read-books.club » Фантастика » Цифровий, або Brevis est 📚 - Українською

Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цифровий, або Brevis est" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

— Що сталося? — він обернувся до Толіка й Ані. — Нехай, на нас випробовували дурну рекламу й казна-які стимулятори, ми погодилися, начебто, на тренінг. Але ці хлопці й дівчата навіть такої згоди не давали! Їх накрили… ковпаком, як пацюків чи хом’ячків, накрили якимсь дурним впливом… Толіку, Аню, ви що, сліпі?! Тут смаленим пахне, від цієї контори треба тікати без задніх ніг!

— Боже мій, востаннє беру дитину на проект, — упівголоса, якось дуже тужливо пробурмотів Максим. — Їх накрили впливом… Та вони щодня накриті впливом стократ більшим! Вони ж телевізор дивляться, до школи ходять, лінками обмінюються, у них не мозок — у них цвинтар вірусів у голові! Кожний самотній, кожен хоче, щоб його любили, а сам любити ні фіга не вміє… І от сталося: вони щасливі! Їм цікаво жити, вони готові життя покласти за друга… У тебе, Арсене, є друг, заради якого ти вмер би? У тебе взагалі немає друзів і ніколи не буде. От хоча б твоя Мар’яна Чабан…

— Вона не моя!

— …От хоча б твоя однокласниця Мар’яна Чабан. У неї були в житті близькі люди? У неї були френди! Може, ти готовий бути їй другом? Га? Та де тобі… А тепер у дівчинки вперше в житті з’явилися друзі. Про таке пісні співають, Арсене. Балади складають. Не переживай за них, вони щасливіші за тебе!

Толік гмикнув. Аня звузила очі, мигцем глянула на Максима й знову — на Арсена.

— А щодо смаленого запаху, — Максим раптом зробився лагідний, мов черниця, — але ж кожній людині доля наллє стільки літрів удачі, скільки поміститься в бензобак її сміливості. Вибач, що так кучеряво, просто вислів сподобався. Зараз прийде машина, Арсене, і… чеши на всі чотири вітри.

* * *

Чемний водій уклав його рюкзак у багажник. Арсен сів на переднє сидіння, пристебнувся; м’яко завівся мотор, і сосни, котедж, басейн у дощовому серпанку попливли назад.

Машина виїхала на дорогу, по якій зовсім недавно (невже позавчора?) Арсен проводжав до електрички Баффі, тобто Іру. Арсен вийняв телефон і знайшов у контактах номер Мар’яни Чабан.

Гудок. Гудок. Телефон не відповідає.

— Батькам дзвониш? — раптом запитав водій.

— Подружці. Однокласниці.

— Правильно, — чомусь зрадів водій.

Арсен слухав і слухав гудки. Лісова дорога була якась занадто довга — вже давно мало з’явитися залізничне полотно й виїзд на шосе.

— Алло, — сказав у трубці незнайомий голос.

— Прошу пробачення. Можна Мар’яну?

— Ви помилилися номером, — сказав чужий голос і відразу дав відбій.

— Що за фігня, — сказав Арсен уголос через кілька хвилин. — Номер той самий, ось, у мене записано. Телефон у неї свиснули, чи що?

— Може, свиснули, — погодився водій. — А може, просто глюки в мережі. Таке теж буває.

* * *

Вони їхали довго, стояли в пробках, слухали попсу. Потік, зробивши машину частиною себе, тяг і тяг її за течією в табуні замурзаних «пиріжків» і величезних фур, критих брезентом, ніби слонячою шкірою, з колісьми такими брудними, ніби намотані на них кілометри звисали нечистою бородою. Перед очима стояла то задня жовта стінка мікроавтобуса, то запасне колесо старого «бобіка», потім вони йшли кудись убік, мінялися місцями, і знову починали чергуватися: жовтий автобус, «бобік», випадковий легковик — і знову жовтий автобус.

Одного разу Арсенові здалося, що позаду майнув Максимів джип. Але таких джипів, та ще й заліплених грязюкою, на дорозі повно.

Він несподівано для себе задрімав і розліпив очі, коли машина вже завернула у двір. Арсен вивантажився перед своїм під’їздом, водій вручив йому рюкзак, сердечно попрощався й поїхав.

Арсен озирнувся.

Був не те щоб вечір, але передвечірня пора. Робочий день, літо, калюжі у дворі, пластмасовий човник з одірваною щоглою тицьнувся носом у глинисту обмілину. Гуляли жінки з немовлятами, чийсь хлопчик ішов по воді, розводячи медового кольору воду широкими носаками гумових чобіт. Арсен стояв і дивився на нього. У цю мить його здивувала підкреслена чіткість деталей: світ навколо неначе позував. Підставлявся під камеру, відкриваючись у русі й нерухомості, відблисках, відтінках, ніби цей світ з’явився на кастинг і хотів, щоб людське око не впустило ні візерунка тріщинок на асфальті, ні форми цукеркової обгортки, що застрягла у водостоку.

Арсен струснувся. Підхопив рюкзак і пішов додому.

* * *

Двері його квартири були оббиті не чорним дерматином, як уже багато років, а темно-коричневим. Арсен сповільнив крок. Поміняли двері? Їх зламували? Грабували? Мама нічого не сказала по телефону, боялася його хвилювати?..

Він подзвонив. Дзвінок звично відгукнувся всередині квартири. Цятка вічка потемніла: зсередини заступили світло.

— Хто там? — спитала мама.

— Це я, — сказав Арсен нетерпляче.

— Хто там? — повторив голос уже із занепокоєнням. — Хто дзвонив?

— Арсен, — він переступив з ноги на ногу. — Ма, це я.

Він насилу придушив у голосі роздратування. Йому дуже хотілося додому, в рідну кухню, в рідну ванну, на прекрасне домашнє ліжко.

— Мамо, ну слухай…

Говорячи, він витягав з сумки ключа. Довго рився в бічному відділенні — ключ зачепився кільцем за мотузочку запасної флешки і не хотів вилазити.

— Ви помилилися дверима, — напружено сказала мама. — Яка квартира вам потрібна?

Арсен поперхнувся. У цей момент за спиною відкрилися двері ліфта. Тримаючи ключ на шнурку, мов кадило, Арсен обернувся.

Вийшла дівчинка років дванадцяти, коротко стрижена, з рудуватим кучерявим волоссям. Різко стала, побачивши Арсена перед дверима:

— Вам кого?

У ту ж хвилину двері квартири відчинилися. У передпокої Арсен побачив маму — вона висвітлила волосся. За її спиною стояв незнайомий чоловік, високий, повненький, у банному халаті.

Деталі, як і раніше, впадали в очі, начебто бажаючи здивувати виразністю. На верхній губі в чоловіка був ледь помітний білий шрам, комір халата загорнувся всередину — одягався похапцем. Чужий чоловік приймає ванну в їхній квартирі? У

1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифровий, або Brevis est», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цифровий, або Brevis est"