Читати книгу - "Плавучий острiв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сімнадцятого жовтня на світанку в полі зору Стандарт-Айленду виникає Таїті. Вимальовується північне узбережжя острова. Ще вночі на виступі Венери засвітились вогні маяків. За один день можна дістатися до столиці архіпелагу Папеете, розташованої на північному сході, по той бік цього виступу. Але рада тридцяти нотаблів, що зібралася під головуванням губернатора, розкололася на два табори, як то буває на кожній раді, що додержується сталої рівноваги. Одні, прибічники Джема Танкер дона, висловились за те, щоб іти на захід; другі, на чолі з Нетом Коверлі, вважали за краще прямувати на схід. Сайрус Бікерстаф, чиє слово завжди вирішальне у випадках, коли голоси поділяються нарівно, ухвалив, що Стандарт-Айленд попрямує до Папеете, обійшовши острів з півдня. Ця постанова задовольнила насамперед членів квартету, бо дозволяла їм досхочу т милуватися Новою Цітерою Бугенвіля[102], цією красунею Тихого океану.
Таїті займає площу в сто чотири тисячі двісті.п’ятнадцять гектарів — приблизно в дев’ять разів більшу за площу Парижа. Кількість його людності тепер не перевищує семи тисяч мешканців. Своєю формою острів точнісінько скидається на сулію з карахоньки, що лежить на землі, широка її частина — то центральний острів, а шийка сулії — Таравао, вузька земляна смуга, що з’єднує його з півостровом Татарапу.
Це порівняння зробив Фрасколен, вивчаючи карту архіпелагу, і його друзям воно здалося таким влучним, що вони охрестили Таїті новим ім’ям: «тропічна карахонька».
З часу встановлення 9 вересня 1842 року протекторату Таїті розподіляється на шість областей, які охоплюють двадцять одну округу.
Стандарт-Айленд може, нічим не ризикуючи, безпечно обійти «тропічну карахоньку» на відстані милі від її берегів. Вона дійсно лежить, лежить на кораловій основі, стрімкі ребра якої прямовисно спускаються в морські глибини. Проте і здалеку мільярдяни можуть споглядати величне громаддя острова, його гори, куди щедріше обдаровані природою, ніж гори Гавайських островів, квітучі верховини, порослі лісом ущелини, гірські шпилі, що стримлять угору, наче гострі вежі велетенського собору, широке пасмо кокосових пальм, зрошуваних сріблястою піною прибою над підводними скелями.
Протягом цілого дня, поки Стандарт-Айленд посувається вздовж західного берега Таїті, найцікавіші мільярдяни, розташувавшись побіля Штирборт-Гарбора, озброєні біноклями — у кожного парижанина також є свій, — можуть розглядати узбережжя до найменших подробиць: округу Папеноо, на широкій долині якої чітко вирізьблюється річка, що біжить від підніжжя гір і вливається в океан; вільні від коралових скель береги, де погляд обіймає простори в декілька миль навкруг; затишний порт Хітіаа, відкіль експортують до Сан-Франциско мільйони помаранчів; селище Махаена, де в 1845 році після кривавої битви була здобута остаточна перемога над тубільцями.
Після полудня плавучий острів наближається навскіс до вузького перешийка Таравао; комодор Сімкоо обходить півострів на відстані, яка дозволяє зблизька милуватися розкішшю плодючих полів округи Таутіра, зрошуваних численними ріками й струмками, що роблять цей край, може, найбагатшим на Таїті. На своїй кораловій основі гордовито височіє вулкан Татарапу, пишаючись суворими кручами згаслих кратерів.
Пізніше, коли сонце вже хилиться до обрію, востаннє спалахують пурпуром гірські вершини, барви тьмяніють і поволі розпливаються у теплому прозорому серпанку густих випарів, пройнятих помаранчевими й цитриновими пахощами, що їх розносить морський вечірній вітерець. Скороминущі сутінки заступає глибока нічна темрява.
Стандарт-Айленд обходить крайній південно-східний виступ півострова, і наступного дня на зорі він досягає вже західного берега перешийка, а о сьомій годині вечора зупиняється перед вузьким входом до бухти Папеете.
Відсіль, примхливо звиваючись між кораловими рифами, проходить фарватер, шлях якого позначений аж до виступу Фаренте старими, що вийшли з ужитку, гарматами. Само собою зрозуміло, що Етель Сімкоо, завдяки досконалим картам, не має потреби в послугах лоцманів, чиї шлюпки сновигають біля входу в бухту. Однак один човен з жовтим прапорцем на кормі наближається до Штирборт-Гарбора. Це співробітники санітарної служби, які заходять у переговори з адміністрацією Стандарт-Айленду. На Таїті суворо додержуються свого розпорядку і нікому не дозволяють висідати на берег без перепустки санітарного лікаря й портового офіцера.
Для Стандарт-Айленду відвідини лікаря лише звичайна формальність. Ніяких хворих немає ані в Мільярд-Сіті, ані в його околицях. В усякому разі, заразливі хвороби, — холера, інфлюенца, жовта пропасниця тощо — тут зовсім не відомі. Отже, санітарне свідоцтво Стандарт-Айленд одержує одразу. Та після легких сутінок, що ледь устигли погустішати, нагло спадає ніч, тому висадка відкладається на завтра, і плавучий острів засинає до наступного ранку.
На світанку лунають гарматні постріли. Це батарея Хвилеріза двадцять одним пострілом салютує Навітряним островам і Таїті, столиці французького протекторату. В той же самий час на вежі обсерваторії тричі піднімають і спускають червоний прапор з золотим сонцем.
Точнісінько такий самий салют, постріл за пострілом, посилає у відповідь батарея, встановлена на виступі біля входу до головного фарватера Таїті.
Гавань правого порту вже зранку захрясла народом’. З електричних поїздів висідають чимраз нові юрми туристів, що вирушають до столиці архіпелагу. Немає сумніву, що найнетерпеливіші з-поміж них — Себастьян Цорн та його товариші. Транспортні засоби Стандарт-Айленду не спроможні задовольнити одразу силу людей, і тубільці поспішають запропонувати свої послуги — перевезти бажаючих на човнах до порту за сім кабельтових.
Губернатора належить висадити першим. Має відбутися зустріч з представниками місцевої цивільної та військової влади і такий самий офіційний візит королеві Таїті.
Отож близько дев’ятої години Сайрус Бікерстаф і обидва його заступники, Бартелемі Редж і Габлі Гаркур (усі троє в парадному строї), найповажніші громадяни обох частин міста, між ними — Джем Танкер дон і Нет Коверлі, комодор Сімкоо і його офіцери в блискучих мундирах, полковник Стюарт зі своїм почтом сідають у призначений для урочистих випадків катер, і прямують до порту Папеете.
Себастьян Цорн, Фрасколен, Івернес, Пеншіна, Атаназ Доремюс, Калістус Менбар і кільканадцять різних урядовців вирушають на другому катері.
Човни й піроги тубільців створюють своєрідну почесну варту офіційним особам Мільярд-Сіті, світ яких гідно репрезентують губернатор, міські власті й нотаблі, з яких двоє найбагатших цілком спроможні купити острів Таїті і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.