Читати книгу - "Янові скарби"

— Ні, не привиділось. Кажу тобі, я бачила його. Я впізнала б його де завгодно по чорному волоссю і вусиках

— Ти певна?

— Цілком.

— А ти, Керол, бачила його? — спитав Пітер.

— Далебі, я на них не дивилася, — зізналась Керол.

— Я знаю — це він, — наполягала Джіл. — Я анітрошечки не сумніваюся.

— Гм… Справи кепські, якщо це так.

— Слово честі, це він, — повторила Джіл. — Те ж саме обличчя.

— Виходить, вони знову наздогнали нас, — сказав Пітер і пояснив Віллему, за яких обставин дівчатка вперше спіткали рибалку. — Це означає, що вони почнуть переслідувати нас і…

— Якщо треба, ми можемо почекати «Двох братів» розповісти все моєму батькові, — запропонував Віллем. — Але, по-моєму, краще йти далі, поки ці люди не мають змоги добратися до нас. Тут їм нас не наздогнати.

— І, може, ми знайдемо скарби раніше, ніж вони доберуться до нас, — підтримала його Керол. — В усякому разі — спробуємо. Вони не посміють заподіяти нам шкоди — навколо стільки човнів.

— Куди тепер? — спитав Майкл, бо вони підійшли до того місця, де фарватер роздвоювався — ряди бакенів повертали праворуч і ліворуч.

— Праворуч, — відповів Віллем, — і тримайся середини фарватера, там, де йдуть он ті судна.

Пітер не відривав погляду від вертольота, що зникав удалині.

— Не можу ручитися, — сказав він, — але мені здається, що вертоліт приземлився десь на тому острові, за містом з дзвіницею… ти згадував його назву.

— Зирикзе?

— Еге.

Шукачів скарбів охопило тривожне передчуття. Тільки в кінофільмі цікаво подивитися або в пригодницькій повісті прочитати, як когось, а не тебе, переслідує сповнена рішучості зграя злочинців, використовуючи підозрілих моряків і навіть вертоліт. Коли ж таке трапляється у житті, то це тобі не забавки! Зовсім ні! Обличчя Джіл здавалося змученим і стривоженим, коли вона дивилася в той бік, де зник вертоліт, Керол теж була стурбована, хоч і намагалася зовні зберігати витримку. Пітера гнітила думка про відповідальність за безпеку інших, і навіть та щаслива обставина, що Віллем був з ними, не зменшувала його тривоги. Тільки Майклові все ще здавалося, що куди цікавіше, коли за тобою женуться бандити, аніж тихо й спокійно, в цілковитій безпеці шукати скарби. Він уявляв собі, як передаватиме зграю небезпечних злочинців — руки й ноги у них зв'язані — працівникам Скотленд-ярду, що зібралися на чолі з його батьком і захоплено дивляться на це.

— Мабуть, краще збільшити швидкість, — запропонував Пітер. — Гірше від цього не буде.

Він до краю відкрив дросельну заслінку, і «Норець» помчав уперед, високо піднявши ніс над невеличкими хвилями, що бігли від каравану рейнських барж, які проходили з правого борту, прямуючи з вантажем до Антверпена.

— Гляньте, пароплав! — вигукнув Майкл.

З-за повороту до них повільно наближався двопалубний пароплав; біля поручнів скупчилися люди, а на передній палубі стояло кілька автомобілів.

— Це той пароплав-пором, — пояснив Віллем. — Він заходить на кожен острів по дорозі до Волхерена.

Майкл зачаровано дивився, як судно пливло каналом, долаючи могутнім корпусом швидку зустрічну течію. Пароплав майже порівнявся з ними, коли Майклові гострі очі помітили напис на борту.

— Пітере, Керол, всі, всі, дивіться! Он ключ до шифру! Дивіться! — Він показав на напис, і діти, нічого не розуміючи, витріщилися на нього — «Duivel» — це ж «Диявол»! Ми бачили це слово у Біблії в Брюгге.

— Ай справді! — крикнула Керол й аж підскочила на радощах. — Там написано: «Волхерен, Бевеланд, Дюйвеланд, Філіппсланд, Віллемстад», — затинаючись, прочитала вона написи на борту порома. — «Duivel»— «Диявол». Тепер все ясно і щодо святого Філіппа.

— Їй-бо, твоя правда! — зрадів Пітер. — Молодець, Майкле! Ну н гострий у тебе зір!

Віллем був украй здивований усім цим, і Джіл швиденько розповіла йому про зашифрований запис.

— Принесіть їх сюди! — наказав Пітер.

Джіл і Керол удвох помчали вниз і повернулися з шифрованим записом і тими віршами з Біблії, на які посилався Ян.

— Це Дюйвеланд, — Віллем показав на острів ліворуч, — а Філіппсланд напроти. Он там. — Він показав на низовинний острів, відгороджений від моря високою стіною. — Дюйвеланд ліворуч, Філіппсланд праворуч. Фарватер проходить між ними.

— Ось вірші з Біблії, — сказала Джіл, задихавшись від бігу. — «І диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов од нього до часу». Це перший.

— А другий ось який, — додала Керол. — «А той відказав: «Як же можу, як ніхто не напутить мене?» І впросив він Філіппа піднятися та сісти з ним». Це, звичайно, острів святого Філіппа.

— По-моєму, цілком ясно, що Ян вибрав ці вірші тільки заради слів «Диявол» і «Філіпп», — сказав Пітер. — Решта — просто нісенітниця.

— Правильно!

— Отже, вони стосуються місця, де сховано скарби.

— Звісно, вони можуть стосуватися пароплава, — подав думку Майкл.

— І це можливо, — подумавши, відповів Пітер, — але навряд чи може щось бути схованим стільки років на пароплаві-поромі.

— А чи немає в запису ще яких вказівок? — спитав Віллем.

— Є, — разом відповіли Керол і Джіл. — Але ми не можемо їх розгадати. Далі йдуть якісь літери — КтКр. Осі: глянь, — Керол подала Віллему свій аркуш і тицьнула пальцем в незрозуміле місце.

Загадкові літери справили на Віллема незвичайне враження. Він витріщив очі, потім кинув швидкий погляд у вікно стернової рубки. «Норець» саме прямував до вузької протоки між Дюйвеландом і Філіппсландом. Віллем вирвав у Майкла штурвал і круто повернув катер.

— Гей, — гукнув Майкл, побачивши, що «Норець» мчить прямо через канал до протилежного берега. — Куди ти нас ведеш?

Але Віллем тільки усміхався.

— КтКр, КтКр! — раз у раз повторював він і весело посміювався.

— Ти хочеш сказати, що й справді знаєш, що означає КтКр? — спитала Керол.

Віллем у відповідь не сказав ні слова і засвистів якусь пісеньку.