Читати книгу - "Ляльковий дім"

Регіна. Ну?…

Енгстран. Швидко, гляди, підхопила б якого-небудь штурмана… а то й капітана…

Регіна. Не піду я за такого. У моряків нема savoir vivre.[5]

Енгстран. Що таке?

Регіна. Знаю я моряків, кажу. За таких виходити не варто.

Енгстран. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфіденціально.) Той англієць… що на своїй яхті приїжджав… він цілих триста спецій-далерів дав… А вона була не краща за тебе…

Регіна (наступаючи на нього). Іди геть!

Енгстран (відступаючи). Ну-ну, та вже ж не вдариш!

Регіна. Якщо ти ще зачепиш матір — то й ударю! Забирайся, кажуть тобі! (Іде за ним до дверей у сад.) Та не грюкай дверима! Молодий пан…

Енгстран. Спить, знаю. Ой, як ти в'єшся коло молодого пана! (Знижуючи голос.) Хо-хо!.. Чи не дійшла вже справа?…

Регіна. Забирайся ж у цю хвилину! Брехун!.. Та не туди, там пастор ітиме. Йди на чорний хід.

Енгстран (іде праворуч). Гаразд, гаразд. А ти ось поговори з ним, з пастором. Він скаже, як діти повинні ставитись до батька. Я все-таки батько тобі. По церковних книгах доведу. (Виходить в інші двері, які Регіна йому відчиняє і зараз же зачиняє за ним.)

Регіна швидко оглядає себе в дзеркало, обмахується хусточкою і поправляє бантик на шиї. У двері з саду входить на балкон пастор Мандерс в пальті і з зонтиком, через плече в нього дорожня сумка.

Пастор Мандерс. Здрастуйте, йомфру[6] Енгстран!

Регіна (обертаючись, з радісним подивом). Ах, здрастуйте, пане пасторе! Хіба пароплав уже прибув?

Пастор Мандерс. Щойно. (Проходить до кімнати.) Вельми неприємна, однак, стоїть у ці дні погода.

Регіна (йдучи за ним). Для сільських господарів — благодатна погода, пане пасторе!

Пастор Мандерс. Так-так, ви либонь маєте рацію. Ми, городяни, мало про це думаємо. (Хоче зняти з себе пальто.)

Регіна. Дозвольте, я допоможу… Ось так. Ай, яке мокре! Піду повішу в передпокій. І зонтик… Я його розкрию, щоб просох. (Виходить з речами в іншу кімнату — праворуч.)

Пастор Мандерс кладе капелюх і сумку на стілець. Регіна повертається.

Пастор Мандерс. А приємно все-таки потрапити під покрівлю… Ну, як у вас тут? Сподіваюсь, усе гаразд?

Регіна. Так, дякую.

Пастор Мандерс. Та зовсім заклопотались, я гадаю, з причини завтрашнього свята?

Регіна. Так, турбот чимало.

Пастор Мандерс. А фру Алвінг, сподіваюсь, дома?

Регіна. Ще б пак, Господи! Тільки що пішла нагору; готує шоколад молодому панові.

Пастор Мандерс. Так. Скажіть — я чув на пристані, начебто Освальд приїхав?

Регіна. Як же, позавчора… А ми його чекали сьогодні.

Пастор Мандерс. Здоровий і веселий, сподіваюсь?

Регіна. Так, мерсі, нічого. Тільки дуже стомився в дорозі… Прямо з Парижа, без відпочинку. Всю дорогу, здається, в одному поїзді. Тепер він либонь приліг трошки, так що, мабуть, нам треба розмовляти трохи тихше.

Пастор Мандерс. Ну-ну, будемо тихше.

Регіна (присовуючи до стола крісло). Сідайте ж, будь ласка, пане пасторе, відпочиньте!

Він сідає; вона підставляє йому під ноги ослінчик.

Ну, ось, так зручно панові пастору?

Пастор Мандерс. Дякую, дякую, чудово! (Дивиться на неї.) Знаєте, йомфру Енгстран, ви справді наче виросли з тих пір, коли я бачив вас востаннє.

Регіна. Невже? Фру Алвінг каже, що я й погладшала.

Пастор Мандерс. Погладшали? Так либонь трошки — в міру. (Невеличка пауза.)

Регіна. Може б, я сказала фру?

Пастор Мандерс. Ні, дякую. Справа не спішна, моя люба дитино… Скажіть мені, мила Регіно, як поживає ваш батько?

Регіна. Дякую, пане пасторе, нічого собі.

Пастор Мандерс. Він заходив до мене, коли був останній раз у місті.

Регіна. Так? Він завжди такий радий, коли поговорить з паном пастором.

Пастор Мандерс. Ви, звичайно, навідуєтесь до нього?

Регіна. Я? Так, навідуюсь, коли є час…

Пастор Мандерс. Ваш батько, йомфру Енгстран, зовсім не сильна людина. Йому дуже потрібна моральна підтримка.

Регіна. Еге, мабуть, що так.

Пастор Мандерс. Йому треба мати кого-небудь біля себе… кого б він любив і чиєю думкою дорожив би. Він сам щиро признався в цьому, коли був у мене того разу.

Регіна. Так, він і мені тут казав щось таке. Але я не знаю, чи захоче фру Алвінг розлучитися зі мною… Особливо тепер, коли буде стільки клопоту з цим новим притулком. Та й мені б дуже не хотілось розлучатися з нею. Вона завжди була така добра до мене.

Пастор Мандерс. Однак обов'язок дочки, дитино моя. Та, звісно, треба спочатку запоручитися згодою вашої пані.

Регіна. І до того ж, я не знаю, чи личить дівчині моїх літ бути хазяйкою в домі одинокого мужчини?…

Пастор Мандерс. Як? Мила моя, адже це ж ваш батько!

Регіна. Еге, якщо й так… Усе ж таки… Ні, от коли б потрапити в пристойний дім… до справжньої, порядної людини… покровителя…

Пастор Мандерс. Але, дорога Регіно…

Регіна…якого я могла б любити, шанувати, бути йому замість дочки…

Пастор Мандерс. Але, мила дитино…

Регіна…Тоді б я з радістю переїхала в місто. Тут дуже тоскно одній… Пан пастор знає, як воно жити самотньому… Смію сказати, я моторна й ретельна в роботі. Чи не знаєте ви для мене відповідного містечка?

Пастор Мандерс. Я? Ні, далебі, не знаю.

Регіна. Ах, дорогий пане пасторе… Я попрошу вас усе-таки мати мене на увазі на випадок, коли б…

Пастор Мандерс (встає). Добре, добре, йомфру Енгстран.

Регіна. Через те, що мені…

Пастор Мандерс. Чи не будете ви так ласкаві попросити сюди фру Алвінг?

Регіна. Зараз, пане пасторе. (Виходить ліворуч.)

Пастор Мандерс (походжає по кімнаті і, дійшовши до балкона, зупиняється, заклавши руку за спину і дивлячись у сад. Потім знову йде до стола, бере одну з книжок, дивиться на заголовок, мабуть, не може зрозуміти й переглядає інші). Гм… Так ось як!..

Фру Алвінг входить із дверей зліва. За нею Регіна, яка проходить через кімнату в перші двері праворуч.

Фру Алвінг (простягаючи руку до пастора). Добро пожалувати, пане пасторе!

Пастор Мандерс. Здрастуйте, фру Алвінг! Ось і я, як обіцяв.

Фру Алвінг. Ви завжди такі акуратні.

Пастор Мандерс. Та, повірте, нелегко мені було вирватись. Усі ці комісії й засідання, в яких я беру участь…

Фру Алвінг. Тим люб'язніше з вашого боку, що ви приїхали так заздалегідь. Тепер ми встигнемо покінчити з нашими справами до обіду. Але де ж ваш чемодан?

Пастор Мандерс (поспішно). Я залишив свої речі в агента. Я там і ночую.

Фру Алвінг (стримуючи посмішку). І на цей