Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

Так сталося, що саме в цей період я перейшов межу ваги, яку сам для себе встановив, і змушений був сісти на тритижневу дієту. Вона полягала в забороні на морозиво та картоплю фрі, і навряд чи я міг сказати Бетті, що сиджу на суворій дієті разом з нею. Однак ці три тижні я набагато гостріше сприймав її страждання. Я був приголомшений, коли вона розповіла мені, як ридає перед сном, а голодна дитина всередині неї жалібно скиглить: «Нагодуй мене! Нагодуй мене!»

Сто вісімдесят. Сто сімдесят. Вона схудла на вісімдесят фунтів! Настрій Бетті став дуже мінливим, і я почав хвилюватися за неї. У неї траплялися короткі періоди гордості за себе, і вона по-справжньому раділа (особливо коли ходила по крамницях і приміряла одяг менших розмірів), але переважно відчувала таке глибоке пригнічення, що насилу змушувала себе йти на роботу щоранку.

Інколи вона ставала дратівливою і кілька разів згадувала старі суперечки зі мною. Вона запитувала: невже я відрядив її на групову терапію, бо хотів позбутися її чи принаймні зменшити свій тягар? Чому я не прошу її розповісти більше про дієту? Зрештою, їжа означала для неї життя. Любити її — значить любити її ненажерливість. (Обережно, обережно, я підбираюся все ближче.) Чому я не погоджувався з нею, коли вона перелічувала причини, з яких не могла завершити медичну школу (її вік, брак витривалості, лінощі, те, що вона не пройшла всіх попередніх курсів, нестача грошей)? Вона вважала мою пропозицію стати медсестрою образливою і приписала мені слова, яких я не казав: «Якщо дівчина недостатньо розумна для медичної школи, то хай буде доглядальницею!»

Інколи вона була дратівливою та зухвалою — тоді терапія не допомагала. Одного разу, наприклад, я розпитував її про те, чому вона стала такою неактивною в групі, а вона просто відмовилася відповідати. Коли я змусив її висловити свою думку, вона проспівала дитячим голосочком: «Якщо ви не дасте мені печива, я не буду робити нічого».

Під час одного з таких періодів їй наснився яскравий сон.

Я була в місці, схожому на Мекку, куди люди йшли вчинити самогубство в законному порядку. Я була з близькою подругою, але не пам’ятаю точно з ким. Вона збиралася накласти на себе руки, стрибнувши у глибокий тунель. Я пообіцяла дістати її тіло, але пізніше усвідомила, що для того, аби це зробити, мені потрібно проповзти вниз по цьому жахливому тунелю, де було багато трупів, що гнили, і я не могла навіть уявити, як туди можна полізти.

Аналізуючи свій сон, Бетті розповіла, як за день до цього вона думала, що втратила ціле тіло: вона скинула вісімдесят фунтів, тимчасом як у них на роботі була жінка, яка важила всього вісімдесят фунтів. Тоді вона уявила, що їй зроблять розтин і організують похорон її втраченого «тіла». Ця моторошна думка, як підозрювала Бетті, озвалася луною уві сні, де вона діставала мертве тіло подруги з тунелю.

Образність та глибина сну змусили мене зрозуміти, як далеко вона просунулася. Тепер і не згадати, якою поверховою жінкою з дурнуватою посмішкою на обличчі вона була ще кілька місяців тому. Зараз я приділяв Бетті увагу кожної хвилини на занятті. Хто б міг уявити, що жінка, чиє пустопорожнє базікання наганяло нудьгу на мене та її попереднього психотерапевта, могла перетворитися на вдумливу та чутливу особу?

Сто шістдесят п’ять. Ще одне відкриття. Одного дня у своєму офісі я подивився на Бетті і вперше помітив, що в неї є коліна. Я подивився знову. Невже вони завжди там були? Можливо, я раніше не звертав на них уваги? Я так не вважав: контури її тіла, від підборіддя до пальців на ногах, завжди були сферичними. Кілька тижнів тому я побачив очевидні ознаки грудей, двох грудей. А ще через тиждень — лінію підборіддя, лікті. У неї все було на місці — переді мною сиділа приваблива жінка, яка до цього була щільно схована.

Інші люди, особливо чоловіки, помітили зміни і зараз намагалися якось торкнутися чи штовхнути її під час розмови. Один чоловік з клініки провів її до автомобіля. Її перукар робив їй масаж голови безкоштовно. А ще вона була впевнена, що її бос витріщався на її груди.

Одного дня Бетті повідомила: «Сто п’ятдесят дев’ять», і додала, що це була її «незаймана територія»: вона ніколи стільки не важила зі шкільних років. Моя реакція — питання, чи хвилюється вона через втрату «цієї незайманості», — була жалюгідним жартом, який тим не менше ініціював важливу дискусію про секс.

Хоча вона мала багато сексуальних фантазій, у неї ніколи не було фізичного контакту з чоловіком — ні обіймів, ні поцілунків, ні навіть якогось натяку на близькість. Вона повсякчас шалено хотіла сексу і гнівалася через те, що ставлення суспільства до товстунів прирекло її на неможливість задоволення сексуальних бажань. Лише зараз, коли її вага була саме такою, що всі сексуальні бажання могли реалізуватися, а її сни були сповнені небезпечних чоловічих персонажів (лікар у масці штрикає великою голкою для ін’єкцій її черевну порожнину, чоловік хтиво здирає кірку з великої рани на її животі), чи усвідомлювала вона, що дуже боялася сексу?

Ці дискусії вивільнили потік болючих спогадів про відмови чоловіків. Бетті ніколи не ходила на побачення й ніколи не відвідувала шкільні бали чи вечірки. Вона дуже добре грала роль довіреної особи й допомагала багатьом своїм друзям спланувати весілля. Вони всі вже були одружені, і вона не могла більше приховувати від себе самої, що їй завжди діставалася лише роль спостерігачки.

Незабаром ми перейшли від сексу дещо далі і розмовляли про сексуальну ідентичність. Бетті чула, що її батько дуже хотів сина і був розчарований, коли в нього народилася дівчинка, хоча й не показував цього. Однієї ночі їй наснилося два сни про втрату брата-близнюка. В одному сні вони обоє носили ідентифікаційні значки і постійно мінялися ними. Сон закінчувався тим, що вона вбила свого брата: він втиснувся у переповнений ліфт, куди вона не влазила через свої габарити. Тоді ліфт упав і розбився, а всі пасажири загинули. На завершення сну Бетті довелося перебирати його останки.

В іншому сні батько подарував їй кобилу, яку звали «Вона-леді». Бетті завжди хотіла отримати від нього такий подарунок, і уві сні не лише здійснилась її дитяча мрія, але й батько назвав її леді.

Наші дискусії про секс та сексуальну ідентичність Бетті викликали в неї так багато страху, тривоги й такого болісного відчуття порожнечі, що кілька разів вона знову починала вживати печиво та пончики у великій кількості. На той момент Бетті вже дозволяла собі трохи твердої їжі — один раз