинку. Нарешті сім'я, що возз'єдналася, мабуть, Дев'ять?

Єва ніяково обняла сестру у відповідь, не відводячи очей від свого синього друга.

– Надіо, як ти почуваєшся? – Ровендер узяв безвільну руку побратима до своєї.

- Поки що він начебто нормально, - відповіла Єва. Вона відсторонилася від Вісім і підійшла до сируліанців.

Надео заговорив ледве чутно:

- Чекаю, коли побачу наш клан, Ровендер. Нашу сім'ю. До того, як попрощаюся з усіма.

- Я роблю все можливе, щоб швидше доставити тебе туди, брате мій, - відповів Ровендер. Потім він звернувся до обох Єв: - Вранці, прокинувшись, я знайшов неподалік останки повітряного кита. Сподіваюся підібрати відповідні кістки та змайструвати носилки для Надео.

- Звучить як план, - озвалася Вісім. - Я почекаю тут, з Надіо. Сподіваюся, дерево нікуди не перейде.

- Ні, - запевнила її Єва, погладжуючи лускату кору. - Думаю, якийсь час воно спонукає на цьому місці.

- Чудово, - сказав Ровендер. - Єва, підемо зі мною? Якщо щось знайдеться, допоможеш принести.

- Може, й сніданок якийсь упіймаємо, - бадьоро сказала Єва. - Вмираю з голоду.

– Що? Хіба ти не закинулася капсулами вранці? - Запитала Вісім.

- Я б ці капсули приберіг на крайній випадок, - сказав Ровендер.

Єва посміхнулася:

– Ага. Що це за сніданок, якщо ти не злапав смаженого вертиплавця.

– Смаженого… вертиплавця? - Вісім навіть зблідла від однієї тільки думки. І Єву це чомусь дуже розвеселило.

Розділ 25. Пастка.

Гравій та каміння рипіли під кедботами Єви, що прямувала поряд із Ровендером через плоску рівнину в серпанку ранкового світла.

- Скелет недалеко, в той бік, - говорив сируліанець. – Швидко дійдемо.

- Не хвилюйся. Думаю, Єва Вісім подбає про Надео, поки нас немає в таборі.

Єва насолоджувалася тим, що залишилася наодинці з Ровендером, хоча ніяк не могла збагнути, чому їй легше з інопланетянином, ніж з тим, хто з нею однієї крові.

- Скажи мені, - почав Ровендер, крокуючи далі і далі, - ось ти возз'єдналася з сестрою, про яку нічого раніше не знала, - такий дар від Матр. Тебе що, це не тішить?

Єва знизала плечима.

- Не тягне на відповідь, - зауважив Ровендер. - Що ж ти відчуваєш?

– Це якось дивно… Вона дивна. - Єва скубувала лак з нігтів. – Ми ніби знаємо один одного і водночас начебто не дуже.

- На все потрібен час, Єва. На це теж, – відповів Ровендер.

- Ага, типу як було з Хейлі?

Ровендер посміхнувся з певною гіркотою.

- Так, як з пілотом Хейлі Тернер - тим, кому я довірився і хто мене обдурив; тим, кого я хотів убити, а ти врятувала; і тим, хто зрештою врятував усіх нас.

– І що це доводить? - Єва штовхнула евканіку, що валялася на дорозі. - Твій метод розуміння когось занадто довгий.

- Але що він дозволяє побачити?

Єва закотила очі: не існує виправдання для Хейлі.

– Що люди страшенно незрозумілі.

- Незрозумілі - не те слово, - поправив її Ровендер.

Єва голосно зітхнула.

- Як би там не було, Єва, пам'ятай: треба довіряти тому, що ти відчуваєш. Слухати, що каже тобі серце.

– Зараз я не знаю, що відчуваю. Особливо щодо сестри.

- У ній дуже багато ненависті до Кадма, що цілком можна зрозуміти. Проте боюся, це замутнює її дух, – зауважив Ровендер.

- Ага, - погодилася Єва. - І вона нічого не знає про життя тут, на Орбоні.

Какофонія пташиних криків зустріла двох мандрівників. Вибілені сонцем кістки давно померлого повітряного кита здіймалися над плоскою поверхнею рівнини. Жахливих розмірів череп витріщався на Єву своїми порожніми очницями. Останки гіганта нагадали їй іржавий розібраний корабель в ангарі Хейлі.