Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

для зрозуміння, але не легкий для вжитку в писемній формі деінде, а не в діялозі. Щоб передати зміст почутого у рапорті, протоколіст напише “важко буває людину переконати” або ще якось, але почуте з уст вживе лише у формі цитати, тобто у формі діялогу – цитуючи діялог. ТИ СОБІ НЕ УЯВЛЯЄШ! чи ТОБІ Й НЕ СНИЛОСЯ?

До перлів живої мови належать і вирази із словом снитися. Жива мова слово снитися воліє вживати там, де школи всіх рівнів прищепили нам слово уявляти. Комусь сниться у живомовців значить хтось уявляє. А вираз Тобі й не снилося відповідає виразу Ти собі не уявляєш. Такі собі брати-близнюки, виховані різними після розлучення батьками. А для письменника, та й для редактора, додатковий шанс індивідуалізації мови героїв.

* * *

Це все, що можна сказати на цю тему без зайвого словоблудства. А тема ж неорана, цілинна. І для дисертантів і для лексикографів.

45. У ЗГОДІ З МОВНИМ СМАКОМ І БЕЗ

Говоривши про лексичні новотвори, треба підкреслити, що вдала словотворчість можлива тоді, коли вона не суперечить мовному смаку. Дехто може спитати “А що воно таке мовний смак? Як його можна визначити?”. Почнім із смаку взагалі. Беру тлумачний словник. Слово смак має кілька визначень. До мовного смаку найкраще підходить таке: Розвинуте почуття прекрасного, здатність до естетичної оцінки.

Наша мова з естетикою – нерозлийвода. Що ж до того, як визначити почуття прекрасного і естетичну оцінку, то не лізьмо у нетрі людської мудрости, а поставмо крапку. Мовний смак – це мовний смак, і цим усе сказано. Правда, ми знаємо, що “смаки різняться” і “на колір та смак товариш не всяк”. Тим-то і мовний смак і “почуття прекрасного” можуть бути різні. Як тут бути? А дуже просто – я висловлюю свою точку зору, а хто має іншу – хай висловить свою. І вовки будуть ситі й кози цілі. Приклади ж розставлять усі крапки над “і”. Домовмось лише, що новотвором зватимем слово, не зафіксоване у більшості відомих словників або яке вжито з невідомим досі значенням.

ВІДШУКОВУВАТИ чи ВІДШУКУВАТИ?

Взявши попереднє до уваги, читаю: “Відшуковуючи в земному неземне..”. У жодному з наявних у мене словників слова відшуковувати не значиться. Значить – новотвір. У згоді з мовним смаком? Мабуть, – ні. Наш мовний смак, поза всім іншим, не схвалює задовгих слів. Нащо говорити відшуковувати, коли існує коротше відшукувати? Чи відшуковувати має якісь естетичні переваги перед словом відшукувати? Жодних. Як бачимо, мовний смак якоюсь мірою узгоджується і із звичайною побутовою логікою: нащо зайві звуки?

ВІДЧУТИ ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ чи ВІДЧУТИ ТВЕРДИЙ ҐРУНТ ПІД НОГАМИ?

До новотворів слід зарахувати переробки сталих зворотів з протилежним або трохи іншим значенням. Відомий автор пише: “Прошу пробачення, – …втрутився Лібіх, відчувши твердий ґрунт під ногами…”. Існує ряд сталих зареєстрованих зворотів із словом ґрунт: вибити ґрунт з-під ніг, втратити ґрунт під ногами, мати твердий ґрунт під ногами тощо, але звороту відчути ґрунт під ногами – нема. Це авторська новація, авторська праця над словом. Новотвір образний і пасує до художнього твору. Мовний смак схвалює.

ВПАСТИ В ДИТИНСТВО чи ЗДИТИНІТИ?

Іноді авторові доводиться для точного зображення події чи факту іти проти течії усталеного слововжитку, і то навіть, вдаючись до запозичень. Критерієм доречности такого кроку буде художній успіх або невдача. Усе вирішує творча доцільність. Про європейське Різдво міркує письменниця: “Різдво – це шанс і право кожного стати дитиною… – радіти, впасти в дитинство”. Згідно з нормами української мови вираз впасти в дитинство – русизм, бо ми маємо слово здитиніти.

Але звороти із словом впасти цілком українські: впасти в розпуку, впасти у гріх, впасти в непам’ять, впасти в амбіцію тощо. У даному тексті сказати “…стати дитиною… – радіти, здитиніти”, просто нема як, бо тимчасово стати дитиною – це таки не здитиніти, а впасти в дитинство. І наша мова має всі права на користування цим виразом, коли того потребує розповідь. Але впадати в дитинство треба обережно. Цей вираз не слід вживати, наприклад, як це зробив інший автор: “…просторікування… скидалися на маячіння… людини, яка на старості впала в дитинство”. Тут якраз на місці буде здитиніла.

ПОЧУВАТИ СЕБЕ В РІДНІЙ СТИХІЇ чи ЧУТИСЯ У СВОЇЙ ТАРІЛЦІ?

До переробок стандартних виразів належить і вживання звороту чутися не в своїй тарілці без заперечення: чутися (почуватися) у своїй тарілці. Пише авторка: “Серед книг – я почуваюся у своїй тарілці”. Мовний смак таку переробку може тільки привітати. І коротко, і просто, і зрозуміло.

ШПИГАЮЧИЙ чи ШПИГУЧИЙ?

Читаючи вдало написані описи талановитих авторів, мимоволі помічаєш промахи й у майстрів пера. Пише першокласний стиліст: “…вороновані вінчестери визирали з-поміж… топірців, сікачів і ще якихось ріжучих, колючих, шпигаючих знарядь убивства”. Чи не краще звучало б “…ріжучих, колючих, шпигучих знарядь убивства”? Ми ж кажемо стрибучий від стрибати, співучий від співати, а чому не сказати шпигучий від шпигати? Мовний смак не проти.

БОРЗОПИСЕЦЬ чи АКУЛА ПЕРА?

Політичні системи своєю настирливою пропагандою можуть аж так заялозити окремі лексичні одиниці, що вони викликають оскому в читача. Тому поява вдалих синонімів на зміну “зачовганим” виразам