Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Не намірився, адептко. У мене є пара. Які ще дами?
- А. Ага. Чудово. Тоді до зустрічі.
Я понеслася в обхід. Знову все через цього ректора. Бо мені було теж туди, куди він показав. І бігла дуже швидко. Майже не запізнилася до лавки жіночого плаття і встигла влетіти у двері як раз перед тим, як їх зачинили.
І одразу ж наштовхнулася на цього брехуна й лицеміра, який показував на сукню, яку я ще позавчора собі нагледіла і домовилась зараз забрати.
Дами серррця немає, ага-ага, паррра є, кажете? От же ж гад який!
І тут сталося диво.
Яке тільки підтвердило мою впевненість в тому, що пара у мене бракована.
Він почервонів.
Ага, знає за собою щось розпусне й аморальне!
- Яка несподівана зустріч, пане ректоре.
- І справді, адептко Тян. Але дуже приємна.
- Авжеж. Ми так давно не бачились. Я уже засумувала за вашими керівними настановами. А ви, бачу, собі сукню на бал нагледіли, пане ректоре? Боюся, вона вам буде завузька в талії.
- То не мені адептко. - почав виправдовуватись мій зрадливий суджений. - А одній старшій родичці. Вона буде вперше на балу. І підозрюю, що сукні в неї немає. Хочу зробити сюрприз.
- Он воно як.
- Я уже заплатив, адептко. Але родичка схожа на вас. Тому може ви приміряєте сукню тут, щоб швачки швидко щось ушили. Бо, здається, ви ще більше схудли.
Ага. Тобто й очі в мене не такі прекрасні, і фігура як у першої-ліпшої старшої родички. І остання не продана в лавці сукня, бо бал не похорон, а вона чорна, теж всім підійде.
Звиздець просто.
- Пане ректоре, ваша родичка в траурі?
- Ні, але все може бути, якщо ми не встигнемо. - каже пан ректор. І що я бачу - підморгує?
- У вас нервовий тик, пане ректоре?
- Ага. Від спілкування з вами, адептко. Ви будете міряти сукню?
- Не буду. Нехай ваші родички й дами серця міряють. Я так, погрітися зайшла. У мене всі справи, тобто моціон, закінчено. І я можу йти на нашу з вами зустріч під трояндовим годинником.
- Адептко. - терпляче пояснює цей гад. - Нам не треба йти на зустріч. Ми вже зустрілися. Ви краще скажіть - що, чорний колір на бал не годиться?
- Годиться, пане ректоре. До побачення. Мені треба спішити під годинник.
І я побігла, ковтаючи злі сльози. Адепт Валеріан просто вмре від захвату, побачивши мене на балу задрапіровану в мантію. Саме для таких витончених і красиво вбраних дівчат княжичі королівства й завойовують, ага.
Це було єдине ательє на все містечко. І єдина сукня з відкритим верхом. Бо міщани таке зазвичай не носять.
І от якась бідна родичка в ньому буде на балу. В чорному, серед суцільного біло-рожевого, щоб одразу всі очі були на ній. А я …
- Адептко Тян, хто вас образив? - переді мною стояв і співчутливо дивився найстильніший адепт світу й околиць власною персоною.
- І вам доброго вечора, адепте Валеріан. - відповіла, посміхаючись через силу.
- Ви тільки скажіть, я цього ректора... Я його на дуель, от!
- Гм. На дуель… Та ви хоробра людина, адепте Валеріане.
- Ще і яка! Тобто який. Ненавиджу, коли кривдять беззахисних, тендітних, милих… тих, за кого нема кому заступитися… Всякі ректори, яких я ненавиджу…
- Гм. - оце темперамент. - А якщо то не ректор, адепте Валеріан? Ви як, заступитесь тоді за тендітну і беззахисну?
- Гм. Ннну, якщо ви так наполягаєте…
- Та людина, адепте, вона набагато страшніша і підступніша за пана ректора. І може навіть впливовіша, мій хоробрий лицарю. Але дякую за співчуття.
Я дала одинокій сльозі скотитися по своїй худій щоці з моїх прекрасних, але не настільки, як у пари декого, очей. І тяжко зітхнула.
Хоча з моїм розміром то було все одно майже непомітно.
- Впливовішим, гм? То ви на принца-консорта натякаєте? Я бачив, як він пошматував ваш сонет і ще топтав його ногами. Хам, мужик і бидло. І його я викличу на дуель, от побачите.
Ага побачу. Це нещастя і дуель з кращими бійцями цього світу. Уж смішно. От від кого і місця мокрого не залишиться, тож і бачити буде нічого.
- Ні, адепте Валеріане. - ще сумніше прошепотіла я і провела пальцем по відсутньому на формі декольте. - То птах високого, не академічного польоту. Прем’єр-міністр, уявіть тільки! він скористався часом безвладдя, коли попередній хазяїн замку уже його покинув, а наша королева ще не коронувалася. І вибив собі мої родові, гм, землі. У винагороду за те що не заважатиме королеві.
Адепт Валеріан взавився повітрям і помітно зблід.
От з ким доводиться працювати в цій глушині. Я промовисто глянула на адепта, а той ужав, що йому зовсім не страшно.
Гарно ж я підготувала грунт для балу. Ні сукні, ні переговорника.
Невже доведеться підпускати свою пару до його дами серррця?Ні, адепта Валеріана я дотисну. Боягуз нещасний, сім днів до катастрофи, а він тут буде вагатися.
А ви як думаєте - доведеться чи ні доручати делікатну місію панові ректору?
І нащо йому бальна сукня?
А головне - чи підозри Тян про коханок справедливі?
Так чи інак - свято наближається. І вороги меткої адептки не сидять склавши руки. Та й вона готується до будь-яких випробувань.
Побачимо в наступному розділі, до чого це призведе. І чи завжди, як в шахах - білі починають і виграють ❤️
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.