Читати книгу - "Червоно-чорне"

і батько підійшов до нього і каже: „Сину, ти пішов за нашу землю. За нашу Зафосу“». А їхній шматочок землі називався Зафосою. Микола каже: «Мені сльози навернулись на очі і я ледь не розплакався, що батько так його прийняв», — згадувала дружина Лемика.

У Кракові в 1940-1941 рр. Лемик встиг ще пережити рік подружнього життя. Цікаво, що із майбутньою дружиною він познайомився на панахиді за полковником Коновальцем і вже пізніше, на обручках Микола Лемика та його дружини Люби буде викарбовано: «23 травня, 1940 рік» — дата їхнього знайомства та річниця смерті Євгена Коновальця.

Через свою дружину Любу Возняк, Лемик породичається із родиною Бандер. Адже: сестра дружини — Марія — була заміжня за рідним братом Провідника ОУН — Василем Бандерою. І хоч сестри дуже швидко втратять своїх чоловіків, Марія виховуватиме доньку Дарину, яка в майбутньому одружиться з відомим художником та дисидентом — Опанасом Заливахою.

Перед тим, як піти з похідними групами на Схід України, Микола Лемик «просив дозволу» на це в дружини: «Він звертався до мене: „Слухай, ти мене можеш не пустити? Ти могла би мене не пустити? Звичайно, ні“. Звичайно, я б не могла. Ми були однолітці, ми, властиво, виховувалися одночасно. Він тоді сів, коли і я працювала в організації. Звичайно, не могла, а він каже: „Я ж за ту Україну відсидів стільки! Ти й справді не змогла б мене не пустити“».

У 1941 році Микола Лемик загине на Полтавщині, під Миргородом, від рук гестапо як провідник однієї із похідних груп ОУН.

65. «Туди, де стовпи небо підпирають»

«Куди Бог провадить?» — «Туди, де стовпи небо підпирають!».

Цю загальну кличку та відповідь отримали провідники Похідних груп ОУН, в яких близько шести тисяч молодих українців вирушили на Схід.

Самі по собі Похідні групи є одним із найцікавіших явищ українського політичного життя на початку II Світової війни. ОУН ретельно готувалася до ймовірного нацистсько-радянського військового конфлікту. Відтак, з великої кількості націоналістичного активу, який перебував у німецькій зоні окупації, здебільшого у Кракові, було сформовано три Похідні групи, які мали б покрити своєю сіткою Наддніпрянську Україну. Їхнім завданням було створити українські адміністрації, організувати українську владу на місцях та відродити українське життя.

Три похідні групи окрім клички та відповіді мали непомітні символи — нитки різних кольорів на одязі учасників походу. Наприклад північна група — зелену, а кожен рій зелену крейду чи олівець. Таким чином, рій, який першим входив в місто, ставив зелені позначки та дату на табличці з назвою місцевості й наступні рої знали, що тут уже перебувають свої.

А далі була справа за малим — відшукати зелені позначки на назвах вулиці та будинку, де мали б перебувати товариші, і людину, яка мала вшиті зелені нитки на грудях, шапці чи плечі спитати: «Куди Бог провадить?».

Як правило, група, що першою потрапляла у місто, організовувала з місцевим населенням самоврядування, одразу ставила німецьку адміністрацію перед фактом самоорганізації українців й, після проведення пропагандистської роботи та початку налагодження громадського життя, йшла далі.

За дуже короткий період Похідні групи накрили повністю всю Україну, включаючи й такі регіони як Донбас та Крим. Те, що зробили Похідні групи для самоорганізації та усвідомлення населення за дуже короткий час — на довгі роки стало великим поштовхом для відродження українства на Наддніпрянщині.

У 1943 році один із наддніпрянців залишить своє враження про діяльність та роль Похідних груп: «Війна принесла синьо-жовті прапори на Україну в неможливо короткий строк. Їм не здивувалися, не запитували, чиї це прапори, навіть маленькі діти. Їх прийняли давно й прийняли не як гостей, а так, як приймають Бога: просто до серця, відразу, безоглядно й навіки...».

Після проголошення Акту відновлення Української Державності, нацисти розпочали жорстокі переслідування бандерівців, що надзвичайно утруднило діяльність Похідних груп й призвело до великих людських втрат. А втім, було створено націоналістичну організаційну сітку, яка по всій Україні ефективно діятиме впродовж Світової війни.

66. Мирон-«Орлик»

Біографія Дмитра Мирона є доволі традиційною для свого покоління. Втім, ця традиція є характерною суто для Галичини, де й народився Дмитро (у селі Рай на Бережаншині). У Бережанах він навчатиметься у гімназії, через протипольські виступи перерве навчання й знову продовжить його, але уже в Академічній гімназії Львова. Пізніше буде навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

І хоча, як керівник юнацтва ОУН, займатиметься антипольською діяльністю, вже тоді йому доведеться ближче познайомитися зі справами у «країні Рад». В жовтні 1933 Мирона арештовують у зв’язку із вбивством у Львові радянського консула. Понад 100 годин тривали допити, а далі буде суд та вирок: 7 років ув’язнена.

Варто зазначити, що саме Дмитро Мирон є співавтором «44 правил життя українського націоналіста», які написав в ув’язненні і які, поруч з Декалогом та «12 прикметами характеру» є основним моральним законом в українському націоналізмі.

Опинившись по амністії на волі, Дмитро Мирон зароблятиме на хліб журналістикою, але дуже швидко повернеться до підпільної діяльності як політично-ідеологічний референт крайової ОУН та редактор підпільних видань. У 1939 році готуватиме II Збір (Римський) ОУН, який відбувся після смерті Євгена Коновальця. Надалі географія подорожей Мирона розширюватиметься: Краків, де він проводить ідеологічні