Читати книгу - "Мальви"

нового хана яшлавський і баринський беї. Холодний, гордовитий, ніби зовсім байдужий до всього цього, що тут відбувається, стояв володар Перекопу ногаєць Тутай-бей з Мансурових. Навіть поглядом не нагадав Іслам-Гіреєві, що це він передав через свого салердара Мемета юк грошей для Сефера Газі.

Іслам-Гірей поволі і проникливе придивлявся до облич своїх вимогливих радників, зупинив погляд на Тугаєві, і просвітліли ханські очі. Ні, не для підкупу тратив золото перекопський бей. Цього воїна — саме воїна, а не бея, — він знає ще з того часу, коли командував відбудовою Ор-капу. Подумав у цю мить Іслам: якщо йому колись стане необхідно рахуватися з цими чотирма наріжними стовпами ханства, то він шукатиме дружби не з підступним Ширіном, не з боягузливим Барином, не з убогим Яшлавом, а з Тугай-беєм, з Мансурових, який вродився у сідлі, а не на м'яких перських килимах.

Хан ступив на войлок, беї піднесли його, взявшись за чотири ріжки, і винесли на оббите шовком крісло, вигукуючи:

— Коп! Іаша134!

Мовчки дивилися на церемонію ханські зброєносці-сеймени і їхній ватажок Сефер- Газі, що стояли за троном.

Беї чекали поклону хана.

Напружились мускули на Ісламовому обличчі, ще дужче випнулися вилиці і виголена борода. Він не підвівся для поклону, оперся головою на спинку трону і простягнув назад руку до Сефера Газі. Той підійшов, маєстатичним жестом подав ханові сувій паперу, Іслам розгорнув його і повільно — слово за словом — прочитав перший свій ярлик:

— «Великого улусу правого і лівого крила благородним беям, муфтіям, кадіям і шейхам повідомляю цим ярликом: од нині я великої орди, великої монархії, столиці кримської, незліченних ногаїв, гірських черкесів — великий цезар.

Іслам-Гірей, син Селямет Гірея,

Великого хана найблагородніший

радник, вповноважений і довірений

Сефер Газі-ага».

Сіпнулася голова Ширін-бея, губи стиснулися в злобі до синяви, тінню пробігло невдоволення по обличчях яшлавського і баринського беїв, тільки Тугай стояв, як і перше — гордий, міцний і непроникливий.

Іслам-Гірей підвів руку, і всі, крім Сефера Газі, вийшли з залу дивану. Колишній аталик, тепер ханський візир, процідив, не рухаючись із місця:

— Перший бій виграно. Але це тільки перший бій. Несподівано увійшов до залу ханський зброєносець сеймен Селім — він три роки вірно чекав на свого добродія і повелителя у свиті калги Крим-Прея — і повідомив:

— Гонець із Стамбула!

Скочили кутами угору брови Іслама, сховалися за повіками мишачі зіниці Сефера Газі. Та не підвівся і тепер хан, не вийшов назустріч.

— Хай увійде, — наказав.

Високий турок у яничарському одягу злегка нахилив голову, і тут прошипів Сефер-ага:

— До ніг великому хакану!

Збентежився султанський чауш, обличчя його побагровіло, він поклонився нижче, але на коліна не став. Промовив:

— Іменем сонця світів султана Ібрагіма повеліває тобі великий візир Муса-паша...

— Муса-паша? — схопився руками за поруччя крісла Іслам-Гірей.

— ...повеліває відправити свої війська на Україну чи то Московітію і доставити у Стамбул чотири тисячі невільників для чотирьохсот каторг, які потрібні для війни з Венецією. А ще велить вислати сорок тисяч війська під високу його команду. З цим передаю тобі султанські подарунки, — чауш поклав до ніг хана кунтуш і шаблю.

Нарочито ліниво підвівся Іслам, одягнув кунтуш тільки в один рукав, а на шаблю й не поглянув. Сказано зніченому від такої зневаги гінцеві:

— Нічого не відаю я ні про війну з Венецією, ані про її причини. Два тижні тому благословив мене на престол богоподібний Ібрагім, а до воріт Баб-і-сеадет супроводжував мене не Муса-паша, а великий візир Аз-зем. Доповідай мені, що трапилось у Порті з волі аллаха.

Гонець доповідав покірно, вражений незалежністю і пихатістю хана:

— Аллах бачить усе і не простить тим, які не розуміли свого щастя. Проклятий Замбул, хай почорніє його лице, купив з відома Аззем-паші у капудана галеру і поплив на ній до Мекки з краденим у султана добром. Біля Родосу на галеру напали мальтійці, захопили її, а потім зупинилися на перепочинок біля берегів острова Кандії135. Венеціанці дали зрадникові притулок, а султан, відвага і непомильність якого відома усім краям, виповів війну Венеції.

Іслам-Гірей слухав, сперши голову на руку. Немає Аззем-паші. Добре чи погано? Може, й добре. Ібрагім ще дурнішим і безпораднішим стане. Війна з Венецією. Добре це чи погано? Теж, мабуть, добре, бо крові турецької виллється немало. Що відповісти гінцеві? Відмовитися виконати перший султанський наказ, коли ще кермо не прибране до рук, — ризиковане. Іти на Московітію, якій ще Мухаммед дав шертну грамоту136, невигідно. На Україну? Ні, України чіпати зараз не треба. Тепер козацтвом зацікавилися Англія, Франція, Швеція, Голландія. Хмельницький здобув під Дюнкерком блискучу перемогу над іспанцями, він ще може стати Кримові в пригоді. А Ляхистан не платить упоминок, тож є нагода самим узяти, хоч султан і не каже йти на них. А піти треба — Крим ще не оклигав від голоду.

— Перекажи султанові, — сказав хан після довгої на-думи, — що покірний слуга Іслам-Гірей запевняє його у своїй відданості і є раб і порох перед ним. Але кримські люди в Стамбул не підуть — голод у нас, чим там поживляться? Підуть на гяурські землі за ясиром для султана.

...Аж зимою верталося військо Іслам-Гірея Покутським шляхом, ведучи поперед себе десять тисяч польсько-українського ясиру. А із Стамбула йшли у Варшаву посли запевняти короля Владислава, що напад на Польщу вчинив Іслам-Гірей за згодою Аззем-паші, за що великий візир покараний на горло.

Довгою була дорога, холоднеча косила бранців, ремствували мурзаки і сеймени на те, що після султанської саути не залишиться їм нічого.

За Перекопом відібрали дві тисячі сильніших мужчин для султана, рештою почали ділитися між собою. Хан послав Сефера Газі і калгу Крим-Гірея наглядати за розподілом.

Невдовзі незрозумілий гамір, дзенькіт і стрілянина долинули до ханського шатра. Стали у засніженому степу один супроти одного два ворожі табори: мурзи на чолі з Крим-Гіреєм і сеймени — з Сефером-агою. Загриміли литаври, понеслись мурзацькі воїни в гостроверхих чорних шапках на сейменів, закованих у кольчуги і шоломи. Стялися алебарди і бердиші одвічних-суперників за здобич. Загавкали пищалі і кремінні пістолі, засвистіли стріли, задзвеніли ятагани і шаблі.

Вдарив хан шпорами коня, прискакав на поле битви,