Читати книгу - "Учитель"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Отож, моя ученице, — сказав я, щойно ворота зі щемним скрипом зачинилися за нами. — Отож я знову віднайшов вас: після місяця пошуків ніяк не міг подумати, що відшукаю свою заблукалу бідну овечку серед могил.
Раніше я ніколи не звертався до неї інакше, як mademoiselle, тож звернутися по-іншому означало вибрати інший тон нашого спілкування — новий і для мене, і для неї. Її відповідь дала мені зрозуміти, що мої слова не збентежили її почуттів та не викликали незгоди в її серці:
— Mon maitre, — сказала вона, — невже ви завдали собі клопоту шукати мене? Я навіть не уявляла, що ви помітите мою відсутність, але дуже переживала, що вас у мене відібрали. Я дуже про це шкодувала, поки поважніші обставини — тяжке горе — не змусили мене про це забути.
— То ваша тітка померла?
— Так, два тижні тому: померла, сповнена жалю, який мені так і не вдалося розвіяти, бо вона увесь час — і навіть у свою останню ніч — повторювала:
— «Френсіс, ти будеш така самотня, коли мене не стане; і в тебе зовсім немає друзів».
Вона хотіла, щоб її поховали в Швейцарії, бо ж то я переконала її уже в немолодому віці полишити береги озера Леман[205] і приїхати у цю низинну місцевість Фландрії — як виявилося, для того, щоб померти. Я б охоче виконала її останню волю і перевезла тіло тітки в нашу рідну країну, але це було неможливо; тому змушена була поховати її тут.
— Сподіваюсь, вона недовго хворіла?
— Лише три тижні. Коли вона почала згасати, я попросила мадемуазель Ретер відпустити мене, щоб я могла її доглянути, на що мадемуазель Ретер з легкістю погодилася.
— Ви не повернетесь у pensionnat?[206] — запитав я поспішно.
— Monsieur, я вже тиждень була вдома, коли одного вечора до мене завітала мадемуазель Ретер — я саме вклала тітоньку в ліжко — та зайшла в її кімнату поговорити; мадемуазель була вельми люб’язна й привітна, як і завжди; потім вона увійшла до мене та довго сиділа, і, вже збираючись іти, сказала:
— Mademoiselle, не скоро я перестану шкодувати, що ви полишили мій заклад; це правда, що ви прекрасно вчили своїх учениць і тому вони вправні у тому, в чому ви справді віртуозні, і саме завдяки вам у них нема потреби вчитися цьому далі; моя наступна вчителька, котра займе ваше місце, навчатиме в основному молодших учениць, хоча навряд чи вона досягне вашої майстерності. Без сумніву, вам тепер слід піднятися на ступінь вище у своїй професії; я впевнена, що знайдеться немало шкіл і сімей, де будуть тільки раді скористатися вашими талантами.
І вона видала мені платню за останню чверть (три місяці). Я прямо запитала її, чи mademoiselle має намір звільнити мене. Вона відповіла на мою неделікатність посмішкою і сказала, що наші стосунки працедавця та найманої працівниці вичерпались, але вона сподівається, що ми збережемо добрі взаємини і вона завжди бачитиме в мені друга; вона додала ще щось про прекрасний стан вулиць, довго просторікувала про погоду і пішла геть, цілком задоволена собою.
Я беззвучно засміявся; це було вельми подібне на директрису — саме так, як я й думав, що вона вчинить; до того ж, Френсіс, сама того не підозрюючи, мимовільно викрила її брехню.
— «Звісно ж, вона часто запитувала мадемуазель Анрі її адресу», «мадемуазель Анрі уникала прямої відповіді» тощо, і ось з’ясувалося, що директриса навідувала будинок, про місцерозташування якого не мала й найменшого поняття!
Висловитися з приводу розповіді моєї учениці я не встиг, бо мої наміри перебили великі краплі дощу, що впали нам на обличчя та доріжку, й почулися звуки віддаленої грози. Загроза, яка висіла у задушливому повітрі та в налитих свинцем хмарах, змусила мене ще раніше обрати дорогу, що вела назад у Брюссель, і тепер ми прискорили кроки; оскільки наш шлях спадав униз, ми спустилися доволі швидко. Від перших великих крапель до того, як почався сильний дощ, минув певний час, і ми встигли проминути Лувенські ворота й опинитися знову в місті.
— Де ви живете? — запитав я. — Проведу вас додому.
— Рю Нотр-Дам-о-Неж, — відповіла Френсіс.
Це було недалеко від Рю де Лувен, і ми постояли ще трохи на сходах її будинку, де знайшли сховок, поки, вдаряючись з голосним гуркотом хмари, розколоті блискавками, врешті вивільнили всі свої синювато-сірі надра стрімким та потужним потоком.
— Заходьте, заходьте! — запросила Френсіс, коли я, пропустивши її вперед, затримався нерішуче; ці слова переконали мене, і я переступив поріг й зачинив двері перед бурхливою, з яскравими білуватими спалахами, пломенистою грозою та піднявся в кімнату дівчини. Ні вона, ні я не змокли: дашок над входом будинку вберіг нас від прямовисних потоків дощу — лише перші його краплі торкнулися нашого одягу: ще хвилина, і ми змокли б до нитки!
Переступивши невеликий килимок із зеленої вовни, я опинивсь у кімнатці з фарбованою підлогою і квадратиком зеленого килима посередині; вмеблювання було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учитель», після закриття браузера.