read-books.club » Сучасна проза » Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань 📚 - Українською

Читати книгу - "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:
вірніше — про відсутність і того й іншого. В місті робітники зі складів та будівництв теж призупиняли роботу, діставали весь свій алкоголь, всі боєприпаси, розкладали все це на дерев’яних лавах, підставляючи сонцю татуйовані плечі й переповідаючи історії про бізнес, жінок та кримінал, інакше кажучи — історії з власного життя. Коло кіосків із вином збиралась постійна публіка, займала кращі місця біля столиків і спостерігала, як свіже сонце повільно дрейфує на захід. Все має відбуватись розмірено і послідовно, перш за все — розпивання алкогольних напоїв. Ближче до вечора бари наповнювались підлітками, вони з’їжджались на мопедах і старих радянських автомобілях, пили вино й слухали музичні автомати, після шостої до барів набивались робітники з будівництв, заповзали пияки, вірніше ті з них, хто ще був здатен заповзти, заходили відставні полковники з санаторіїв, самотні жінки й покинуті домогосподарки, нетверезі циганки та обдурені студентки, на вулицях темніло і в барах запалювались перші золоті вогні, приглушені тютюновим димом. Крамниці поступово зачинялись, хоча до ночі ще можна було купити алкоголь і хліб, сонце освітлювало поверхню води, червоні відблиски спалахували у вікнах мансард і кімнат до винаймання, тіні густішали, мов чорнило, і пам’ятник Леніну, схожому на молодого бітника, в зеленому піжонському піджаку та вузьких штанях фасону кінця 50-х, так ось пам’ятник Леніну западав у тінь, біля нього збирались школярі й слухали музику з мобільних телефонів.

По десятій вечора на тісних вуличках, в центрі, лунали веселі п’яні вигуки і нервові зітхання тих, хто вирушав додому, не в змозі продовжувати це безкінечне святкування, цей день усіх потопельників, які підпливали до берегів їхнього містечка й стояли на піщаному морському дні, притоптуючи набухлими від води черевиками в такт музиці з мобільних телефонів. Ближче до півночі всі заводились і атмосфера була просякнута пристрастю, вином та небезпекою. В одному з барів починалася бійка — підлітки заводились із молдаванами з приводу музичного автомата, вони довго не могли поділити що їм усім слухати, хоча і ті й інші хотіли слухати печальні тюремні пісні, але в кожного з них були свої улюблені печальні тюремні пісні, і тоді хтось перший ліз до музичного автомата поза чергою і починалась бійка. Молдавани були старшими, тому спершу перевага була на їхньому боці, вони викидали місцевих на вулицю, відганяючи їх від бару, проте на вулиці на допомогу підліткам приходили їхні старші брати, пияки, безробітні й випадкові перехожі, зблискувало бите скло, гриміла перша вітрина, підлітки діставали фінські ножі, й свято сягало апогею. Нічне повітря сушило горлянки і тверезило голови, об які бились пляшки з портвейном, молдавани відступали в бічні вулички, виносили поранених і розчинялись у паркових алеях. На виклик приїжджала міліція і розганяла тих, хто залишився. Розігнавши всіх, міліціонери заходили до бару й допивали все, що залишилось після молдаван, слухаючи печальні тюремні пісні. Слухаючи і не перебиваючи. В нічній тиші озивались птахи, в ліхтарному світлі тьмяніли згустки крові, під пам’ятником Леніну сиділи підлітки і витирали рукавами криваві шмарклі. Чистили ножі, закачували до телефонів нові печальні тюремні мелодії і дивилися в бік моря — туди, де була тиша, туман і темрява, себто не було нічого.

2

Спочатку вони думали пограбувати кіоск із тютюном. Довго ходили навколо, принюхувались. Але в одного з них, Боді, була алергія на тютюн, йому відразу ж стало погано, і кіоск залишили в спокої. Приятель Боді, Вєтал, після цього з другом не розмовляв, хоча в душі тішився, що все так обернулось, оскільки жоден із них не курив, і навіщо їм був потрібен цей кіоск, ніхто не знав. Друзі саме закінчували школу, були невиправними романтиками і лузерами, алкоголь їм не продавали, і жінкам вони не подобались. В принципі, чоловікам також. Нікому вони не подобались. І ось одного разу в себе на районі, на харківському передмісті, їм трапився п’яний комерсант, котрий мирно спав на лавці під салоном гральних автоматів. Друзі тут таки вирішили його бомбонути, скажімо, забрати мобільник. В комерсанта їх виявилось три, тож вони всі три й забрали. На ранок мобільники почали дзвонити. Друзі розгубились, прийшли на радіоринок і майже за безцінь скинули перші два, лишивши третій про всяк випадок у себе. Бодя панікував, кричав, що їх тепер напевне будуть шукати, й пропонував кудись урити, скажімо, в Крим, до моря. На виручені з продажу телефонів гроші вони взяли дві плацкарти і того ж вечора вирвались із міста в темне й солодке невідоме. Вночі їм снились бойові кораблі. На постіль грошей їм не вистачило. Пересівши в Сімферополі, вони доїхали до Алупки, зійшли з автобуса й пішли дивитись місто. Довго фотографувались під зеленого кольору пам’ятником Леніну, котрого Вєтал через штани в обтяжку спочатку не пізнав і довго переконував Бодю, що це який-небудь місцевий тип. Купили чипсів. На цьому гроші закінчились. Приятелі вийшли до моря, всілись на каміння і стали розглядати білі, ніби вагонна постіль, небеса, слухаючи мелодії з мобільного телефону. Був березень, і життя видавалось безкінечним і солодким, як безкоштовна карамель. Можна було влаштуватись матросами на один із суховантажів, ходити під яким-небудь екзотичним прапором якої-небудь невизнаної африканської республіки й мати справжній паспорт моряка — перепустку до найтемніших і найсолодших брам, заходити в чорні гарячі порти, заливатись алкоголем і спати з веселими безвідмовними китаянками, провозити в шлунках контрабанду й торгувати краденим одягом, носити фальшиве золото й водитись із найбільшими негідниками та відчайдухами в місті, якщо лише такі знайдуться. Можна було бовтатись у солоних, мов сльози, водах Червоного моря, тягатись уздовж ефіопських берегів, харчуючись лише рибою та анашею, переїздити з міста до міста, тертись між галасливою портовою публікою, пити з мічманами й корабельними лікарями, співати з убивцями й збоченцями, полювати на акул, драконів і хижих підступних восьминогів. Можна було вибирати з життя найкращі та найсмачніші шматки, починати все спочатку і ні від кого не залежати, мчати наосліп крізь морські марева, пробиватись крізь хвилі, терпіти спрагу та голод, вмерзати в кригу й горіти на повільному пекучому вогні, щоби зрештою дістатись до місця призначення, де на тебе завжди чекають слава, пошана й солодка безумна любов. Головне зараз не подавитись чипсами. Під вечір голодні приятелі повернулись до пам’ятника Леніну, щоби продати останній мобільник. З ними розговорився чорношкірий підліток, старший за них на пару років, який вигулював під пам’ятником свого боксера і назвався Габріелем, сказав, що грошей у нього немає, але є кімната, в якій зараз ніхто не

1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"