read-books.club » Сучасна проза » Марта 📚 - Українською

Читати книгу - "Марта"

132
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марта" автора Лілія Черен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 86
Перейти на сторінку:
Де взагалі будь-які серйозні зацікавлення, крім ошатних суконь? Пустушка, та й годі!»

Сьогодні він знову сидів у кутку набурмосений і злий сам на себе й на Марту, як на причину своїх страждань. Водночас його гризло сумління за таку свою емоційну реакцію і він говорив собі: «Та вона ж не винна! Це твої почуття, і ти мусиш сам давати собі раду з ними».

Марта теж сиділа відокремлено від загального гурту, бо відчувала, що вона тут, у винятково чоловічій компанії, трохи зайва. Ліна вже виїхала до Харкова з Іциком, Маргарита після того випадку навесні кудись зникла. Сашко сьогодні запросив якихось знайомих дівчат, але вони або запізнювалися, або й не думали приходити.

Невідь-чому до гурту молодих сьогодні затесався Тимур Миколайович, тому, з одного боку, пили більше горілки, а з іншого — вони більше говорили на півголо-сом з Володимиром і Семеном про справи і ще тихше -про політику. Вічно голодний невизнаний поет Сашко на іншому кінці столу гриз пиріжки й писав черговий «шедевр».

— Про що пишеш? — запитав Тимур Миколайович.

— Та нещодавно на дереві навпроти Володимирсько-го собору один бідолаха повісився, то я тут розвиваю тему нещасливої любові.

— Неча шамать, неча пить — нужно девочек любить... — почав наспівувати Семен.

— Дурак, ти, Сашко, — не зло сказав Володимир. — В усьому романтику бачиш. Це ж «вичищений» контрреволюційний елемент з горя вішається.

Поет віджбурнув з досадою олівець й відкинувся на стільці. Його очі палахкотіли вдаваним гнівом:

— Ось ти завжди так! Як серпом по музі!

— Я лише прихильник здорового глузду.

— Тобі шкода для свого друга трішечки поваги до його поетичного таланту? — вигукнув Сашко, вгризаючись у черговий пиріжок. Схоже, що сьогодні муза Ерато була не дуже прихильна до нього і він радо був готовий віддати всі свої сили дружній суперечці.

— Що за слово таке: «шкода»?! Мені для свого друга — нічого не шкода! — сказав Володимир, підвівся з-за столу і заходив по кімнаті. Його вже трохи посоловілі очі загорілися якоюсь ідеєю, і він умисно запитав: — То ти у моїй дружбі сумніваєшся?

Ніщо так добре не розгорається, як суперечка після кількох чарок нелегальної горілки. Сашко ствердно кивнув і принципово відповів «так». Володимирові очі задоволено зблиснули, ніби він тільки цього й чекав:

— От назвіть щось із того, що у мене є, і я вам усе віддам! Окрім себе самого, звичайно. Тут у мене виключне і неподільне право володіння. Говори, Сашко!

— Що казати? — здивувався невдаха-поет. А всі присутні нашорошили вуха — вечірка переставала бути нудною. З'явилося лоскітливе передчуття гри або ж пригоди.

— Кажи, що хочеш!

— А що хотіти?

— А чого душа побажає, і те в мене є.

— Та ні, я так не можу, — дав задній хід Сашко.

— Чому? — здивувався Володимир.

— Бо це ж треба бути або нещирим і скромним, або щирим і нескромним.

— Е-е! Так не піде. Я маю на увазі скромність. Тоді першим буде Семен. Ти ж у нас простий й прямий... як оце... — Володимир задумався, але не зміг придумати порівняння. Тоді обійняв Семена за плече і сказав: — Валяй! По-крупному так!

Товстун зашарівся, кахикнув і сказав:

— Кіоск на Подолі, де єврейка Руфка торгує.

— Губа не дура! — хихикнув Тимур Миколайович.

— О! Оце по-нашому! — зрадів Володимир. — Забирай з Руфкою, вона гаряча дівка. Сашко, ти чув дружбана? Тепер твоя черга.

— Ну, тоді — давай свій фотографічний апарат!

Володимир примружив очі, закурюючи цигарку:

— Дарую!

Потім гостинний господар підійшов до шафки й дістав звідти непочату пляшку контрабандного віскі. Налив усім присутнім чоловікам.

— Це ж треба відсвяткувати! — пояснив.

— Ти ж завтра зовсім голодранцем прокинешся, -сказав Сашко. — Ти що, подався у релігію і вирішив наслідувати апостолів Христа?

— Релігія — це хороший бізнес, але зараз не дуже вигідний. Тому я пас, — відповів Володимир.

— Такі люди, як Володя, зроду-віку завжди матимуть ікорку до хліба. Хоча б його навіть в одних спідніх на вулицю викинути, — сказав Тимур Миколайович. І вперше Марта, яка мовчки спостерігала за розмовою, цілком погодилася з цим

1 ... 46 47 48 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марта"