Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"

багато грошей. Потім ми їздили світами, до нас приєдналися багато молодих циган, усіх приваблювала Іринчина краса. Ми знали, що ви шукатимете її, от і стежили, щоб дівчинка з вами не зустрілася де-небудь. Через те і чорні коти були заборонені. А тепер вже і без Променя Сонця прожити зможемо, от лише чи захоче вона піти з вами?

— Захоче, тільки б наздогнали викрадачів і врятували її, — промовив Денис.

— Врятують. У нас коні найпрудкіші, а сліди наш Михась і в сутінках добре бачить.

Чекати довелось аж до наступного ранку. Викрадачі везли Іринку кудись далеко, до свого пана, та, на щастя, не встигли втекти від переслідування. Іринка була змучена тяжкою дорогою і страхом, однак підійшла до Дениса і запитала:

— Якщо я приєднаюся до вас, що ми робитимемо?

— Не знаю, — чесно зізнався Денис. — Ми всі втратили свої частинки амулету, котрий переніс нас сюди. І хтозна, як повернутися додому. Але ми зараз і не могли б повернутися, бо ще не знайшли Марічку.

— А щоб знайти її, потрібно їхати до Червоного Замку?

— Схоже, що так. І Король, напевне, знає про нашу мету.

Цієї миті до них підбіг Макс:

— Пашко в біді! Його спіймали і повезли до якоїсь в’язниці.

— От горе! А що ж робити? Якби хоч дізнатися, до якої в’язниці!

Михась стояв неподалік і почув їхню розмову.

— Ну будете ви знати, і що далі?

Друзі похнюпились. Їм не було чого відповісти.

Увечері Михась приніс звістку:

— Вчора злочинців-контрабандистів до Острівної в’язниці переправили. Звідти не втікають.

34. Дід-рибалка

Одного дня Михась пошепки сказав Денисові, що знайшов діда, який знає, як утекти з Острівної в’язниці. Коли стемніло, Михась із Денисом та з Максом у торбі подалися до діда. То був старий рибалка. Він сидів на обшарпаному стільці з люлькою в руках і говорив повільно:

— Я знаю, як підійти човном до острова непоміченим. Знаю, як потрапити на територію в’язниці і як звідти вибратися. Але мені потрібно, щоб ви витягли не лише того, хто потрібен вам, а ще одну людину.

— Кого? — запитав Денис.

— Мою онуку. Вона молода і не заслуговує на таке покарання.

— А за що вона опинилась у в’язниці? — поцікавився хлопчик.

Михась зиркнув на нього сердито:

— То тебе не стосується!

— За крадіжку, — спокійно відповів старий рибалка.

Чомусь на Михасевому обличчі відобразився подив. Та помітив те лише Макс, котрий, як зазвичай, визирав у дірку в торбі.

— То як нам дістатися того острова? — запитав Денис.

— Ну дістатися не надто велика проблема, — відповів рибалка. — От вирватись із в’язниці важче.

Сивий гіркий дим від люльки висів у повітрі, і Денисові хотілося швидше вийти надвір. А дід не поспішав, він ніби розмірковував:

— На острові є скеля, до якої ніколи не підходять кораблі і навіть малі човни. Вважають, що там погане місце. Хто туди запливав — зникав без вісти. А я знаю таємницю того місця. Там живуть морські русалки — створіння підступні, але і з ними можна домовитися.

Рибалка замовк, випускаючи кільце диму.

Денис не витримав:

— То нам треба плисти до тої скелі? А як з русалками домовитись?

— Домовимось, — спокійно відповів дід. — На острові знайдете свого товариша та мою онуку Арсеніку — і тікайте. Відразу ховайтесь у скелях, я там чекатиму на вас. Там не шукатимуть. Охорона в’язниці боїться русалок. Вони всіх тягнуть на дно, кажуть, що від них неможливо врятуватися. Затямте, не буде з вами Арсеніки — потоплять вас.

— А що як ми не зможемо її знайти? — злякався Денис. — Адже там, напевне, багато ув’язнених.

— Зможете. Її знають. І на ночівлю, кажуть, всіх до одної печери зганяють. Так що зустрінетесь. От тільки чи зможете переконати її піти з вами?

— Ми скажемо, що ви нас прислали, потрібен лише якийсь доказ, щоб вона повірила.

— Е ні! — дід зітхнув. — Не вийде. Був там мій син — її дядько, та не зміг умовити її повернутися до справжнього життя. Я потім ледь відбив його від русалок, весь улов довелося їм віддати (а улов того дня неабиякий був).

— То як же ми зможемо умовити вашу онуку втікати з нами, коли вона й рідного дядька не послухалась. Може, їй тут гірше жилося, ніж у в’язниці?

Рибалка сердито глянув на хлопця:

— Не мели дурниць. От як побачиш ту в’язницю, знатимеш, де гірше, а де ліпше. Скажеш їй, що збираєшся з друзями до Червоного Замку, подругу виручати. Тільки ж дивися, щоб іще хто тих слів не почув!

Денис здивовано поглянув на Михася, мовляв: «Навіщо ти дідові розповів про Червоний Замок? Це ж таємниця!». Михась стояв незворушний. Отже, Денис запитав:

— А коли можна плисти?

— Та хоч