Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Він бачив чимало компаній, що продають речі, яких насправді не мають, — просто займаються маркетингом продуктів задля хайпу. «У певному розумінні це своєрідна маніпуляція, — розповідав він. — Одна справа, якщо ти насправді щось виробляєш і прагнеш поділитися цим зі світом, але зовсім інша, якщо ти нічого не маєш і намагаєшся здійняти хайп, не зробивши нічого дійсно великого».

Утім, озираючись назад, Джон не змінив би свій шлях: «Я справді не знаю, чи можу переоцінювати ухвалені мною рішення. Я був зовсім іншою людиною у вісімнадцятирічному віці. Тож якби в мене з’явилася можливість обрати інший варіант, може, я б нею і скористався, але ж я не дізнався б, якби не спробував». У Коледж Томаса Мора Бернем вступив на перший курс. Випуститься він звідти в 25 років. «Дуже дивна річ», — зауважив він, особливо коли взяти до уваги те, що сенс стипендіальної програми Тіля в тому, щоб почати кар’єру раніше, ніж зазвичай, а не пізніше.

Кремнієва долина дала йому новий погляд на світ: технологічні інновації живить інша порода людей. Він сумнівався, що має в собі таку цілеспрямованість. Напрям, в якому вони спрямовували усі свої зусилля, точно відрізнявся від того, яким він хотів рухатися. Він зрозумів, що «те, як світ технологій бачить себе та решту світу, допомагає збагнути чимало змін». Його засмучувало, що на зміну процесам, які люди колись робили руками, скажімо, писання листів чи надсилання різдвяних листівок, або вкладання фотографій у фотоальбом, прийшли технічні пристрої.

Усе, оцифроване раніше, відтоді зберігалося у таємничому ефірі. «Я був у цьому світі й знаю, як робиться ковбаса. Почасти все це не вельми приємно». Його непокоїло, що дані, які люди надають новим пристроям й іграшкам, їм більше не належать. «Їхній контроль за ними набагато менший, ніж раніше, водночас якщо ви маєте вдома фотоальбоми, ніхто до них не може мати доступу, доки не отримає ордер від суду, — пояснював Бернем. — Якщо ви тримаєте фото на фейсбуці або пишете якийсь статус, це потрапляє в складну систему, якої ніхто насправді не розуміє». На його думку, це ознака світу, що пройшов шлях від зрозумілого до складного та незбагненного. Бернем цитував письменника-фантаста Артура Кларка, автора роману «2001: Космічна Одіссея»: «Будь-яку розвинену технологію не відрізнити від магії».

Іноді магія вдаряє людям в голови. «Думаю, в технологічній індустрії справді переконані, що вони знають більше за решту світу, за уряд чи, скажімо, за інші індустрії», — казав Бермен. Люди зі світу стартапів вважали, що ніхто інший не є настільки ефективним, як вони. Іноді вони мали рацію. Проте Бернем часто переконувався, що таке ставлення мало лише теоретичні, а не реальні підстави. Візьмімо його власний досвід. Його мрії про буріння астероїдів привернули чимало уваги й гарно звучали, однак він так і не зміг залучити жодного інвестора або придумати практичний спосіб реалізації польотів на астероїди й видобування з них мінералів. Він бачив чимало компаній, які мали схожу проблему: пропонували на свій штиб магію, але були неспроможні втілити проект, як-от компанія Theranos та її революційний пристрій для аналізу крові.

У Кремнієвій долині ця «магія» зосереджена переважно навколо штучного інтелекту. Про штучний інтелект говорять, як про футуристичного Мерліна — чарівника, який одного дня зійде до людської раси й перетворить усіх на високофункціональних роботів. Це принаймні один напрям думки. Є такі, що вірять, ніби люди «розвинуться» до машиноподібних створінь — кіборгів — за допомогою технологій і програмного забезпечення, що запрограмує певні аспекти біологічних і когнітивних функцій. Окрім того, є й такі, що поділяють гуманістичний погляд, відповідно до якого люди використовують технології, щоб перетворитися на ліпших людей, ба навіть людяніших. Звучить схоже, але це дві різні ментальності: є дві різні групи людей, які вірять у кожну з концепцій.

У певному розумінні віра в можливості штучного інтелекту [далі — AI[28]] розділилася на еволюційний AI та гуманістичний AI. Поборники еволюційного штучного інтелекту вірять, що машини переберуть владу над людьми; що чоловіки та жінки природно слабкі й сповнені недосконалостей, і що ймовірно кмітливіша, розумніша машина прийде на зміну нашим скромним людським можливостям і свідомості, обтяженій комплексом провини (за такі злочини, як нищення довкілля, насильство та сексизм), і зробить наш вид ефективнішим і просвітленим.

Гуманісти, що вивчали АІ, нечасто бували у Сан-Франциско, а ті, що бували, вірили в його можливість посилити людей. На їхню думку, люди могли б використовувати вищість свого мозку для володіння та контролю над машинами, ніколи не відмовляючись від власних відчуттів, або панування гуманізму, емоцій і суто людських рис. Вони використовували б технології лише для функціонування на вищому рівні: щоб стати ефективнішими, наприклад, створюючи досконаліше програмне забезпечення й виконуючи більше завдань. Проте на відміну від позиції еволюційного табору, комп’ютери жодним чином не замінять, не поглиблять і не пошкодять людські почуття.

Гуманісти АІ залишали наміри людям. У більшості випадків вони покладали віру й високе покликання на Господа. Вони мали капіталістичний погляд на штучний інтелект, який прагне поліпшувати те, що вже є добрим, — людський інтелект, з додатковим комп’ютерним осмисленням. Натомість прихильники еволюційного АІ вважали, що почуття та емоції зводяться до нейронів, що вмикаються так само, як комп’ютер вмикається від електроструму.

Звести людей до машин, а потім дати їм змогу перебрати над собою владу — спосіб, який знову всіх зробить рівними. Це соціалістичний світогляд, за яким усі ми є просто зв’язками клітин і нейронів, і ніхто не ліпший за іншу людину, хіба має іншу, інколи вдалішу, модифікацію клітин. На їхню думку, було божевіллям вважати, що між людьми існують природно обумовлені відмінності, навіть в інтелекті, адже перша розумна машина буде розумнішою за найбільшого інтелектуала.

Два найбільші авторитети кожного з цих рухів жили на протилежних узбережжях. Футурист і автор книжки «Сингулярність близько: коли люди вийдуть за межі біології» Рей Курцвейл репрезентував еволюційну школу AI Західного узбережжя (хоч вони ніколи б так себе не назвали), тоді як Дейвид Ґелернтер з Єльського університету був одним із небагатьох (хоч і впливових) представників гуманістичної школи АІ. Гуманісти більшою мірою давали собі справу з небезпекою, яку несе в собі штучний