Читати книгу - "Задуха"

— Треба ж чимось займатися…

На екрані — порожня місцина на задвірках лікарні.

Мамин голос у динаміку:

— Але чому ви обрали саме медицину?

І Пейдж у динаміку каже:

— Я не знаю. Мені просто раптом захотілося стати лікарем… — Вони переходять до іншої кімнати, й голоси затихають.

На екрані — стоянка перед головним входом. Там припарковано фургончик техдопомоги. Механік стоїть на колінах перед синьою машиною. Дівчина з реєстратури тут же поряд, склавши руки на грудях.

Я кручу ручку перемикача на динаміку.

На екрані — я сам. Сиджу, притиснувши вухо до динаміка.

На цифрі «п'ять» стукає друкарська машинка. На цифрі «вісім» гуде фен. На цифрі «два» — мамин голос. Вона каже:

— Знаєте стару приказку: «Ті, що не пам'ятають свого минулого, приречені повторювати його знову і знову»? А я так гадаю, що тим, які пам'ятають своє минуле, — їм іще гірше.

Голос Пейдж у динаміку:

— Ті, що пам'ятають своє минуле, однаково пам'ятають його не таким, яким воно було насправді.

Тепер я бачу їх на екрані. Вони йдуть по якомусь коридору. На колінах у мами — розкрита книга. Навіть у чорно-білому зображенні зрозуміло, що це її щоденник. Вона читає і всміхається.

Вона обертається до Пейдж, яка штовхає візок ззаду, й каже:

— Ті, що пам'ятають своє минуле, вони ним паралізовані.

І Пейдж каже:

— А якщо так: «Ті, що здатні забути своє минуле, вони просунулися далеко вперед у порівнянні з усіма нами»?

Їхні голоси знову стихають удалині.

На цифрі «три» хтось хропе. На «десятці» — скрипить крісло-гойдалка.

На екрані — стоянка перед головним входом. Дівчина з реєстратури розписується у квитанції.

Я не встигну знайти Пейдж знову, дівчина скоро повернеться і скаже, що з шинами все гаразд. І знову дивитиметься на мене так — скоса.

Чого б Ісус ніколи не зробив?

Як виявилось, якийсь кретин проколов їй шини.

Розділ тридцять третій

Середа — це Ніко.

П'ятниця — Таня.

Недільні вечори — Ліза. Ми зустрічаємося на стоянці перед центром якоїсь общини, де сьогодні проходять збори сексоголіків. Ідемо в підсобку і віддаємося розпусті поряд зі шваброю у відрі з брудною водою. Ліза обпирається об коробки з туалетним папером, а я довбуся в неї ззаду — причому з такою силою, що з кожним моїм поштовхом вона б'ється головою об полицю зі складеними рушниками. Я злизую піт у неї зі спини — рідкий нікотин.

Це — життя на землі, як я його знаю. Швидкий і брутальний секс у такому оточенні, що перед тим, як почати, хочеться підкласти газетку. Так я намагаюся повернутись до того, як усе було до Пейдж Маршалл. Періодичне відродження. Я намагаюся відновити своє життя — таким, яке воно було ще кілька тижнів тому. Коли моя дисфункція так чудово функціонувала.

Я говорю Лізі в потилицю:

— Ти мені скажи, якщо я раптом стану ніжним і лагідним, добре?

Я довбуся в неї ззаду й говорю:

— Одразу скажи, гаразд?

Я говорю:

— Ти не вважаєш, що я став ніжнішим, еге ж?

Аби не кінчити просто зараз, я уявляю собі аварію літака. Я уявляю, як я вступаю в лайно.

Член у мене весь у вогні. Я уявляю поліцейські фото автомобільних аварій і жертв кривавих перестрілок. Аби не відчувати нічого, я продовжую це нагромадження кошмарів. Буквально запихаю їх у голову.

Пхаєш кудись свій член, запихаєш свої почуття якнайдалі. Для сексоголіка це одне й те саме.

Я довбусь у неї ззаду. Я стискаю її груди, кручу в пальцях соски.

І Ліза говорить:

— Легше. — Вона каже: — Що ти намагаєшся довести?

Що я бездушна тварюка.

Що мені на все начхати.

Чого б Ісус ніколи не зробив?

Ліза. Ліза з її запискою про звільнення на три години. Вона обпирається об коробку з туалетним папером і кашляє, і я відчуваю, як її плоть тремтить і стискається в спазмах у мене під руками. М'язи її тазового дна, її лобковокуприковий м'яз — вони ритмічно скорочуються і стискають мій член. Немовби всмоктують його всередину.

Дивись також: зона Ґрафенберґа.

Дивись також: ділянка G.

Дивись також: священна ділянка Тантри.

Дивись також: чорна перлина Дао.

Ліза широко розкидає руки і втискується в мене всім тілом.

Ця ділянка дійсно існує. Федерація феміністичних центрів здоров'я називає її уретральною губкою. Голландський лікар і фізіолог Реньє де Ґрааф, який жив у сімнадцятому столітті, називав цю ділянку печеристої тканини, нервів і залоз жіночою простатою. Ці два дюйми уретри, які можна промацати через передню стінку піхви. Цю ділянку ще називають шийкою сечового міхура.

Зона у формі квасолини, яку кожен прагне назвати посвоєму.

Відзначити своїм прапорцем. Своїм символом.

Аби не кінчити просто зараз, я згадую анатомію на першому курсі. Розтин у анатомічному театрі. Поздовжнє розсікання клітора. Розсікання corpora cavernosa — губчастої ділянки всередині пеніса, що утримує кров, яка надходить, і, таким чином, тримає член у ерегованому стані. Ми вирізали яєчники. Ми виймали сім'яники. Нас навчали, як вирізати нерви. Трупи пахли формаліном, формальдегідом. Як пахне в нових машинах.

Із такими думками — про розчленовані трупи — можна годинами шкварити й не кінчити.

Можна вбити ціле життя, не відчуваючи нічого, крім шкіри. Ось у чому чарівна привабливість цих дівчаток, схиблених на сексі.

Залежність тим гарна, що ти не відчуваєш нічого, крім блаженного сп'яніння, або приходу, або приємного насичення. А в порівнянні з іншими чуттями й відчуттями — скажімо, з журбою, люттю, страхом, тривогою, відчаєм і зневірою — вона взагалі видається ледве не оптимальним вибором.

Тобто насправді все не так погано.

Увечері в понеділок, після роботи, я сиджу вдома й розбираю давні мамині касети — записи її терапевтичних сеансів. Дві тисячі років різних жінок — на одній полиці. Мамин голос — спокійний і врівноважений. Як тоді, в дитинстві, коли я був зовсім маленьким.

Бордель у підсвідомості.

Казки на ніч.

Уявіть собі: ваше тіло розслаблене й важке. Голова, руки… Якщо ти слухаєш запис у навушниках, якщо ти під нього не засинаєш — не забудь підстелити рушник.

На касеті написано: Мері Тодд Лінкольн.

Не піде. Занадто страшнувата.

Дивись також: сеанс із Волліс Сімпсон.

Дивись також: сеанс із Мартою Рей.

Ось — три сестри Бронте. Не справжні жінки, а символи. Самі ймення, мов порожні оболонки, на які ти проектуєш свої фантазії, що їх ти заповнюєш стереотипами та кліше, молочно-біла шкіра й турнюри, туфельки на ґудзиках і криноліні. Майже оголені — тільки в корсетах із китового вуса