Читати книгу - "Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань, Марія Миколаївна Влад"

то звідти, дає коровам, примовляючи: “Я вам даю су манну з усего світа, шо мурашок наробив, шо тут наносив; шо я вам дала, аби так моя маржина все зуживала і так аби си старала, як мурашок се кіз, ніс, ішов і тікав! Абес була така легка та люта, як мурашок! Як понесу від себе масло у місто, то так, аби си збігали купці до него, як мурашки до мурашковини”.

Коли корови з’їдять “примівку”, ґаздиня доїть їх через пацьорку так, аби у вимені не лишилося ні краплі молока, бо вірять, що корова цілий рік буде давати стільки молока, скільки дасть на Юрія. А пацьорка застереже від чарів також на цілий рік.

А ґазда у цей час ходить та робить дехтем хрест на дверях стаєнь, колешень, кошар, на усіх воротах і конче на лопатці кожної худобини — від того утікають відьми, що наносять всякої хвороби та відбирають молоко.

А всяку звірку, навіть кота і пса, яка того дня наблизиться до обійстя, відганяють, бо вірять, що “то відьма перекинулася на те, аби зайти у стайню та відобрати молоко у корови”.

З того, в який день припаде Юрія — пісний чи скоромний, ворожать, чи буде дуже молочна у цім році худоба, чи сите буде молоко.

Як здоять на Юрія перший раз у року вівці — молоко глєджуть, роблять із того сиру колачики, святять їх у церкві і дають бідним. За ці подаваники бідні моляться, аби вівці були молочні і здорові.

Це такий поминок за худібку, як задушна субота за людські душі.

Марків день припадає третьої днини по Юрію. Свято дуже прнгінчливе. Давно його твердо тримали, бо казали, що могло би трапитися каліцтво. А ще через урожай: “Єк си робит на Маркіу день, то куда си Марко подивит — голод стає на світі”.

На Івана Довгого (у двадцятих числах травня) добре огірки садити — довгі виростуть.

До Николиних обсівок — 22.V — пора закінчувати веснування. Це свято від маржини; його дотримують, аби звірина маржину не била.

Ґазди знають від старших, що до Юрія треба остригти вівці. Від Юрія пускати ягнята на пашу — най учаться пасти. Вівці і ягнята познаменити, почистити їм папірки. Лагодитися до полонинського життя.

Настав гнилень (червень); він багатий на Зелену неділю, язичницькі Розигри. А починається церковним святом першого тижня Костянтина і Єлени. У гуцулів своє поняття про цих святих. Рідко кажуть, що вони принесли зі сходу віру Христову, а більше говорять, як про світських людей. Є така давня казка:

“Святий Николай був нежонатий. Пішов до Бога і каже, що не має охоти женитися, видно, не має долі. А Бог відказує: — Ти маєш долю; є на склєнній горі Єлена Константина (КонстантиноЕа донька), ти її озмеш, го твоя доля. — Пішов святий Николай долю шукати, та й нігде не міг на ніч упроситися, аж єго сонце приймило і поправило куда іти на склєнну гору. Відтак місяць приймив його.

А жертва у лісі йшла з мукою і занесла св. Николая на ту гору. Єлена Константина пізнала свою долю, і вони повінчалися. Але чоловік подивився у заказану пивницю і звідти вискочив Ірод: зін викрав Єлену і втік з нею”.

Казка скінчується тим, що св. Николай доганяє їх, відбирає Єлену із допомогою Іллі (Алея), оковує Ірода; відтоді Ірод і донині сидить окований.

На початку червня (гнильня) весела Свята неділя — Зелена неділя. Люди радуються цему святові, бо тоді земля косичиться зеленню. Перед Святою неділею ідуть мужчини рубати галузки з явора — косичать хату, церкви, хрести при дорогах, городи.

По деяких селах відбуваються великі храми, ґазди ходять одні до одних у гості, набуваються. У Зелені свята так само, як і у Різдвяні, Великодні три дні земля горить. Тому ці дні святкують.

У зелений четвер вимикають, б’ють по полях папороть — це найліпша днина на її винищення. Як так зробити кілька років — то не лише папороть, а й хобза, будяччя та інші бур’яни виведуться з полів.

Про папороть всіляке кажуть. Але вона так буйно захвачує царинки,. толоки, що її нищать, як можуть. “Кілько є зілля, то усе від Бога, лиш папороть від чорта; вона цвите опівночі на Йвана; до схід сонця пристигає і сіє си по поли; вона шкодит траві. Аби її збавити, треба рано встати до схід сонця, узєти бук і лиш у сорочці та у гатках піти на царину; буком треба бити папороть навхрест; потому свєтити царинку через три роки — вона певно пропаде”.

У кого папороть росте на межи — кажуть, що то від сварок. Як сусіди сваряться межи собою та дуже кленуть, Мати Божа гнівається і дасть так, що з тої межі стане нора, зарва або кинеться на ній папороть. “Це розказував про сусідів вуйко Николай. Він застеріг: межу не можна захоплювати ні на цал; бо кілько ще землі внизу, то вся буде на гробі — тиснути на груди тому, хто захватив.

А збирач народних перлин Лука Гарматій лишив нам свої записи з Голов: “Папороть цвите уночі на свєтого Ивана. Хто хоче мати цес цвіт, то мусит йти голий у папороть и сокотити. У той чєс в опівночи сокотит и диявол цвіту папороти. Коли папороть розцвитетси, го диявол сунет си рвати, а тогди тот голий має вхопити з него шлик (шєпку), і коли її на себе вбере, то ніхто єго видіти ни буде, аби ходив по рабунках, по крадежи. Цвіту не мож дістати, бо диявол ни допустит. Коли би кому вдалося того цвіту роздобути и заколоти собі у руку, то до єкого-будь замка руку приложит, то замок си отворит”.

А укладач гуцульських календарів, народний депутат до сойму Петро Шекєрєк так пише:

“Цвіт папороти цвите вночі на св. Йвана о першій годині по опівночи. Хто би цес цвіт мав — покладе на долоню, тот усе видит и знає все, що си в світі діє. Єго сокотит Біда,