Читати книгу - "Адюльтер"

Я перехиляю ще один келих вина. Він підкладає дрова в камін.

«Коли ж я наберуся мужності признатися? Проте не схоже, щоб він дозволив мені заговорити».

— Мріяти не так легко, як здається. Навпаки. Це може бути небезпечно. Коли ми мріємо, то запускаємо в рух могутню енергію і вже не можемо добути із себе правдиве відчуття свого життя. Коли ми мріємо, то робимо вибір, яку ціну нам заплатити.

«Тепер. Чим довше я затримаюся, тим більше страждання завдам нам обом».

Я підняла келих, зробила ковток і сказала, що є річ, яка завдає великої муки моїй душі. Він відповів, що ми вже розмовляли про це в «Ле Валоні», коли я відкрила йому своє серце й розповіла про свій страх перед депресією. Я відповіла, що хочу заговорити не про це.

Проте він урвав мене й продовжив свої міркування:

— Гонитва за мрією має свою ціну. Мрія може вимагати, щоб ми відмовилися від своїх звичок, може примусити нас долати труднощі, може заводити нас в оману тощо. Проте хоч би як дорого вона нам коштувала, вона ніколи не має вищу ціну, аніж мусить платити той, хто не жив. Бо ця людина може одного дня подивитися назад і почути, як її власне серце каже: «Ти змарнував своє життя».

— Ти не полегшив ситуацію для мене. Припустімо, те, що я хочу сказати, не дурниці, а щось справді конкретне, справжнє, загрозливе?

Він засміявся.

— Я контролюю ревнощі, які почуваю до тебе, і тому почуваюся щасливим. А знаєш чому? Бо я повинен показати себе гідним твого кохання. Я повинен боротися за наш шлюб, за наш союз, і це не має нічого спільного з нашими дітьми. Я кохаю тебе. Я витерплю все, абсолютно все, аби постійно мати тебе поруч. Але я не можу одного дня перешкодити тобі піти від мене. Тому, коли цей день настане, ти будеш вільна покинути мене й піти шукати своє щастя. Моє кохання до тебе сильніше за все, і я ніколи не стану перешкоджати тобі бути щасливою.

Мої очі наповнилися слізьми. Я досі не могла зрозуміти, про що він говорить. Чи це просто розмова про ревнощі, чи він відповідає на свої внутрішні сумніви й хоче надати мені повну волю?

— Я не боюся самотності, — сказав він. — Я боюся жити, обманюючи себе, бачити реальність такою, як я хочу, щоб вона була, а не такою, якою вона справді є.

Він узяв мене за руку.

— Ти благословення мого життя. Може, я й не найкращий чоловік у світі, бо майже ніколи не демонструю своїх почуттів. І знаю, що тобі цього бракує. Знаю також, що через це ти можеш сумніватися, що є для мене важливим, почуватися непевною, щось подібне. Але все не так. Ми повинні частіше сидіти перед каміном і розмовляти про все на світі, крім ревнощів. Бо це мене не цікавить. А чого б нам не вирушити в мандри, тільки ми двоє? Відсвяткувати Новий рік в іншому місті або й у тому місті, яке ми вже знаємо?

— Але діти?

— Я певен, що бабуся з дідом будуть щасливі доглянути їх.

І насамкінець він сказав:

— Коли ти кохаєш, то мусиш бути підготовлений до всього. Бо кохання як калейдоскоп на кшталт того, яким ми гралися в дитинстві. Воно перебуває в постійному русі й ніколи не повторюється. Той, хто цього не розуміє, приречений страждати через щось таке, що існує тільки для того, аби зробити нас нещасливими. А знаєш, що є гіршим? Такі люди, як та жінка, завжди заклопотані тим, що думають інші про їхній шлюб. Як на мене, то це не має значення. Для мене важливо тільки те, що думаєш ти.

Я поклала голову йому на плече. Усе, що я мала намір йому сказати, втратило вагу. Він знає, що зі мною відбувається, і вміє подивитися на цю ситуацію так, як я не змогла б ніколи.

— Усе просто: відтоді, як ти перестав діяти ідеально, здобути чи втратити гроші на фінансовому ринку тобі дозволено.

Екс-магнат намагався тримати позу найбагатших людей світу. Але його фортуна випарувалася менш ніж за рік після того, як великі фінансисти відкрили, що він продає мрії. Я вдавала інтерес до того, що він каже. Зрештою, це я попросила шефа надати мені місце в газеті для серії матеріалів про пошук засобів від стресу.

Минув тиждень, відколи я одержала послання від Жакоба, де він написав, що я зіпсувала все. Тиждень відтоді, як я, плачучи, блукала вулицями й мусила заплатити штраф за порушення правил паркування автомобіля. Тиждень від тієї розмови з моїм чоловіком.

— Ми повинні знати, як продати ідею. Саме в цьому полягає успіх кожної людини: уміти продати те, що ти хочеш продати, — провадив екс-магнат.

Мій любий, попри твою помпу, твою ауру серйозності та твій номер-люкс у цьому шикарному готелі; попри твій розкішний вигляд та одяг, бездоганно скроєний лондонським кравцем, твою усмішку й твоє волосся, ретельно пофарбоване, щоб залишити кілька сивих пасом і створити враження природності; попри ту впевненість, із якою ти розмовляєш і рухаєшся, одне я розумію краще, аніж ти: оголосити про те, що ти продаєш ідею, не досить. Треба знайти того, хто її купить. Це має сенс для бізнесу, для політики й для кохання.

Я уявляю собі свого любого екс-мільйонера, який слухає, що я йому кажу: ти маєш графіки, асистентів, виставки… але люди полюбляють результати.

Кохання також любить результати, хоч усі й запевняють, що ні, що акт кохання виправдовує сам себе. Чи справді так? Чи можу я йти через Англійський сад у своєму шкіряному піджаку, купленому тоді, коли мій чоловік їздив до Росії, дивлячись на осінь, дивлячись на небо, усміхаючись і кажучи: «Я кохаю, і цього досить». Це буде правда?

Звичайно, ні. Я кохаю, але натомість прагну мати цілком конкретні речі: руки, поцілунки, гарячий секс, мрію, яку я могла б поділити, можливість створити нову родину, виховати своїх дітей, постаріти поруч із коханою особою.

— Ми повинні мати дуже очевидну мету за кожним своїм кроком, — пояснює патетична постать, що сидить переді мною, з вочевидь довірливою усмішкою.

Схоже, я знову граюсь у божевілля. Починаю прив’язувати абсолютно все, що чую або читаю, до своєї любовної ситуації, навіть інтерв’ю з цим набридливим та банальним персонажем. Я думаю на цю тему по двадцять чотири години на добу —